З історії маслозаводу: у часи розквіту займав друге місце у Радянському Союзі за якістю сиру «Пошехонського»

60-80-ті: АКЦЕНТ НА ІНТЕНСИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА
У ці роки прискореними темпами розвивався Новоград-Волинський, зростала і кількість його населення. Отже, збільшувалася потреба у молочних продуктах.
На початку 60-х років на заводі почав працювати цех ширвжитку, щоправда, у старому, пристосованому приміщенні. Колектив цеху виробляв молоко фляжне і 30% сметану.
У 1960 році розпочалося будівництво котельні і компресорної. У 1962-му — ввели в експлуатацію паровий котел «ДКВР-2,5», а також — угорську аміачну холодильну установку потужністю 100 тисяч ккал/год.
Варто відзначити, що в 60-ті роки підприємство почало активно оснащуватись високопродуктивним обладнанням, що дозволило механізувати і автоматизувати виробництво основних видів продукції. 1961 року був також збудований цех морозива.
У той час порівняно невеликий Новоград-Волинський маслозавод вже випускав 31 вид продукції, річний обсяг переробки молока становив 18 тисяч тонн. Це був один із кращих виробничих показників серед споріднених підприємств області. У ті роки було складно влаштуватися на сирзавод Тому, пригадую, з якою радістю світилися очі моєї старшої сестри Ніни, коли її прийняли туди. За направленням заводу закінчила курси майстрів-сироробів, затим сумлінно працювала за фахом.
У числі кращих працівників заводу були змінний механік П.І.Полянський, робітниця маслоцеху М.Л.Копач, столяр А.Г.Пісоцький, майстер-маслороб А.С.Шевченко, майстри А.П.Поліщук, М.Д.Нечипорук та О.К.Швець.
Цех ширвжитку та сирцех тримали лідерство серед виробничих колективів.
У 70-80-ті роки Новоград-Волинський маслозавод був єдиним крупним молокопереробним підприємством міста і району, сюди звозили молоко практично всі колгоспи району.
Згадувала ветеран заводу Валентина Максимівна Климець, яка віддала рідному підприємству понад півстоліття: «Я прийшла на завод одразу після визволення рідного міста, у далекому 1944 році. Працювала учнем рахівника, рахівником, бухгалтером. Пам’ятаю першого повоєнного директора Богомолова. Ті роки запали у пам’ять як період ударної, самовідданої праці. Молока надходило дуже багато, завод працював у дві зміни, шість днів на тиждень, і ледь встигав його переробляти. На підприємстві часто влаштовувалися суботники, недільники, під час яких впорядковували територію, виїздили допомагати в підшефні колгоспи сіл Несолонь, Піщів, Середня Деражня та інші.
Наша продукція користувалася великим попитом не лише в Україні і Союзі, вершкове масло відправляли навіть до Німеччини.
І досі доброю згадкою приходять на пам’ять імена ветеранів заводу, тих, хто відроджував, виводив його у число кращих у місті. Це — Надія Ларіонівна Петровська, Михайло Іванович Лянгус, А.П.Поліщук, Л.А.Кононець. А яким чуйним, людяним був до усіх директор заводу Іван Якович Гопанчук, який плідно пропрацював керівником упродовж багатьох років. Бувало, уважно вислухає кожного, допоможе, розрадить. А коли постало питання про перенесення заводу на нове місце (вважалося, що завод застарів, та й не місце йому в густонаселеній частині райцентру), скажу відверто, що Іван Якович боляче переніс таке рішення».
Весь облік і контроль фінансової діяльності підприємства забезпечувала головний бухгалтер Л.Л.Лойко, яка пропрацювала на заводі більше двадцяти років. Вимоглива до себе і до інших, вона вміла чітко організувати та підтримувати порядок у фінансово-господарській роботі.
На зміну І.Я.Гопанчуку у 1978 році прийшла Ганна Федорівна Пономаренко, яка до цього працювала на посаді головного інженера. На жіночі плечі цієї ініціативної, ділової людини випали чи не найважчі випробування. На заміському пустирі розпочиналося будівництво нового крупного молокопереробного підприємства. Його спорудження ускладнювалося ще й тим, що соціально-економічна ситуація в державі була позначена нестабільністю. Проте Ганна Федорівна, як досвідчений керівник, змогла забезпечити вміле керівництво і діючим виробництвом, і будівництвом. Вона пропрацювала на заводі тридцять п’ять років, з них дев’ятнадцять — директором. За свою самовіддану працю була нагороджена медаллю «За трудову доблесть», двома орденами «Знак Пошани». Основною заслугою Г.Ф.Пономаренко стало створення міцного колективу однодумців і професійно грамотних спеціалістів. І колективу вдалося вивести комбінат за короткий проміжок часу на повну проектну потужність без втрат основного виробництва.
НА НОВОМУ МІСЦІ
Для будівництва нового сирзаводу обрали північно-західну околицю Новограда-Волинського поблизу села Наталівки. Таке рішення було обгрунтоване тим, що сюди були прокладені зручні шляхи сполучення, поруч — місто, залізничний вузол. Все це було зручно для відправки готової продукції.
10 квітня 1979 року був виданий наказ №1, згідно з яким директором будівництва нового сирзаводу призначили І.О.Гладишенка, переведеного сюди з одного з молочно-консервних комбінатів Литви. М.П.Боярського призначили головним інженером дирекції будівництва, В.М.Кудіна — головним механіком. І.О.Гладишенко пропрацював керівником будівництва недовго. Невдовзі обов’язки директора поклали на М.П.Боярського, а затим — на С.Г.Денисенка.
