Любощі при трояндовій заграві

СИМПАТИЧНА НЕЗНАЙОМКА
Струнку панянку в міні-спідничці Валерій (імена в матеріалі змінено) помітив ще десь за сотню метрів. Вона стояла на автобусній зупинці й завзято «голосувала». Але жодна з автівок не зупинялася.
Наблизившись до незнайомки, Валерій натиснув на гальма і, перехилившись, відкрив пасажирські дверцята.
— Сідайте!
Кароока симпатична білявка не примушувала себе двічі запрошувати — швиденько, мов пташка, пурхнула в салон іномарки.
— Хух! — зручно всівшись, змучено видихнула кралечка і скосила погляд на водія.
Молодий чорнявий чоловік, із чарівною посмішкою на обличчі, поцікавився:
— Чого так важко?
— Та втомилася руками махати! Ніхто не зупиняється! Що за чоловіки пішли?
— Поспішаєте?
Вродлива незнайомка зирк-
нула на зап’ястя лівої руки, на якій вилискував великий позолочений годинник. Відтак спохмурніла:
— Можна сказати, що поспішала…
— Термінова справа була?
— На жаль, була.
— Що робитимемо далі?
Пасажирка здивовано глипнула на власника авто:
— Тобто?
— Чого ви так нашорошились? Я мав на увазі — куди вас підвезти?
Незнайомка помітно розслабилася:
— Куди?.. — сказала замислено. Однак за хвилю (несподівано для водія) панянка вже підбадьорливо додала. — А втім, давайте таки на вокзал!
Молодому чоловіку явно було не по дорозі, але звернув у вказаному напрямку.
Вона ж підганяла:
— А швидше можете?
— Ви поспішаєте на потяг?
— Так.. Точніше, подруга проїздом… Подзвонила. Давно не бачилися. Я пообіцяла, що підскочу. Та я, дурепа, забарилася. Тепер вона скаже, що Ірка її надурила. Треба подзвонити.
— О котрій годині прибуває потяг?
— О десятій.
У нього на обличчі — та ж чарівна посмішка:
— Наші потяги часто запізнюються. Раптом пощастить!
І він додав газу.
Проте побачитися з подругою незнайомій пасажирці не судилося. Приїхавши на вокзал, вона спромоглася побачити лише хвіст потяга, вагони якого швидко зникали в сосновій лісосмузі.
«ВЕЗІТЬ МЕНЕ НА КРАЙ СВІТУ!»
А потім вродлива панянка неабияк була здивована, коли поблизу входу до вокзалу помітила знайому їй срібну іномарку.
— Ви не поїхали?
Він, відчинивши дверцята, усміхнувся:
— Як же я вас у такій ситуації покину? Сідайте в машину. — затим, зітхнувши, смутно додав. — Виходить, пані Ірино, і мої плани шкереберть пішли.
Вона зніяковіла:
— Це через мене? Так усе погано?
— Хотілося б кращого. Та, видно, така моя планета.
Вона уважно подивилася на молодого чоловіка і раптом стрепенулася:
— А звідки ви знаєте, як мене звати?!
— Ви ж самі назвалися.
— Коли?
Він її процитував:
— «Тепер вона скаже, що Ірка її надурила»!
Вона засміялася. Сміялася довго і голосисто.
Молодий чоловік чемно вичекав паузу, а відтак спитав:
— Зателефонуєте подрузі?
Красуня на мить заспокоїлася.
— Ні. Якось незручно. Трохи пізніше.
— Куди тепер вас відвезти?
Білявка зміряла джентльмена оцінюючим поглядом, а потім знову, як заведена, зірвалася на сміх. А коли в черговий раз заспокоїлася, точніше намагалася стримати сміх, махнула вперед рукою:
— Везіть мене на край світу!
У молодого чоловіка очі загорілися цікавістю. Він упівголоса проказав:
— Заради цього я готовий піти на будь-які жертви!
Однак насторожено спостерігав за дивнуватою білявкою, котра в ці хвилини виглядала неначе сп’янілою чи якоюсь божевільною.
І сміхотворка це згодом зрозуміла, вибачилася перед власником іномарки. А відтак додала:
— Це щось нервове. А взагалі-то, я — людина весела.
Засміявся й він:
— Я помітив, що ви веселі і емоційні! До речі, мене звуть Юрієм.
Вона вкотре скосила на нього грайливий погляд. У такому положенні голови білява незнайомка виглядала більш привабливішою, загадковішою.
Авто рушило. Говорили про все, що приходило на ум. Навіть перейшли на «ти». А потім… домовилися про зустріч.
ШАЛЕНСТВО КОХАННЯ
І вони таки зустрілися. В шикарному ресторані. Їжа і вино були смачними. Горіла свічка, лилася тепла і приємна розмова.
А потім поїхали на природу.
То був неймовірний тихий вечір. Трояндовий захід сонця, пташиний спів, пахощі різнотрав’я і — жодного людського ока!
Обійми й поцілунки спочатку були несмілими, але з кожною хвилиною вони ставали палкішими, пристраснішими, жаданішими. А потім… був секс.
