Рабин Х.-Ш. Брук і звягельська підпільна єшива

На самому початку ХХ століття з містечка Бережниці (нині — село Дубровицького району на Рівненщині) у місто Новоград-Волинський була переведена єшива «Ор тора» (єшива, або єшибот — вищий єврейський релігійний навчальний заклад — Л.К.). Це сталося після пожежі в єшиві 1903 р. Її засновником і керівником був рабин Йоель Сорін (1871-1927). Восени 1920 р., коли, за умовами перемир’я, польські війська мали залишити Новоград-Волинський, керівник єшиви та більшість його учнів переїхали до Корця, де «Ор тора» під керівництвом реба Йоеля продовжила своє існування. Здавалося, що про створення в Звягелі якоїсь релігійної школи при новому режимі не могло бути й мови...
Взимку 1927-28 р. рабин Х.-Ш. Брук, який жив у містечку Ільїно, отримав лист від свого друга, рабина Мордхе-Лейзера Лопатовського, котрий здійснював нагляд за єврейською релігійною освітою на Волині. У листі висловлювалося прохання: поїхати у Звягель і створити там нелегальну єшиву.
Хаїм-Шауль Брук народився 1894 р. у Сновську Чернігівської губернії, біля 1908 р. поїхав навчатися в єшиву «Томхей тмімім» у Любавичах, прославився там своєю винятковою старанністю, за що отримав почесне прізвисько «Сновський Ілуй» (івритським словом «ілуй» називали винятково обдаровного учня — Л.К.). Після закінчення навчання та одруження (біля 1916 р.) він короткий час працював меламедом (учитель початкових релігійних шкіл — Л.К.) у Вітебську, а потім був призначений на посаду рабина у містечко Ільїно Вітебської губернії (пізніше — у складі Псковської губ., нині — у Тверській обл.).
Рабин Брук побоювався, що не знайде спільну мову з «польськими хасидами», маючи на увазі євреїв Звягеля, і в листі до Любавицького ребе Йосефа-Іцхока Шнеєрсона поділився з ним своїми сумнівами. Любавицький ребе висловив впевненість у подоланні труднощів і благословив р.Хаїма-Шауля на далеку дорогу. Після свята Пейсах 1928 р. (після 12 квітня) рабин прибув до Звягеля разом із старшим сином Менделем, якому тоді було близько 10 років.
Спочатку Х.-Ш. Брук займався з 9 учнями. Після того, як листуванням про створення підпільної єшиви «Томхей тмімім» сповістили жителів навколишніх містечок, кількість єшиботників почала збільшуватись і досягла 18. Їх розділили на три класи: у першому — вчили Гемору (складова частина Талмуду) і частково Тосафот (коментарі до Талмуду); у другому — Гемору з усіма Тосафот; у третьому — Гемору, коментарі Раші, Тосафот та ін., твори «Танія» та «Лікутей Тора» хасидського рабина Шнеура-Залмана з Ляд. Через деякий час другий і третій класи довелося об’єднати. Одночасно з єшивою в Звягелі існував підпільний хедер, в якому 12 хлопчиків молодшого віку навчав рабин Гдалі-Мойше Голдман, представник Звягельської династії цадиків.
Першим місцезнаходженням підпільної єшиви була Велика синагога, що мало свої плюси та мінуси. Через два тижні після початку занять про навчання юнаків у синагозі стало відомо місцевій Євсекції (єврейська секція при осередку комуністичної партії — Л.К.). Члени цієї організації, яких у народі зневажливо називали «євсеками», почали приходити туди з перевіркою. Один з юнаків під час навчання чергував біля вікна, що виходило на вулицю. Коли з’являлися «євсеки», він подавав сигнал тривоги. Рабин Брук стрибав через вікно, біг до приміщення для забою домашньої птиці у подвір’ї синагоги і робив вигляд, нібито готується до забою. Оскільки він вважався добрим різником, то це не викликало підозри.
Заняття в єшиві проводилися із 7 годин ранку до 11:30. Рабин Брук накладав на себе талес (молитовне покривало) і тфілін (дві чорні шкіряні коробочки з ремінцями для молитви), щоб у випадку появи небажаних гостей ті прийняли його за набожного єврея, котрий зайшов у синагогу помолитися.
Саме в цей період у Звягель приїхав рабин Я.-З. Москалик. У синагозі він зустрів рабина Брука з учнями. Раптом прийшли з обшуком. Рабин Брук встиг сховатися у книжковій шафі. Прибульці допитували дітей: «Хто вас навчає?» А ті відповідали: «Нема у нас учителя, ми вчимося самостійно». Підозра впала на рабина Москалика, і його затримали. У відділенні міліції він показав свій квиток з датою прибуття, і його відпустили. Пізніше рабин Москалик згадав про цей випадок в одному з листів. За його словами, у р. Хаїма-Шауля було 15 учнів. Плата за них становила приблизно 15 крб. на місяць. Крім того, в місті нараховувалось 50 маленьких дітей, які вивчали Тору.
