З історії Ярунської і Юрківщанської церков до початку ХХ століття

Ярунська церква, збудована у 1594 р., спочатку була хрещатою, п’ятиверхою і знаходилася на тому ж місці, що і теперішня, про що свідчить знайдений там антимінс.
У 1794 р. Ярунська церква, яка була уніатською (греко-католицькою), стала православною після відвідування села Юзефом Чарторийським. Останнім уніатським священиком у Яруні був Іоанн Бродович. Хата для священика Іоанна Бродовича була збудована у кінці XVIII ст. і знаходилась на присадибній церковній ділянці.
Між православною і римо-католицькою церквами точилася боротьба за сферу впливу на населення. За законом 1797 р., православні священики не мали права відспівувати померлих римо-католицького віросповідання та супроводжувати тіло до цвинтаря. Архіви засвідчують, що в «селе Ярунь посессор Иосиф Залевский, согласясь с деканом Иоанном Бродовичем, обратили амбар на каплицу до устроения оной; и освятив тот Бродович отправляет службу и на оную велит звонить в большой колокол церковный на колокольне, и в той покой ходять все дворовые русской религии люди принужденно и одну девицу русскую с принуждения обратили в латынский обряд, и выдали в замужья за дворового человека-поляка, которых повенчал Звягельский пробощ в костеле латинском в Звягеле».
Найдавніший документ про Ярунський храм датується 1806 р., у якому зроблений опис церковного майна протоієреєм Власієм Чумаковським — уродженцем Переяславської єпархії, який навчався в Переяславській семінарії 3 роки граматиці, поезії — 1 рік, риториці — 2 роки, а пізніше, вже у Київській духовній Академії, вивчав упродовж 2-х років філософію, богословіє — 4 роки і арифметику — 2 роки.
У 1803 р. ярунський притч складався зі священика Василя Івановича Масюкевича, двох дияконів: Полікарпа Левицького і Адама Молчановського, пономаря Матвія Сілецького і помічника пономаря Петра Іваницького. Платньою для притча була роковщина: від селян у розмірі 15 коп. — від власників орних земель і 7 коп. — від власників городів для священика і диякона. Крім того, диякону припадало із кожного двору по одній житній хлібині. Священнослужителі користувалися городом на два дні (день становив близько 1315 сажнів), трьома волоками орної землі (волок дорівнював 36 днів) і сінокісною на 12 косарів.
У 30-х роках ХІХ ст. богослужіння у церкві було заборонено через занурення церкви у землю, а церковне майно було перенесене у церкву с.Юрківщина. Храм струхлявів, і всі його чотири бічні верхи почали просідати, у зв’язку з чим у 1836 р. було проведено капітальний ремонт будівлі. Після освячення церкви — 5 червня 1836 р., протоієреєм Іоанном Карпінським, у ній знову почали здійснюватися богослужіння. Але церква і після цього продовжувала осідати, тож у п’ятдесятих роках ХІХ ст. для полегшення її були зняті чотири верхи, які знаходилися на чотирьох бічних раменах храму. Одночасно із цим, для більшої міцності, всередині храму, для підтримування склепіння, було поставлено шість міцних дубових стовпів…». Упродовж 1871-1872 рр. був закладений кам’яний фундамент, прибудовані 2 бічних притвори, різниця. Раніше на цьому храмі було п’ять голів, із яких чотири були зняті у п’ятдесятих роках ХІХ ст., за розпорядженням священика Павла Тесельського. Хрести на голові були металевими, позолоченими і прикрашеними металевими, витонченої роботи, листками і гілками, які, нібито, обіймали його золотим вінком. Однокупольна хрестоподібна церква у 1872 р.
була капітально відновлена. Тоді Ярунська церква являла собою дерев’яну будівлю, обшальовану сосновими дошками, заввишки, враховуючи хреста, 30 аршин, завдовжки — 26 аршин і завширшки — 13 аршин. Церква мала 19 вікон.
У церкві знаходилася основна святиня церкви — Благодатна ікона Богородиці. Ікона була намальована на дереві на темному фоні. Це було поясне зображення Богородиці Діви, з предвічним Богонемовлям на лівій руці, висота — 142 см, ширина — 71 см. Образ був покритий визолоченою срібною ризою, на головах Богородиці і Богонемовляти — такі ж вінці, прикрашені коштовним камінням. З правої сторони образу, вище вінця Богоматері, прикріплене срібне серце, а посередині — зірка, в якій зображене золочене серце, обрамлене вінком із коштовних каменів. На грудях Богородиці — срібно-визолочений дукат на ланцюжку. Зверху — надпис латинською мовою: «Цариця Неба». Мала багато привісок на щиті. Нижче щита, над рамою, — визолочений вінець із коштовним камінням, всередині якого — Покров Богородиці (за переказами, ікона з’явилась у давнину, на відстані 1 км від села, поблизу дороги, що вела в село Груд, над лікувальним джерелом).