Чи потрібно знову, за прикладом більшовиків, впускати «ідеологію» в назви вулиць міста?

Питання, чи треба впускати, за прикладом комуністів, «ідеологію» в назви вулиць нашого міста — далеко не порожнє. Адже 21 травня закон про «декомунізацію» вступив у силу. Слава Богу, що за його вимогами нам хоч не потрібно зносити чи демонтувати пам’ятники.
Проблема для нашого міста, в умовах війни і кризи, звісно, не дуже актуальна, якщо б не встановлені цим законом терміни.
Недавній досвід перейменування вулиць показав, що в ньому, як завжди, закладена «гримуча суміш» боротьби власних амбіцій, кон’юнктурщини, «благих» намірів, популізму і «політичної доцільності».
До чого це призвело? Ні до чого доброго. По-перше, депутатами були повністю проігноровані результати громадського обговорення, себто, думки своїх виборців.
Окрім цього, ті, хто «протиснули» це питання у міськраді, дружно пишаються тим, що наплювали на думку мешканців міста, вони, суто з «ідейних міркувань», саме таки «протиснули» це рішення. Тобто, жодні інтереси громади і міста не були взяті до уваги.
Мабуть, хтось забув, що менше ніж за півроку — вибори, у виборців найближчим часом буде реальна можливість дати оцінку таким «переможцям». Хіба хтось може гарантувати, що подібні акції самопіару не матимуть негативних наслідків?
Міській громаді цим законом встановлено термін до 21 листопада. У тому числі, на громадське обговорювання дається два місяці. Тож, щоб не ускладнювати роботу дільничних виборчих комісій та забезпечити виділення необхідних коштів з місцевого бюджету, мабуть, не доцільно вводити в дію ці рішення по закінченню виборів? Та й відділам виконкому потрібен час для розрахунків та кошторисів.
У цього закону — аж три «няньки». Можливо, будуть ще якісь «директивні вказівки» зверху… Тож і виходити за обсяг, визначений законом, нагальної потреби немає. У нас під вимоги підпадають лише біля десятка вулиць. Не підпадають навіть вулиці Тельмана, Енгельса, Димитрова і т.д.
Ми вдень і вночі звідусіль чуємо про наші «європрагнення». Навіть прапор ЄС повісили перед Будинком рад.
ЄС — це, насамперед, верховенство права. Хіба є необхідність на кожному кроці, навіть на місцевому рівні, постійно демонструвати правовий нігілізм, відсутність правової культури, ігнорування демократичних цінностей?
Будь-хто скаже, що ні. Так навіщо ж це робиться?
Питання перейменування вулиць врегульовано двома законами і однією постановою Кабміну. Суб’єктом одного закону, який стосується присвоєння імен фізичних осіб, є винятково міський голова і міська рада, в іншому — додається виконком.
Відповідно, існуюча комісія з топоніміки та збереження культурної спадщини виконкому може лише рекомендувати виконкому назви новостворених вулиць, перейменування вулиць, назви яких не пов’язані з присвоєнням імен фізичних осіб. Щодо останніх — на загальних підставах (п.2 ст.5 відповідного закону).
А далі в її компетенції — розібратися, врешті-решт, з «кіндерсюрпризом» на пам’ятці «меморіальне військове кладовище» по вул.Чехова. Хоча, що там думати, головне, щоб рішення було колективним.
У реалії члени комісії вимог чинного законодавства не знають. Один із «комісарів» уже «протискує» двох «номінантів», які не відповідають вимогам чинного Закону, а ім’я одного вже увічнено встановленням меморіальної дошки. «Грішать» цим і інші «комісари».
Міський голова, звісно, має право виносити на громадське обговорення по кожній назві вулиці не одну, а всі пропозиції, що відповідають вимогам чинного законодавства, відповідають, в першу чергу, історії і сучасним реаліям міста, відновленню традицій і логіки містобудування. Зрозуміло, вони мають бути максимально деідеологізовані. Але, звісно, подання вноситься особисто міським головою за його особистим рішенням.