Одним із учнів Звягельської підпільної єшиви був 16-річний Арон Хазан із містечка Красностав. У своїй книзі «Боротьба та перемога» він згадує такий епізод: «Одного разу, коли я сидів удома і повторював Гемору, до мене прийшов товариш по навчанню. Він повідомив, що в єшиву зайшов «євсек» Крупник, а міліціонер, котрий його супроводжував, залишився біля входу. Рабина Брука в цей час на місці не було. Я пішов до єшиви і попросив у міліціонера дозвіл увійти, на що той охоче погодився. Всі учні (їх тоді було 15) сиділи за столом з відкритими Геморами. Біля них стояв Крупник.
— Добре, що ти прийшов, — звернувся він до мене. — Ти теж тут учишся?
— Так, — відповів я.
— Який рабин вас навчає?
— У нас нема рабина.
— Як же ви обходитеся без рабина?
— Кожний вчиться у свого батька. А коли батьки йдуть на роботу, то ми збираємося разом у синагозі та повторюємо Гемору. Якщо виникають труднощі, — питаємо когось із прочан, які знають Гемору.
Закінчивши допитувати мене, Крупник звернуся до всіх:
— Діти, я бачу, що ви вивчаєте главу «Hakones tson ladir». Скажіть мені, яку користь дасть вам цей урок?
Учні мовчали, і я прийшов їм на допомогу:
— Користь від уроку в тому, що він застерігає від учинення збитків ближньому.
— Це само собою зрозуміло, — сказав Крупник. — Адже це — основа людської порядності.
— Однак люди не завжди поводять себе порядно, — сказав я. — Наприклад, коли сваряться сусіди, — вони швидко забувають про справедливість і мораль. Але якщо ми дізнаємося, що Тора це забороняє, — утримуємося від поганих вчинків.
— Бачу, що ти розбираєшся, — продовжував Крупник. — Скажи мені, хіба Тора не закликає «прихилятися до більшості»? Адже вас мало. Чому ви не йдете за нерелігійною більшістю?
— По-перше, — відповів я. — Ви забули початок цитати: «Не будеш з більшістю, щоб чинити зло». По-друге, ви самі раніше були меншістю, а більшість була релігійною. Чому ж ви не прихилилися до більшості?
— Тому що, з нами правда, — сказав Крупник.
Він продовжував читати нам мораль. Але головною його метою було: випитати, який рабин нас навчає? Не досягнувши успіху, він пішов із тим самим, з чим і прийшов».
На цьому «євсеки» не заспокоїлися і після декількох спроб підстерегли керівника єшиви. «Одного разу, приблизно через місяць після початку навчання, о 9-й годині ранку, в синагогу зайшли два члени Євсекції (один із них був головою міськради) і побачили, що я проводжу заняття з учнями, — згадує рабин Брук. — Пробував виправдатися: прийшов помолитися, а коли один із юнаків спитав у мене щось із Гемори, то я пояснив йому. Але моя відмовка була відкинута. Вони привели мене у відділення міліції, склали протокол і веліли негайно повертатися до Ільїна. Інакше мене судитимуть. Я продовжував наполягати на свому, заявивши, що не маю нічого спільного з тими юнаками в синагозі, й тому виїжджати не збираюся. Тоді вони передали протокол до суду. Мене відпустили до суду під заставу».
Після цього інциденту довелося перейти в маленьку кімнату на горищі синагоги. Влітку металевий дах сильно розжарювався, і в приміщенні стояла спека. Але через відсутність вибору були змушені терпіти. Заняття в двох класах проводилися з 9:30 до 14:30, по 2 години з кожним. У цілях безпеки рабин залишався на місці під час зміни класів, а учні, перед тим, як увійти, подавали звукові сигнали (особливий стук у двері). На обідню перерву рабин спускався вниз і, зачекавши близько чверті години, йшов до себе в готель обхідними шляхами. Після обіду він повертався в єшиву та слідкував за навчанням. Заняття на горищі синагоги тривали близько шести тижнів.
Потім домовилися із хазаном (кантором) синагоги, і він надав для єшиви кімнату на другому поверсі свого будинку. Син хазана, комуніст, знав про існування єшиви у батьківському будинку, але не заперечував, отримуючи за це грошову винагороду. Під час навчання вдома хазяїв не було, і кожний стукіт у двері сторонньої особи (до хазана щодня приходило багато людей) викликав страх. Здавалося, що прийшли з арештом.
Осінні свята рабин Брук провів зі своєю родиною в Ільїному, після чого повернувся у Звягель. У жовтні 1928 р. відбувся суд. Рабин був засуджений до 3 місяців позбавлення волі умовно. Відносну м’якість вироку Х.-Ш. Брук пояснює неявкою вдруге позивачів у суд. Присутніми під час засідання були лише підсудний та його адвокат. Але після суду рабина вже знало все місто. Нагляд за ним посилився. Час від часу допитували його учнів, але ті робили вигляд, наче не мали до єшиви жодного відношення.