Історія боротьби: «Сумує, коли бачить, як інші катаються на велосипедах»

Два роки тому, у вересні, п’ятниця 13-те стала для них справді нещасливою. До того рокового дня 9-річний Василько Подейко зі школи №8 був гамірним непосидою і жартівником.
Щоправда, після щеплення від полімієліту стан хлопця став погіршуватися. Непомітно він почав втомлюватися після фізичних навантажень, шия гірше стала тримати голову і хилитися в правий бік. Лікарі виписали таблетки, але втомлюваність не зникла.
Утім результати аналізів не викликали занепокоєння. Висновки лікарів зводилися до того, що «хлопчик росте, а організм переживає навантаження».
Аж поки один день не розділив життя мами і сина на до і після.
ЯК УСЕ ТРАПИЛОСЯ
Днями ми зустрілися з героями цієї історії, аби дізнатися про розвиток подій після встановлення діагнозу та про самопочуття Василя Подейка. Інтерв’ю почали зі спогадів про 13 вересня дворічної давності.
— Скарг на самопочуття вранці у Василька не було, — розповідає мама Любов Подейко, якій довелося пережити багато за цей час, навчившись щоденно боротися за відновлення нині вже 11-річного сина. — Напередодні він ходив на пікнік. Був там активний, як завжди. Потім прийшов із карате і сказав, що болять ноги. Я цілу ніч натирала його настоянкою з акації.
Уранці син почувався добре. Поснідав і поїхав у школу на велосипеді, із рюкзаком на плечах. А згодом подзвонила шкільна медсестра і сказала, що Василькові стало погано і його треба забрати.
Коли мама прибігла в школу, син почувався гірше: Лежав і не міг тримати ані голови, ані рук підійняти. Я викликала таксі, і ми поїхали в лікарню».
ДІАГНОЗ — «МІЄЛІТ»
У міськрайТМО хлопчика обстежували довго, шукаючи причину відмови кінцівок. Зробили два МРТ і відправили в обласну лікарню, бо точний діагноз на місці встановити не вдалося.
У Житомирі повідомили, що новоградські обстеження недійсні, адже МРТ треба зробити з контрастом. Це оптимізму родині не додало, адже матеріальні ресурсі були обмеженими. Добре, що взяли банківський кредит. Де інакше брати стільки грошей на недешеві обстеження — знайоме питання для багатьох, хто оббиває пороги медзакладів.
Після чергового МРТ в обласній лікарні нарешті поставили діагноз — «Наслідки перенесеного мієліту шийного та верхнього грудного відділів у вигляді в’ялого тетрапарезу з тяжкими руховими порушеннями. Порушення функції тазових органів за переферичним типом».
Мієліт, нагадаємо, — запалення спинного мозку. Із рекомендацій у висновку лікарів — сухі слова, за якими багато пережитого: «Дитина підлягає встановленню підгрупи А на два роки, враховуючи обмеження здатності до пересування та самообслуговування і потребу в постійному сторонньому догляді».
І ПОЧАЛОСЯ НЕПРОСТЕ ЖИТТЯ
— Ми з сином пролежали місяць у реанімації обласної лікарні, потім ще місяць — у неврології.
Спочатку лікарі думали, що, можливо, була якась травма, яка спричинила важкі наслідки. Але травми не було, тому спинилися на версії, що такий стан — наслідок ускладнень після щеплення.
Знайомі знають, наскільки активним раніше був Василь. Його не можна було спинити: постійно бігав, займався карате, любив їздити на велосипеді. Згодом же лікарі сказали, що після неоднозначної реакції на щеплення не можна було займатися спортом.
І якщо хвороба потайки ще трохи часу атакувала б організм, то призвела би до проблем з мовою.
Реанімація стала початком довгої, покрокової історії відновлення, що триває досі.
Спочатку Василь почав рухати пальцем на нозі. Руки довго не слухалися. Потім спромігся брати їсти двома пальчиками, став тримати голову.
Люба постійно робила йому масажі, розтирала кінцівки. Розповідає: «Зараз не одразу скажеш, що він хворий, але пересуватися самостійно син не може, їздить на візочку. Мені стає дедалі важче його підіймати, щоб пересадити у візок, бо поправився і росте».
