Ще раз про будинок Уварова

У статті «Перша оселя» («Звягель» №3 від 22 січня 2021 р.) я висловив припущення, що ім’я та по батькові Уварова, колишнього власника будинку №57 на вул.Соборності (нині — приміщення Школи мистецтв), — Сергій Аполлонович. На підставі того, що контора нотаріуса Я.М.Лобко-Лобановського 1889 року знаходилася на вул.Житомирській Шосейній у будинку Каца, а від 1894 року — на цій самій вулиці в будинку Уварова, останній, за моєю гіпотезою, міг придбати цей будинок на початку 1890-х років у Каца.
Відповіді на ці питання дала виявлена нещодавно справа житомирського нотаріуса П.І.Крігера про продаж-купівлю нерухомості в м.Новограді-Волинському, яка зберігається в Державному архіві Житомирської області. 20 березня 1884 р. дворянка Емілія Яківна Серватовська продала колезькому асесору Сергію Аполлоновичу Уварову за 3700 крб садибу площею 724 кв. сажнів із будинком, флігелем, сараєм і городом у м.Новограді-Волинському на Житомирській Шосейній (колишній Медовій) вулиці. Раніше ця садиба належала її матері Софії Серватовській, яка, у свою чергу, придбала її за договором переуступки 23 листопада 1860 р. у колезького асесора Дмитра Тецнера. Останній користувався цією земельною ділянкою на праві оброку. Тецнеру, у свою чергу, земельну ділянку площею 550 кв. сажнів продали 20 липня 1859 р. Кучеровські та Симонова. У справі є план частини м.Новограда-Волинського 1859 року з показом садиби Д.Тецнера на тодішній Медовій вулиці.
Земельна ділянка Тецнера позначена буквою «а». На плані добре видно, що це місце розташоване на перехресті вулиць Медової, Замкової та ще двох безіменних. Зверху праворуч показана ріка Случ. Вулиця Замкова згадується в документах ХІХ століття як колишня Житомирська Шосейна. Нині їй відповідає початок вул.Волі. Можливо, що до вулиці Замкової належав також сучасний Медовий провулок. Саме біля цього перехрестя розташована нині садиба Школи мистецтв.
Рік спорудження будинку і флігелю, які придбав С.А.Уваров, у документах справи не згадується. Емілія Серватовська, яка мешкала в Житомирі, вступила у володіння маєтком 24 грудня 1883 р. і менш, ніж через три місяці, продала його Уварову. Таким чином будинок і флігель спорудила не вона, а її мати Софія Серватовська або Дмитро Тецнер. У цьому відношенні привертає увагу запис на плані 1859 р.: «Квартал, в котором усадьба Тецнера, назначен к застройке деревянными домами». З цього можна зробити висновок, що будинки на садибі найімовірніше з’явилися після того, як її 1860 року придбала Софія Серватовська.
Відомо, що Сергій Аполлонович Уваров (1847-1900), колишній власник Ємільчинського ключа, розпочав свою службу в 1869 році в канцелярії Новоград-Волинського повітового предводителя дворянства. 1872 року його затвердили у званні директора Новоград-Волинського тюремного відділення й того ж року перемістили на посаду почесного наглядача двокласного міського училища, 1880 року призначили повітовим предводителем дворянства, у 1881 р. обрали головою з’їзду мирових суддів цього ж повіту, 1882 року він став Волинським губернським предводителем дворянства. Очевидно, у м.Новограді-Волинському Сергій Уваров постійно не мешкав, бо в одній із майнових справ 1900 року згадується містечко Емільчин, як місце його проживання.
Дружина Сергія Уварова, Софія Володимирівна (1854-1913), після смерті чоловіка мешкала в Санкт-Петербурзі. Їхніх дітей звали Ганна (1878-1899), Михайло (1879-?), Володимир (1881-1959), Сергій (1885-1932) і Парасковія (1891-1982). Невідомо, хто з них став власником будинку в м.Новограді-Волинському. Парасковія після смерті батька була ще неповнолітньою, місце проживання Михайла невідомо. Сергій Сергійович Уваров від 1905 р. служив у канцелярії Міністерства закордонних справ, 1910 року призначений Ізяславським повітовим предводителем дворянства, наступного року його перевели на таку саму посаду в Бердичівський повіт. Володимир Сергійович Уваров із 1907 р. займав посади Новоград-Волинського повітового предводителя дворянства й почесного мирового судді. Можливо, саме він проживав тоді в батьківському будинку. Під час Першої світової війни В.С.Уваров служив ротмістром у Преображенському полку, а 1920 року, після служби у Добровольчій армії, емігрував.
Питання про те, чи жила родина Косачів у 1868-1870 роках у будинку Уварова (на той час Софії Серватовської), залишається поки що відкритим. У будь-якому разі, слова Олени Пчілки про першу оселю: «Будинок був новий, просторий», — не суперечать нашим відомостям про нього.