Такої насолоди, такого екстазу Юрій ніколи не знав. Навіть зі своєю дружиною. Це було щось неймовірне, що словами важко передати!
Після того було ще декілька зустрічей. Шалених і жаданих. І жодного разу коханці не говорили про своє особисте життя, про сім’ю, про роботу. А навіщо? Кожен із них напівсвідомо відчував, що близькість ця тимчасова, і що все скоро закінчиться, і залишиться лише щемкий приємний спогад. Як це вже не раз бувало у Юрія з іншими жінками. Не виключено, що в подібних стосунках з чоловіками бувала й Ірина.
Їхні зустрічі відбувалися то на лоні природи, то в готелі, то в Ірининій квартирі…
ЗАГАДКОВИЙ КОНВЕРТ
А одного дня Ірина зателефонувала Юрію і попросила терміново з ним зустрітися.
Але Юрій був надто зайнятий і негайно побачитися з нею не міг. І разом із тим насварив Ірину, що забула про конспірацію, — дзвонити, коли їй заманеться.
Однак та наполягала на своєму:
— Ми маємо зустрітися!
— Щось трапилося?
Вона проігнорувала запитання. Натомість сказала:
— Я чекатиму на тебе там, де й завжди.
Ірину підібрав в умовленому місці. Вона була серйозна, мовчазна. А потім простягла Юрію конверт.
— Що це?
Коханка посміхнулася:
— Кіно. Потім подивишся. А тепер відвези мене назад.
— Що з тобою трапилося?
— Нічого особливою. Як завжди, життя пливе своїм плином. Ірина знову посміхнулася й мовила:
— Треба їхати. Все потім дізнаєшся.
ЗА ВСЕ ТРЕБА ПЛАТИТИ…
Вдома Юрій відкрив конверт і видобув із нього декілька дисків. Вставив одного до комп’ютера. Після перших секунд перегляду відеофайла щелепа йому відпала.
Це були відеозаписи їхніх інтимних зустрічей, його й Ірини.
— Коли?! — ошелешено простогнав Юрій. — Коли вона встигала це записати?! — Він сидів на стільці й не міг опам’ятатися. — А як вокзал? Побачення з подругою? Невдале побачення… Невдале…
А «кіно» «крутилося» далі. Ось вони — вдвох у ліжку, у ванній… Найінтимніші сцени (окрім тих, що відбувалися на природі)…
І тільки тепер до Юрія дійшло, що його підступно використали. Але що далі? Шантаж? Вимагання грошей? Не інакше.
І вона подзвонила. Наступного дня. Прощебетала в слухавку, ніби нічого особливого й не трапилося:
— Привіт, любчику! Чого мовчиш?
Юрій коротко спитав:
— Що думаєш далі робити?
— Це — копії, — відказала Ірина. — Оригінали — в мене. Продаю. Не купиш — виставлю в Інтернет.
— Скільки за них хочеш?
— Двадцять п’ять тисяч доларів.
— Ну ти й замахнулася!
— Ну, ти ж не хочеш мати зі своєю дружиною «розбір польотів»? Може, вона тебе й пробачить, але ось тесть — ні. Втратиш усе: дім, сім’ю, роботу. До речі, це ж завдяки тестю ти поліз вгору кар’єрними сходами.
— Для мене зараз така сума не підйомна.
— Не цікавить. Авто продай. Коротше, шукай. Даю на це п’ять днів.
— Стерво!..
Але Ірина цього вже не чула. Вона від’єднала зв’язок.
…Вона все про нього знала… І все летіло шкереберть. Як можна сімейній людині просто так продати авто? Що скаже дружині, тестю? І грошей тесть не дасть. Для чого, спитає? А грошові витрати — свої і його, Юрія, він ретельно контролює.
Юрію на допомогу прийшов Віталій, його друг. Той запропонував піти ва-банк. Оскільки Віталій мав зв’язки із правоохоронними органами, то порадив їх задіяти при цій справі.
— Як задіяти?
— Даси їй частину грошей. Скажімо, скажеш, що наступну віддаси трохи пізніше, коли збереш. Ось при передачі ту хвойду й затримають.
Юрію ця ідея не сподобалася:
— Але це набуде розголосу в місті.
— Постараюся, щоб цього уникнути, — пообіцяв друг.
— Але де ж узяти частину грошей? — спитав Юрій.
— Десять тисяч я тобі дам. Більше не маю.
…Ірина погодилася на дану пропозицію. Прийшла на зустріч. І в момент передачі грошей її затримали працівники поліції.
Як згодом стало відомо, ця молода аферистка діяла не одна, а в складі організованої групи.
Вдома в Ірини виявили пристрій для відеозапису. Проти неї порушено кримінальну справу. Наразі розшукується решта учасників протиправних діянь.
А ось «тихо» для Юрія ця історія не закінчилася. Вона таки набула розголосу. Тесть і справді витурив його зі свого будинку, не вибачила йому зради і дружина.
Що ж, за все треба платити.