Хлопець народився семимісячним, із маленькою вагою — 1 кг 100 грамів. Його мамі було дуже важко носити вагітність через проблеми з хребтом.
Про проблеми зі спиною тепер Любі годі думати: «А хто ж, як не я?» Натомість Василько дуже переживає, що худенькій мамі з ним стає важче.
Чоловік Любу підтримує і повсякчас підставляє плече. Треба годувати сім’ю і збирати кошти на лікування, тому після інфаркту вийшов на роботу.
Натомість Люба працювати не може: хвороба вимагає постійно бути біля сина, масажувати руки і ноги дуже часто, бо терпнуть і німіють.
Навіть під час уроків, коли виникає така потреба, учитель робить паузу для фізичних процедур.
УСЕ ДОВЕЛОСЯ ВЧИТИСЯ ЗАНОВО
Наприклад, знімати та одягати речі. Навчатися вдома замість школи. Писати лише кистями, адже пальцями тримати ручку хлопець не може. Два роки вчителі ходили до Василя Подейка додому.
Хвороба розвинула в хлопцеві надзвичайну сумлінність і старанність, хоч не всі предмети йому вдаються. Дуже хвилюється за контрольні, усе намагається робити самостійно. Постійно заспокоює маму, щоб не хвилювалася, що все буде добре. Довелося подорослішати значно раніше.
ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАННЯ ВОСЬМА ШКОЛА ОБІЦЯЄ ЗАБЕЗПЕЧИТИ
Зараз Василь Подейко закінчив початкову школу. За словами мами, із приводу його індивідуального навчання в 5-му класі сказали, що у восьмій школі «існує проблема з вчителями».
Ми звернулися з цього приводу до начальника управління освіти і науки міської ради Тетяни Ващук.
Ось як прокоментувала ситуацію Тетяна Володимирівна: «Директор школи запевнила, що проблеми немає. Є вчителі, які згодні надавати освітні послуги вдома в дитини, і це буде обов’язково забезпечено».
ЗМІНИ НА КРАЩЕ Є. І КОЖНА — ЦЕ ПОДВИГ
Час від часу Любов із сином їздять на голкотерапію в Луцьк. Після цього хлопець почувається краще. Став більше відчувати ноги, може їх трохи підійняти в лежачому стані.
Для більшості людей це є звична справа, а для Василька кожен новий крок у відновленні — справжній подвиг. Лікарі кажуть, що потрібно чекати і працювати на результат.
«Зміни є, — тішиться мама найменшому досягненню сина. — Звісно, хочеться більшого прогресу. Зараз уже може на ліжку самостійно сісти, посунитися, покрутитися. Цьому дуже тішимося».
ГОЛКОТЕРПІЯ — ПОМІЧНА, АЛЕ ДОРОГА
В ідеалі на відновлювальні процедури лікарі радять їздити через місяць, але це для сім’ї Василька — неможлива розкіш. Окрім голок, він відвідує масажі, а ще потрібно винаймати житло в чужому місті. Один лише курс реабілітації коштує близько десяти тисяч гривень.
Інколи в обох трапляються емоційні зриви. Коли, наприклад, на вулиці Василь бачить дітей із велосипедами чи ганяючими в футбол. Трапляється, що тоді в нього пропадає настрій: «Мамо, а мені не можна буде так само бігати?».
Любі допомагає боротися за цю мрію віра в краще. Проте, іноді все ж бракує сил.
У такі моменти, якщо син не бачить, вона плаче. Довзолити собі цю слабкість може ненадовго, адже боротьба за здоров’я сина триває, і завершувати її Люба не збирається. Хоча навіть рідні інколи кажуть, що не бачать потрібного результату. І її це дуже ранить. Бо кожен у складних ситуаціях розраховує на підтримку.
В Інтернеті Люба спілкується з людьми, які живуть із діагнозом мієліт. Радяться, підтримують одне одного, вислуховують.
Складати кошти на реабілітацію — найголовніша стаття витрат у сімейному бюджеті.
За фінансову підтримку сім’я дякує колективам загальноосвітніх шкіл №2 та №8. Підтримка, коли трапляється біда, справді неоціненна.
Рахунок для допомоги в Альфа Банку: 5355571106820020, Любов Володимирівна Подейко. Зараз Василько проходить курс відновлення в місцевому реабілітаційному центрі для дітей із інвалідністю.