Звягель під час окупації 1941-43 р.р. за документами німецьких архівів

Йоганнес Ф., який теж служив у 3-му взводі 9-го батальйону поліції, на допиті 14.02.1947 р. визнав, що наприкінці серпня 1941 р. у складі групи з 20 чоловік, в т.ч. 10 поліцейських свого взводу, був відряджений із Житомира до Звягеля для проведення акції. Керівником їхньої групи був оберштурмфюрер Г. Місце страти знаходилося приблизно за 2 км від міста, на пагорбі, біля стіни старого зруйнованого будинка. Приречених перевозили з міста автомобілями. Для них була вже вирита яма. Розстрільна команда була розбита на дві групи по 10 чоловік, які діяли по черзі. Таким чином, усі поліцейські та функціонери СД, які прибули до Звягеля, брали безпосередню участь у цій екзекуції. Ф. згадав кілька прізвищ поліцейських свого взводу, які разом із ним були у Звягелі. Допитуваний особисто розстріляв тоді 8 чоловік. У той самий день, одразу після проведення акції, група поїхала назад до Житомира.


Рудольф Л. на допиті 17.03.1947 р. розповів, що наприкінці липня 1941 р. у складі «айнзацкоманди» 4a брав участь у розстрілі 150-200 громадян Звягеля. Страта проводилася біля великої вирви від бомби, приблизно за 200-300 м від школи, в якій була розквартирована їхня група (мається на увазі школа №4 — Л.К.). Л. особисто розстріляв близько 20 чоловік.
Під час розслідування прокуратурою справи Рудольфа В., котрий у 1941 р. служив у сумнозвісному ремонтному взводі під командуванням унтерштурмфюрера СС Тойбнера (про злодіяння цього взводу в нашому місті можна прочитати у газеті «Звягель», №36 від 6 вересня 2013 р.), як свідок, 30.06.1970 р. був допитаний колишній комендант Звягельського гарнізону, капітан Вальтер Г. Перша тимчасова комендатура була під номером І-836. До її складу входили комендант, його заступник, ад’ютант, офіцер-поліцейський і рахівник. Спочатку Г. створив комендатуру в Шепетівці, а приблизно в середині серпня 1941 р. прибув до Звягеля, де залишався разом зі своїми підлеглими близько трьох тижнів, до початку вересня. Одного дня комендант став свідком масового вбивства: «Почувши звуки пострілів, я вирішив установити, звідки вони лунають. Це було неподалік від міської в’язниці. Розстріл здійснював взвод таємної військової поліції під командуванням старшого лейтенанта. Коли я прийшов, було вбито 10 чоловік. Жертви після пострілів ззаду падали в яму. Я намагався зупинити розстріл, але безуспішно. Старший лейтенант, ім’я якого мені невідомо, посилався на наказ головнокомандуючого. У письмовому вигляді я цього наказу не бачив, але за декілька днів до цього про можливу акцію мене повідомив по телефону оберштурмфюрер СС із якогось штабу. Під час телефонної розмови мені наказали надати службовців комендатури для арешту євреїв. Цю вимогу я відхилив і негайно зв’язався по телефону з нашою дивізією охорони тилу. Розмовляв тоді з одним ад’ютантом, який дав мені вказівки не втручатися в дії зондеркоманди». На судовому засіданні 26.04.1973 р. Г. також згадав, що одного разу зустрів на дорозі українських міліціонерів, котрі вели до міської в’язниці натовп євреїв. За його словами, міліцію він тоді розігнав, а євреям велів забиратися геть. Г. пам’ятає, що звягельська в’язниця знаходилася на околиці міста, мала 2-3 поверхи і являла собою білий мурований будинок, який міг вмістити близько 300 чоловік. Під час вищезгаданої акції біля в’язниці таємною військовою поліцією було розстріляно приблизно 30 чоловік: після того, як було вбито 10 чоловік, пролунали ще 1-2 серії пострілів. Проте загальна кількість жертв могла бути більшою. Серед вбитих були лише чоловіки.