«Панівна» ідеологія, як і влада, — річ мінлива, а по-друге, хіба є нагальна потреба увічнювати імена осіб, подій, безпосередньо не пов’язаних з нашим стародавнім містом? А якщо і мають, то дуже неоднозначне. Наприклад, вже увічнений Данило Галицький, який, згідно з літописом, жорстоко покарав возвягелян за їх відмову підкоритись тоталітарній князівській владі і знищив Возвяголь як місто. Або Петлюра, який заплямував наше місто, як місце своїх ганебних перемовин з Пілсудським про здачу полякам усієї Правобережної України, за умови збереження його особистої влади на Лівобережній.
Щодо історичних назв, то є декілька моментів. Врахування сучасних реалій. Наприклад, якщо вул.Щорса повернути її історичну назву — Ковальська, то в нас вийде, що вул.Ковальського буде переходити у вул.Ковальську, дійсно, красива назва Нижня Медова, але можна й повернути історичну назву місцевості — «Нидер», або зафіксувати історичну функцію місцевості — «Підзамче».
Багато років комісією ігнорується питання повернення на мапу міста історичних назв населених пунктів з багатовіковою історією, які лише у ХХ ст. увійшли до складу міста. Бо ці назви, кажуть, не є «милозвучними»: Плетінка, Лідівка, Мочехвіст, Ново-Звягель, Конотоп, Старокорецькі хутори, Моклянка. Це — великий пласт історії, який невід’ємною частиною увійшов в історію міста, але ігнорується «комісарами», бо не вкладається у «логіку боротьби».
Героїв Перекопу, колись Лідівський шлях, то, звісно, вул.Лідівська, пров.Тельмана й частина Лянгуса за залізничним переїздом, — це і є Старокорецькі хутори, як були, так і є хутори. Але де це в пропонованих назвах?
Друге питання: що робити з вул.Воровського і Чапаєва. Адже старі назви — «Бульварна» і «Мала Кладовищенська»? Хоча, за законом, Чапаєва можна не чіпати.
З першою ще можна погодитися, хоча, на мою думку, швидше підійшла би, в пам’ять про першу лікарню в місті, і назва «Шпитальна», на честь 395-ї річниці першої письмової згадки про лікарню в місті. Чапаєва, враховуючи її місцезнаходження, — «Воскресенська» або «Успенська».
Це, знов таки, питання міської громади, але воно повинно бути нею розглянуте.
А ось, за новим законом, під перейменування не підпадає вул.Червоноармійська. Вона була перейменована у зв’язку з розташуванням на Лагерному полі військових частин та будівництвом на ній військового містечка і не пов’язана зі встановленням радянської влади у місті. Взагалі законом не забороняється змінювати легенду назви вулиці.
Ще більше питань до перейменування вулиць, які виникли у радянські часи. Головне — як можна менше персоналій.
Візьмемо, наприклад, таку «козирну» як вул. 50-річчя Жовтня. Що визначає її сучасну реальність? Шлях на Баранівку? Так, у нас вже була вул.Баранівська (нині — вул.Потапова). Якщо підходити креативно, то можна назвати навіть «Палеовулканічною» чи просто «Вулканічною». Бо також веде і до жерла величезного палеовулкану в урочище Конотоп. Він залишив у звягельській землі поклади золотоносних метавулканітів.
З іншого боку, духовною і архітектурною домінантою вулиці є костел Воздвиження Святого Хреста. Звісно, звідси і вул.Воздвиженська. Аналогічно і вул.Крупської — Преображенська. Чи нам треба нова «ідеологічна» гидота? Чи нам потрібно використовувати методи більшовицької влади?
Щодо увічнення загиблих в АТО, то що нам заважає використовувати світовий досвід? Відчуття жертв під час війни деморалізує. Варто їх недопускати, а не піаритись на них.
Хіба не можна було б обмежитись меморіальною дошкою? Але після війни…
Безумовно, знову виникне питання в дусі «попередників» про увічнення щодо ОУН і УПА. Є питання щодо встановлення пам’ятного знаку. Але чи бачив хто з мешканців міста хоч одне серйозне дослідження суто на підставі архівних документів про діяльність цих структур на терені міста? Зараз, звісно, немає жодних підстав, не дає їх навіть одна з останніх законодавчих новел.
Немає сумніву, що в цьому директивному перейменуванні, в першу чергу, повинні враховуватись інтереси міської громади і міста. Чи повернемося до сумнівної практики «ідеологічних» перейменувань? Чи дослухаються цього разу депутати до своїх виборців? Поживемо — побачимо.