Роботи зі спорудження нового заводу велися інтенсивними методами, із застосуванням передових технологій будівництва. Одночасно зі спорудженням великих корпусів, цехів, дільниць, лабораторій ішов монтаж спеціального обладнання, яке завозилося із Чехословаччини, Німеччини, Угорщини.
Завдяки самовідданій праці, підприємство було зведене у заплановані строки. У лютому 1982 року була пущена у дію перша черга сиркомбінату. Це була велика радість для всього колективу, справжня трудова перемога.
Цього ж місяця сиркомбінат випустив першу продукцію — 20 тонн сухого знежиреного молока. Адміністрація заводу відзначила кращих працівників, серед яких — М.В.Калінін, Є.К.Антошевська, П.Л.Паламарчук, О.Д.Петровська, Т.Ф.Свідерська, П.І.Хмельницький.
Чимало сил і старання, кмітливості і завзяття у період становлення заводу доклав головний інженер І.В.Прищепа. Він працював головним інженером будівництва та експлуатації майже двадцять років. Завдяки його високій професійній майстерності, було вчасно освоєно роботу котельні, компресорної, очисних споруд, технологічного обладнання основних виробничих цехів. Вміло налагоджували виробництво начальники цехів Н.Д.Леонова, М.В.Ящук, начальники компресорної М.І.Іванов, С.М.Козачок, інженер із підготовки Н.М.Завистовська, бухгалтер дирекції будівництва Л.Д.Козачок та інші.
У грудні 1982 року весь колектив маслозаводу змінив свою виробничу прописку і перейшов у нові приміщення великого сучасного молокопереробного виробництва.
Наприкінці 1982 року було введено в експлуатацію цех заміни цільного молока, який освоювали кращі спеціалісти: Л.Я.Третьяк, Л.В.Паламарчук, О.Н.Бабій. Незабаром запрацювали також приймально-апаратний цех, сир- та масло-переробні цехи. Протягом лише одного місяця 1982 року у процесі освоєння потужностей цеху з виробництва сухого знежиреного молока було отримано 3955 кілограм готової продукції.
Високоефективне нове обладнання потребувало глибоких знань, передового досвіду, організаторських здібностей. Всі ці риси втілила в собі начальник маслоцеху Г.Ю.Гілевська, яка забезпечувала введення в експлуатацію маслоцеху, по суті, з новим колективом молодих працівниць, навчала їх високій майстерності маслороба.
Із року в рік нарощувалися темпи виробництва. Вже у 80-90-ті роки щороку вироблялося 2,5 тисячі тонн сиру твердого, 3400 тонн масла, 3600 тонн сухого знежиреного молока, 10000 тонн цільномолочної продукції. Це повністю забезпечувало потреби міста і району. Вироблена продукція відзначалася високими якісними показниками. У 1987 році комбінат зайняв друге місце серед споріднених підприємств Радянського Союзу за якістю сиру «Пошехонського». Колектив неодноразово виходив переможцем республіканських і обласних оглядів з якості масла та цільномолочної продукції.
Завдяки високоефективній роботі, комбінат отримував до 700 тисяч карбованців прибутку на рік. Збільшувалося і надходження молока (300-400 тонн на добу), що потребувало розширення підприємства. У 1985 році здійснено реконструкцію сирцеху. Котельню переведено з твердого палива на рідке, а згодом — на природний газ.
За виробничими змінами стоїть самовіддана праця всіх працівників сиркомбінату і, насамперед, інженерно-технічних працівників. Частина з них перейшла на нове виробництво зі старого заводу і очолила тут виробництво. Це — начальник виробництва Л.І.Чернявська, головний бухгалтер М.П.Хильчук, начальник лабораторії Г.Є.Парфенюк, головний технолог Є.М.Пелешок, начальник відділу кадрів Н.М.Мельник та інші. Маючи високу професійну майстерність, великий досвід роботи (дехто — по 30-40 років), вони постійно навчали молоде покоління. Заслуженим авторитетом користувалися головний інженер В.Б.Гонгало, старший бухгалтер А.В.Хоменко, бактеріолог О.Б.Бонковська, технолог А.К.Соколовська та інші.
Багато знань, самовідданої праці вкладали у виробництво, забезпечення високої якості продукції начальники основного і допоміжного виробництва: М.В.Ящук, Н.Д.Леонова, Л.Ф.Щурук, О.М.Оверчук, В.І.Неб, Ю.О.Бондаренко, С.М.Козачок, П.І.Забродський та інші.
Проте з роками, як розповів колишній директор підприємства А.В.Завальнюк, сиркомбінат, на жаль, почав відчувати серйозні проблеми. Хронічно не вистачало сировини (занепало сільське господарство), щоб забезпечити потужне молокопереробне виробництво. Давалася взнаки і втрата ринків збуту продукції… Все це призвело до зупинки колись успішного заводу. Хочеться сподіватися, що у цього надпотужного сиркомбінату — все-таки гарне майбутнє. На полицях і наших, новоград-волинських, магазинів з’являться його смачні, якісні вироби, потіснивши ті, що завозяться. Адже недаремно стверджують, що нове — добре забуте старе. Воно у місцевих маслоробів справді добре, гідне відтворення.