Не менш цікавими є свідчення Антона В., колишнього ад’ютанта коменданта Г., на допиті 2.06.1970 р.: «До Звягеля ми прибули у перші дні серпня 1941 р. і залишалися там 2-3 тижні. У перших числах вересня місцем дислокації нашої комендатури була вже Устинівка. Вбивства євреїв у Звягелі я бачив на власні очі приблизно в середині серпня 1941 р. Екзекуцію проводив якийсь підрозділ поліції. Ввечері, напередодні страти, старший лейтенант Я. наказав зігнати євреїв до в’язниці. Було зібрано 150-200 осіб, винятково чоловіків. Щоправда, крім євреїв, серед них могли також бути асоціальні елементи і комуністи. Старший лейтенант Я. вишикував на луці за в’язницею приблизно взвод солдат і спитав їх, хто не хоче сьогодні стріляти. 5 чи 6 солдат, які у відповідь на це вийшли наперед, були направлені в очеплення. 10-12 приречених були змушені підійти до виритої ями, їх убивали пострілами із карабінів. Я спостерігав за стратою з відстані 100-120 м. Після серії пострілів із карабінів хтось підходив до ями і робив контрольні постріли з пістолета. Відчуваючи відразу, я залишив це місце, не чекаючи кінця екзекуції. Капітан Г. заборонив своїм підлеглим брати участь у цій акції».
На судовому засіданні 26.04.1973 р. колишній рахівник комендатури Вільгельм В. розповів, що їхній підрозділ нараховував 20-25 осіб. При комендатурі працювало декілька євреїв-робітників, яким шеф-кухар Вільгельм А. залишав трохи їжі з польової кухні. На тому ж засіданні А. згадав, що бачив фотографії розстрілів у Звягелі, хоча їх відкрито не афішували. Ніхто зі службовців тимчасової Звягельської комендатури не був притягнутий до відповідальності, оскільки описана вище страта відбувалася до прибуття в місто ремонтного взводу Тойбнера.
Ще про одну екзекуцію біля в’язниці, яка сталася, скоріш за все, у 1943 р., розповідає вже згадуваний Алоїз В.: «Одного разу, коли я разом із Г. йшов до в’язниці, нас наздогнав легковий автомобіль, в якому сиділи три або чотири особи. Вони були не з вермахту. Наскільки я пам’ятаю, на них була коричнева уніформа, яку звичайно носили функціонери СД. Не зовсім впевнений, що це були «есдешники», це лише моя думка. Один із них вийшов з автомобіля, підійшов до нас і спитав, куди ми йдемо. Ми відповіли, що, за чутками, тут мають когось розстріляти. Тоді «есдешник» сказав, що це не наша справа, і велів забиратися геть. Вони поїхали далі, а ми підійшли до дерев’яної загорожі висотою біля 2 метрів. Через шпарину було видно купу землі та частину ями. Раптом позаду себе ми побачили «есдешника». Він дозволив нам спостерігати за стратою при умові, що ми нікому про це не розповімо. Ми зайшли у подвір’я та наблизилися до ями, біля якої стояли 4-5 «есдешників». Приблизна протяжність ями становила 4 м х 3 м, глибина — 1 м. Там уже стояв стрілець з автоматом. Яма була ще порожньою. Через 5-10 хвилин через ті самі двері, через які ми увійшли, колабораціоніст привів одного чоловіка. В’язню наказали стрибнути в яму і лягти на живіт. Він був убитий пострілами з автомата в потилицю. Таким чином було вбито 4-5 чоловіків. Потім колабораціоніст привів молоду жінку (20-25 років). Їй наказали повністю роздягнутись. Вона поклала одяг біля ями, але стрибати туди не хотіла. Тоді «есдешник» зіштовхнув її в яму. Вона встигла вигукнути щось російською мовою, схоже на «хай живе Сталін!», перш, ніж була вбита. На чиєсь запитання про причину її розстрілу хтось відповів, що у неї знайшли німецьку солдатську книжку. Після цього нам веліли залишити територію. Страта, що тривала біля 45 хвилин, відбувалася на віддалі 20-30 м від в’язниці».