«Я пропоную м’ясокомбінат перетворити на підприємство з виготовлення миючих засобів»

Перечитавши статтю «Собаки повертаються на вулиці…» (газета «Звягель» №2 (210) від 8 січня 2016 року), вирішив продовжити цю тему.
Виявляється, з міського бюджету на собачий притулок збираються виділити майже 0,5 мільйона гривень. А в лікарні лежать люди, котрі теж хочуть жити і змушені купувати для свого лікування ліки, на які не завжди вистачає грошей.
Я з повагою ставлюся до директора собачого притулку, молодець, має організаторські здібності, вміє «вибивати» гроші на притулок, шкодує тварин, бо вони, як і люди, хочуть жити. Але давайте копнемо глибше.
Почнемо зі звичайного дерева. Якщо зірвати з нього листочок, то дерево запам’ятовує цю людину, і коли ця людина знову наближається до нього, то листочки на ньому починають вібрувати, тобто, дерево боїться її… Але людство вже багато тисячоліть використовує деревину для свого обігріву, як будівельний матеріал, як сировину для виготовлення меблів і т.ін.
Також людство вже багато тисячоліть використовує м’ясо тварин для свого харчування. Із вбитих тварин виготовляють одяг, взуття, головні убори. І те, що Партія Зелених Європи забороняє носити одяг із вбитих тварин, — це абсурд, бо, гадаю, що пройде рік-два, і європейці знову почнуть носити одяг зі шкіри тварин, хутра, тому що він — екологічно чистий, не шкідливий для здоров’я людини, а одяг зі штучного хутра викликає різні захворювання, в тому числі — рак.
Сита Європа вже давно перейшла на органічні миючі засоби, а в нас використовується хімія, яка завдає величезної шкоди здоров’ю населення. Людство здавна виготовляло мило з кісток собак. По всіх містах та містечках нашої країни бігають десятки тисяч собак, які розносять хвороби, незважаючи на те, що є собачі притулки.
Шановна Валентино В’ячеславівно, я вам, як директору притулку, від щирого серця порекомендував би зайнятися розведенням кіз, враховуючи ваші організаторські здібності. По-перше, кози не хворіють на рак і туберкульоз, як корови. Їхнє молоко — цілюще, лікує багато захворювань, особливо у дітей. А надто — це чудові ліки від собачих глистів у печінці. Маючи загороджену територію із накриттям, розводьте кіз, продавайте молоко дитячим садочкам, школам, а також постачайте його в торговельну мережу, де стоятимуть черги, як колись, у Москві, за новоградською ковбасою. Замість 300 собак — 300 кіз, прибутки будуть солідні, і бюджету міста повернете виділені за роки існування притулку гроші.
Колись наш м’ясокомбінат славився своєю продукцією. Купити сиров’ялену ковбасу з Новограда можна було у центральному гастрономі Москви. Їдучи з далеких відряджень із дружиною через Москву, а ми вводили в експлуатацію підприємства легкої промисловості на величезних просторах Росії, завжди, повертаючись додому, заїжджали у центральний гастроном Москви і купували там ковбасу із Новограда. Пам’ятаю такий епізод. Підійшла наша черга, прошу: «Дайте ковбаси». А продавщиця мені: «Что, хохол, за жратвой приехал?» «Да, — кажу, — за своєю новоградською ковбасою». Вона подивилася на ярлик, що на ящику, і каже: «Да, из Новограда, ну, на тебе три палки», — бо відпускала всім по одній. Отакі були часи. Був тоді анекдот. «Угадай: длинное, зелёное, торохтит, гудит и пахнет колбасой. Что это?» Відповідь: електричка з Києва. Тобто, у Москву народ — за сирокопченою ковбасою, а у Київ — за вареною. Кожного дня сотні тисяч громадян витрачали свій час та гроші на дорогу, аби у Києві чи Москві купити їх для своїх родин.
Зараз у кожному магазинчику — десятки сортів ковбас та виробів із м’яса тварин. І не кричать члени Партії Зелених, щоб люди не їли м’яса із вбитих тварин, бо самі теж її їдять. Конкуренція знищила наш велетень-м’ясокомбінат. Працьовитий колектив із досвідченим керівником В.О. Дорожем — без роботи. Пропоную на базі виробничих цехів налагодити випуск миючих засобів із собак, а також заготовляти та обробляти шкіру. Сировини дармової на просторах України — вдосталь на десятки, навіть на сотні років. І підприємство поверне собі колишню славу.
До речі, у кінці 30-х років мого дядька, Музичка Йосипа Трохимовича, розкуркулила радянська влада, відібрала будинок із господарськими спорудами, а дядька заарештували. Сім’ю із чотирма маленькими дітьми вислали у Краснодарський край, а сам дядько загинув десь у Сибіру. Їхній будинок з усіма спорудами був використаний як миловарня, де із собак варили мило. Потім це місце перетворилося на міське сміттєзвалище, що за переїздом (продовження вулиці Ярунської).
Так що, я офіційно пропоную на базі приміщення м’ясокомбінату змонтувати обладнання з виготовлення миючих засобів із дармової сировини — собак. Для цього треба або закупити в європейських країнах обладнання, або виготовити його на території України. Сотні працівників м’ясокомбінату знову отримають роботу, виготовляючи натуральні миючі засоби, які користуватимуться величезним попитом. Я в цьому впевнений.

Від редакції. Друкуючи матеріал, у якому порушуються проблеми, на шляхи вирішення яких є діаметрально протилежні точки зору, газета «Звягель» нагадує читачам декілька важливих принципів, на яких базується робота засобів масової інформації. Наголошуємо, що газета «Звягель» у даному випадку не виступає цензором, а має на меті залишатися трибуною для висловлення поглядів громадян щодо тієї чи іншої ситуації, в чому і полягає завдання засобів масової інформації. Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. За точність викладених фактів відповідальність несе автор.