Леся Українка: «Коли я називаю його своїм братом…»

ДО 150-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА КРИВИНЮКА
«Щодо мене, то коли я називаю його своїм б р а т о м, то се не жарт і не марне слово. У яких би відносинах не був до тебе, для мене він уже раз назавжди брат», — писала Леся Українка до своєї сестри Ольги перед її весіллям із Михайлом Кривинюком.
Український філолог, викладач, перекладач, лексикограф, інженер за фахом, член української соціал-демократичної партії, автор популярних брошур соціал-демократичного спрямування, просвітянський, громадський діяч, Михайло Васильович Кривинюк народився 24 квітня 1871 року.
23.05. «Дорогий брате! Я не все Вам тоді дописала через втому, от, власне, ще таку справу забула: оце посилаю Вам список творів дядькових, що лежать тепер на складі у Кузьми. Він їх не рекламує і не збуває, …а проте люди не раз допитуються, де б їх купити… То будьте ласкаві, попросіть ті часописи, до яких маєте доступ, щоб вони надрукували сей список з приміткою, що всі ці книжечки можна дістати в Женеві у Кузьми-Ляхоцького …Разом з цим розпитайте там людей, чи не можна б уже тепер продавати всі або хоч деякі з сих книжок в Галичині безпосередньо, просто в книгарні, або при якій редакції… Варто б се все зробити, бо шкода, що книжки дарма лежать — деякі з них мали б тепер поновлений інтерес, бо де в чому часи вернулись.
Сподіваюсь в Палермо застати листа від Вас. Коли ж не вспіли написати туди, то вже напишіть в Константинополь на ту адресу, що стоїть в заголовку цього листа, то мені Вашого листа принесуть на пароход, не потребуватиму ходити сама».
Благословляючи свою сестру на шлюб із Михайлом Кривинюком, писала старша сестра молодшій: «Я знаю, Лілея моя, як багато у тебе думок тепер, коли здається, що я їх вкупі з тобою думаю як ти. …Я думаю, відкладати було б гірше не тільки для М[ихайла] В[асильовича], але й для тебе… Порвати ви б не могли безкарно для обох, та й нема рації, поривати: повної ідентичності в думках і почуттях двох дорослих і під різними впливами вихованих людей, я пересвідчена, не може бути, її навіть не треба вимагати, бо гармонія не в ідентичності… …Я безмірно рада за тебе (се видно й по неладу мого стилю і почерку), що ти матимеш таку справді вірну і щиру дружину... Але справді, М[ихайло] В[асильович] покорив увесь наш клан (се перемога навіть численно не мала!), бо він справді, об’єктивно взявши, має право на найбільшу симпатію.
Ще на новий рік наше з ним побратимство не було вже пустою формою, а потім ті страшні і незабутні для мене часи, що ми вкупі з ним пережили в Мінську, зробили його мені ще ріднішим, показали мені всю одвагу і разом ніжність його серця (малося на увазі перебування Лесі Українки в Мінську біля смертельно хворого Сергія Мержинського, коли допомагати їй доглядати за хворим приїхав Михайло Кривинюк). Коли найближчі приятелі мого нещасного друга боялися «розстроїти собі нерви» його видом, у той час М[ихайло] В[асильович] не примушений ніяким «довгом серця», був для нього (і для мене ще більше) справжнім братом милосердія і помагав так, як тільки було в людській силі помогти. А вже до мене самої він і тоді, і потім був таким уважним, що коли б хотіли віддати мірою за міру, то, певне б, знов математика зрадила б…».
Наприкінці 1904 року Михайло Васильович Кривинюк і Ольга Петрівна Косач узяли шлюб і виїхали до Праги, де Михайло Кривинюк учився тоді у Празькому політехнічному інституті.
5 грудня 1905 року в Празі в подружжя Кривинюків народився син. Леся вітала своїх рідних: «Дорогі моє Лілеєнько і Михалю! Поздоровляю Вас з маленьким «громадянином», що, певне, житиме в ліпших обставинах, ніж ми тепер». У 1907 році 28 січня Михайло Васильович Кривинюк, залишивши дружину і сина в Колодяжному, повернувся до Праги продовжити навчання.
У лютому пише дружині листа, у якому згадує про Климента Квітку: «Що у Квітки знайшли туберкульоз, мене се не здивувало; уже на Різдво, як я його бачив, він дуже погано виглядав. А дуже мені його шкода, тим більше шкода, що, може, при інших умовах він міг би поправитись. Але як йому змінити тії умови!...». У березні питає в дружини «Що з Квіткою? Шкода мені його, бо у нього умови життя не дуже то для поправки… Коли приїде Леся, то цілуй від мене і напиши, як вона, чи поправилась хоч трошки в Колодяжному. У наступному листі розпитує про здоров’я Квітки і Лесине: «Дуже мені важко, що заслаб п.Квітка. З листа Л.М. я знаю, що він і Леся поїхали в Крим, або, по виразу Л.М., Леся «повезла» його в Крим. Невже він так тяжко заслаб? З твоїх листів я сього не думав та й з листа Л.М. не можу собі уявити його стану. А в якому стані Леся приїхала в Колодяжне?»
Лист від 11 квітня 1907 року: «Як з Лесею й Квіткою? Недавно й вони мені снилися. Квітка мав зовсім інше лице, й не знаю, чому я пізнав його у сні, що то Квітка. Був дуже жовтий, лице загострене, усі риси змінені, подібний трохи до Мержинського».
8 червня 1913 року Леся писала М.В.Кривинюкові з Кутаїсі: «Дорогий Михайле! Посилку і гроші я, спасибі Вам, одержала, а не могла сповістити, бо зовсім була хвора та й тепер ледве пишу. Фактично лежу в ліжку, хоч «про око» одягнена. До всього прилучилася була ще рвота жовчна і цілими днями і ночами мутило мене, як на морі в найгіршу негоду. Се тут вважається специфічною ознакою малярії — лікар такий діагноз поставив, температура колишеться між 36,1 і 38,6, дуже втомно. Се дуже сумно, бо тут від малярії трудно вигоїтись, а куди ж мені ще й на літо виїздити? До того ж, усе те дорого коштує і виїзди, і ліки, а де в мене ті гроші? Що казали Вам у «Літературно-науковому віснику»? Чи виконають моє прохання і коли. Хороба мені багато коштує, а гоїтись мушу, бо інакше й пропасти можна. Цілую Вас і маму. Пану Петруненкову привіт. Ваша Леся».
Це був останній лист до свого «дорогого, шановного Товариша», до свого «брата», написаний рукою Лесі Українки…
Під час організації поховання Лесі Українки Михайло Васильович Кривинюк узяв на себе функції розпорядника.