Поминання 49/2015

2 декабря — 10 лет, как нет с нами Людмилы Борисовны НИЧИПОРУК

Тебя уж нет, а мы не верим, в душе у нас ты — навсегда. И боль свою от той потери не залечить нам никогда.

Родители, сестра с семьёй

8 грудня минає рік, як пішла у вічність дорога дружина, матуся, бабуся — Ніна Степанівна ТАРАСЕНКО

Не віриться, що вже ніколи не почуємо рідного голосу, материнської поради. Усе життя ви трудилися і дбали про нас. Доземний уклін Вам, рідненька. Земля хай буде пухом.

Вічно сумуючі чоловік, діти і онуки

7 грудня минає 8 років, як немає з нами нашого татуся і діда — Степана Лаврентійовича ЛУК’ЯНЧУКА з села Пилиповичі

Татусю, ти був найкращим батьком у світі. Твою доброту і турботу про нас ми не забудемо ніколи. Може, ти бачиш нас із неба, і знаєш, як сумуємо ми. Але на все є воля Божа. Прости, татусю, нас, прости… Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі.

Діти, онуки, правнуки

7 грудня минає 5 років, як пішов у вічність дорогий батько та дідусь — Павло Іванович ІВЛЄВ

Рідненький, як всім нам не вистачає тебе, твоєї усмішки, мудрої поради, твого тепла. Ти був для нас, наче пташечка, мов щебетливий соловей. Але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Тебе ми будем пам’ятати — ти був найкращий в світі тато. Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі.

Сумуючі дружина, діти, онуки

5 грудня минає рік світлої пам’яті дорогенької, турботливої матусі, лагідної бабусі — Надії Адамівни ЛАКИЗЮК

Серце плаче і болить душа. Скільки б не шукали очі в рідній хаті — найдорожчої людини вже нема. Як сумно без тебе, рідненька, печаль не проходить і серце болить. Без тебе, люба, сумно і важко, і серце плаче кожен день. Якби ти могла ще довше жити, — були б щасливі ми усі, але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Помолимось за тебе, рідненька, і свічка тихо спалахне. Спи, дорога, спочивай і забудь тривогу.

Вічно сумуючі дочка, зять, онука

8 грудня минає 20 років, як немає з нами Дмитра Андрійовича МІНІНА

Він був добрим чоловіком, батьком, залишив світлу пам’ять про себе в серцях усіх, з ким жив, спілкувався. Важко жити без тебе, рідний. Ти для нас — живий і незабутній. Царство Небесне тобі, вічний спокій душі.

Вічно сумуючі дружина, діти, онуки

5 грудня — 40 днів, як немає з нами Михайла Володимировича АРХИТЮКА

Якби ти міг ще довше жити, — були б щасливі ми усі, але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Таких, як ти, не забувають, таких лиш вічно пам’ятають.

Вічно сумуючі дружина, сестри, син, невістка, онучка

7 грудня минає рік, як немає з нами Олександра Івановича ПШЕНИЧНОГО

Якби міг ти довше жити, — були б щасливі внуки й діти. Але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Тебе ми будем пам’ятати — був найкращий в світі Батько. Таких, як ти, не забувають, таких лиш вічно пам’ятають. Царство тобі Небесне, рідненький.

Вічно сумуючі дружина, син, дочка, діти та онуки, рідні

4 грудня — 40 днів, як трагічно загинув при виконанні військового обов’язку доброволець, мій друг та хороший сусід — Микола Григорович ПОЛЮХОВИЧ

Ще сніг не нападав, і ліс не шумів, я знаю, мій друже, ти дуже жити хотів, та Бог тобі не велів…

З глибоким сумом друг Іван з сім’єю, вся родина Янчуків

4 грудня — 40 днів, як трагічно загинув при виконанні військового обов’язку доброволець, наш коханий, дорогий, ріднесенький син, брат, швагро, хрещений та дядько — Микола Григорович ПОЛЮХОВИЧ

Ти в нашій пам’яті живий, неначе пісня солов’їна. Ніколи з серця не підеш, бо ти для нас — один-єдиний. Пробач, що не вдалося тебе врятувати, сто раз пробач. Хай Господь Бог дарує тобі Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі в раю, на Небесах, наш ріднесенький. Хто знав, — згадайте, хто пам’ятає, — пом’яніть.

З глибоким та безутішним сумом мама, сестра Надія, швагро, хрещениця, племінники

28 листопада пішла від нас у вічність найдорожча і найрідніша для нас людина — Анастасія Миколаївна ДЗЯДУХ

На душі — біль, і жаль, і сум… Тебе нема і більше вже не буде. Та пам’ять про тебе вічно житиме в наших серцях. Усі, хто знав, згадайте разом з нами добрим словом, тихою молитвою. Царство Небесне та вічний спокій її душі, а світло віковічне нехай їй світить.

Вічно сумуючі дочка, зять, сестра, хрещениця, онуки та правнучка

Остался в памяти прекрасный и святой твой образ...

16 лет, как ты не с нами, Римма Фёдоровна ДИМЕНЮК

Уходят далеко от нас родные,
Рыдаем и тоскуем, их любя,
Живём мы памятью
Любви всесильной,
Нетленна наша память навека.

Все родные и близкие

16 грудня минає рік світлої пам’яті Ніни Василівни СІРУК (ЄФИМЕНКО) із с.Гульськ

ПАДАЛ СНЕГ
Падал снег — белый и пушистый,
Укрывая землю нежным пухом,
А я хотела стать такой же чистой,
Как бабочка, порхать над лугом.
Суета жизни постепенно
Уводит нас от восприятья Бога,
А жизнь Земли, она нетленна,
У каждого из нас — своя дорога.
А снег идёт, ему и дела мало,
Всё укрывая белым покрывалом.
Как снега этого детишкам не хватало.
О радость детства! Все мы валом
На улицу бежали: снежки, санки.
Ну, а теперь, на склоне лет,
С улыбкою глядим детишкам вслед.
Сколько в глазах их счастья, озорства,
Как хорошо нам было тогда жить...
О снег, как я тебя любила,
Деревья все в прекраснейших нарядах,
Об этой красоте я не забыла,
Лечу навстречу я и Богу, и природе!
Вот — истинный порядок всех вещей.
С восторгом надо принимать
Всё, посланное Богом, нам —
И этот снег, и чистоту небес,
И детства милого воспоминанья...

Написала Ніна Сірук за декілька днів перед тим, як піти у вічність