Очманілий сусід

Тридцятип’ятирічний Єгор Самлюченко працював вантажником на ринку в райцентрі. Через пиятику його вигнали з роботи. І він повернувся до рідного села. Тинявся вулицями. Пиячив. Настирливо випрошував у старої матері гроші на похмілля.
Та в розпачі бідкалася:
— І де ти взявся на мою голову? Чого приїхав? Не даси спокійно померти.
— Дай.
— Не дам!
— Дай, кажу! Більше не проситиму.
— А як жити? Яка в мене пенсія? Хоч би за хазяйство взявся.
— Візьмуся. Дай. Тридцятку.
— За що мені така кара, Господи!
— О-ооо-й! Завила…
Таки дала. «Тридцятку». Самогон знайшов. Сам біля ставка оковиту і видудлив, закушуючи дикорослим щавлем, огірком і окрайцем чорного хліба, які випросив у баби Люсі, самогонниці. Потім знову взяв пляшку «на хрестик».
Коли почало темніти, Єгор, похитуючись, поплівся додому.
Не дійшов. Переплутав двори і забрався в сусідський сарай. У ньому й заснув…

Даринка вчора відзначала своє дев’ятнадцятиріччя. Подію святкували в колі сім’ї: мати, батько, менший брат Юрко та іменинниця — Даринка.
А зранку (була субота) батьки з Юрком поїхали до родичів у сусіднє село.
Даринка сумувала. Мати це помітила.
— Доню, ти, це… через Тараса журишся? Сама казала, що в нього сесія.
— Геть так через нього! — спалахнула дівчина. І вже, дивлячись на дорогу, тихіше додала: — Треба він мені.
Мати всміхнулася кутиками губ, мовляв, капризи, перехідний період.
Погладила дочку по голові.
— Усе буде добре, доню.
— Та має бути! — задерикувато мовила Даринка і чкурнула в хату.
Батьки і менший брат поїхали. На старенькому «Жигулі».
Тарас ще вчора зранку прислав «СМС». Привітав Даринку з днем народження. Вибачався, що не зміг приїхати цього дня. Мовляв, окрім екзаменів і заліків, йому довелося ще «закривати хвости» на сесії.
Однак Даринка образилася.
А він прийшов. Цього суботнього дня. Після обіду. Коли вже від’їхали батьки.
Даринка побачила його у вікні. Вибігла на ганок. На ньому й застигла.
Тарас з-під легкої курточки видобув невеличкий букетик польових квітів.
— Це тобі.
— Дуже треба! — насуплено відказала дівчина.
— Я не зміг приїхати, — пригнічено сказав хлопець. — Вибач.
Даринка відвернула голову. Мовчала.
Тарас протягнув їй квіти.
Вона не взяла. Демонстративно пішла в хату.
Тарас, ще трохи постоявши, розгуб-
лено пішов з двору. Його здивувала поведінка Даринки. Навіть подумалося: «Розлюбила? Чи когось іншого знайшла?»

Даринка вбігла в хату і впала на ліжко. Гірко заридала.
А потім, по часі, пішла до криниці по воду…

Єгор Самлюченко протер очі. Не розібрав, де він. Якась солома. Але біля ноги намацав півлітровку. Збадьорився. Лишилося півпляшки. Зробив кілька ковтків. Закусив черствим шматком хліба, що знайшов у кишені куртки.
Хміль ударив у голову. Почав порпатися в кишенях. Десь мало бути куриво. Та його не було.
Вилаявся:
— От зараза! Де?.. Були ж!.. Мамаша забрала? От…

Даринка почула чийсь голос у хліві. Поставивши на траву відро з водою, зайшла всередину.
І тут її хтось схопив за руку і повалив на солому.
Даринка закричала.
Однак сп’янілий Єгор зривав з дівчини одяг.
— Не треба! Мамо!
— Тихо, дурна! Боляче не буде.
— Пустіть!
— Мовчи, кажу!
Дівчина ногою штовхнула гвалтівника в пах.
Той завив:
— Ссука! Ну!..
І Самлюченко вдарив Даринку по обличчю.
— Ма-мо-о!
Аж тут рвучко розчахнулися двері. На порозі сараю стояв Тарас.
— А що це? Що тут відбувається? — витріщився він.
Даринка крізь сльози заблагала:
— Тарасику, рятуй!
Хлопець кинувся на гвалтівника. Однак той був сильніший і легко звалив хлопця на землю, завдавши сильного удару по щелепі.
Тим часом Самлюченко схопив вила, що трапились під руку, і хотів ними проштрикнути Тараса. Та побачивши, що той знепритомнів, ошкірившись, кинув:
— Пізніше. Полежи поки, — і застромив вила в солому.
І знову посунув до Даринки.
Дівчина шалено чинила опір.
І раптом Самлюченко якось неприродно скрикнув і повільно почав валитися на бік.
Даринка із жахом розширила очі, побачивши застромлені в спину Єгора вила.
Дівчину охопив жах.
Тарас присів коло своєї коханої і обійняв її за плечі.
— Усе минулося, люба. Минулося…