І досвід минулого

Нині, коли економіка України переживає, м’яко кажучи, не кращі часи, варто пригадати досвід відновлення зруйнованого народного господарства у важкий повоєнний час. Працюючи з архівними документами тієї епохи, переконуюся, що то був час великого трудового піднесення, виконавської дисципліни і злагодженості. Це можна прослідкувати на прикладі роботи і Новоград-Волинського промкомбінату. Це підприємство відновило свою роботу на початку 1944 року, одразу після звільнення Звягеля від загарбників.


Одними з перших працівників були зараховані коваль А.К.Аверчук, швея А.Петровська, чоботар М.М.Мартинюк, бухгалтер В.П.Козловський, сторож В.С.Свирська, робітник І.І.Ковальчук та інші.
Звісно, що і зарплата у ті часи залишалася невисокою: директор, приміром, отримував 550 рублів, а комірник — 250. Отже, розрив у платні хоч і був, проте не такий великий, як нині, трапляється у десятки разів. Ціни на продукти харчування (хліб, цукор, олія, крупи) були низькими, тому зарплати вистачало.
Незважаючи на складнощі відбудовного періоду, той же промкомбінат стрімко розширював свою виробничу потужність. Зводилися нові приміщення на вулиці Радянській, де тепер
ВКФ «Леся». Працювали цехи: чоботарний, швейний, обозно-ковальський, шкіряний, цегляно-гончарний, слюсарний, шорновірьовочний, годинникова майстерня і, навіть, салотопка.
Читаючи накази 1944-46-го років, підписані директором комбінату Несменком, проникаєшся духом справжнього трудового ентузіазму. Люди працювали шість днів на тиждень, з одним вихідним; сумлінно виконували змінні завдання. Дирекція дбала про надання населенню різноманітних послуг. Так, у наказі №60 від 30.08.1946 року, зокрема зазначено: «В целях расширения промкомбината за счёт организации новых цехов по удовлетворению бытового спроса населения, приказываю: организовать с 30 августа с/г при комбинате точильный цех с размещением на базарной площади. Принять мастером точильного цеха демобилизованного с армии Янковского Александра Иосифовича, рождения 1921 года, с оплатой зарплаты 40 проц. от заработка…».
Варто зазначити, що це — досить високий відсоток, що стимулює до високоефективної праці, а не так, як тепер, платять копійки деякі сучасні бізнес-керівники.
Промкомбінат оперативно реагував на попит населення. Того ж 46-го року було розширено надходження з «Союзтилу» якісної шкіряної, шерстяної та суконної сировини, почали шити взуття, з сукна виготовляли бурки для дітей різного віку. Своїми силами також виготовляли кузов на єдиний автомобіль — «ГАЗ». Директор звернувся до міськради з проханням надати допомогу у транспорті (бо, крім того «газона», мали ще лише кілька коней), ковалях та столярах.
Дирекція дуже суворо карала порушників дисципліни. Так, наказом №86 від 1946 року з осуджених за порушення з трудової дисципліни Анни Поліщук і Миколи Левчишина було знято норму пайка хліба. Закінчувався наказ таким: «Поставить в известность Полищук и Левчиниша, что, если перевыполнят месячные задания, и не будут допускать недисциплинированности, то в январе месяце 1947 года паек хлеба будет восстановлен». Варто зазначити, що країна була напередодні голоду 1947 року, і влада уміло використовувала цю обставину для досягнення своїх цілей. У 1947 році міськпромкомбінат, за результатами виробничої діяльності, зайняв третє місце в області. Кращих працівників гончарного, метало-ремонтного, чоботарного, швейного цехів Ш.Смоляра, І.Марчевського, Михайловську, було премійовано у сумі від 250 до 400 рублів (майже місячний оклад!). У 1949 році новим директором призначили І.П.Мельникова, згодом його змінив Костров…