КОХАННЯ І НЕНАВИСТЬ

Марина була дівчиною видною і вже у вісімнадцять років знайшла собі чоловіка. Руслан їй одразу сподобався, хоча й на дванадцять років був старшим за неї.
Марина привела судженого до квартири і познайомила його зі своїми батьками, які майбутнього зятя прийняли не дуже гостинно. Але з часом їхнє ставлення змінилося. Як з’ясувалося, Руслан виявився цілеспрямованим, веселим, роботящим і ніжно турбувався про дочку. Брат і сестра Марини, які мешкали разом, не проти були новому члену сім’ї.
Незабаром у молодят народилася дочка. Назвали її Поліною. Проте ця радісна подія не змінила стосунків. Навпаки, через дитину ще більше гризлися.
Цей день був звичайним. Руслан зранку пішов на роботу, Марина з дитиною лишилася вдома. Під вечір у гості зайшла подруга. Молоді жінки вирішили трохи випити. Але не розрахували: на двох «розчавили» пляшку горілки.
Коли з роботи повернувся Руслан і застав дружину під хмельком, то не на жарт розлютився:
— Що, мені пить не даєш, а сама жлуктиш?! Я теж піду нап’юся!
— Тоді до мене можеш більше не приходити! — вслід Русланові сердито кинула Марина.
Засмучена молода мати поклала спати дочку і лягла з нею поряд. Задрімала.
Чоловік у цей час випивав на кухні з її батьком. Коли спиртне вдарило в голову, Руслан невідь чому вибіг з квартири. Проте незабаром він повернувся. Окинувши зором кімнату, він з притиском проказав:
— Зараз я когось буду вбивати!
А відтак кинувся до себе в кімнату.
Валентина Петрівна, Маринина мати, лише мовчки покрутила головою. Але особливої уваги на це не звернула, бо в того часто такі чортики в голові стрибають.
Однак хвилин через п’ять з кімнати почула плач онучки та крик Марини: «Не чіпай дочки!».
Валентина Петрівна прожогом кинулася на допомогу.
Зять з кулаками стояв біля ліжка й матюкався.
— Русланчику, — теща почала його вмовляти, — що ж ти так галасуєш? Увесь будинок розбудив. Будь же людиною, лягай спати.
— Та я вашу дочку годую і вдягаю! — рявкнув у відповідь зять. — Так що ви мені, мамашо, рот не затикайте! Я зараз дочку свою заберу і піду!
— Зовсім з глузду з’їхав! — втрутилася Марина. — Сам можеш котитися, куди хочеш, а дочку я тобі не віддам!
Руслан кинувся до ліжка.
— Даси! Куди дінешся!
— Не чіпай! Вона спить!
— А мені по барабану!
— Руслане, я тебе прошу…
— Що, Руслане?
Поки зять з дочкою відволіклися, Валентина Петрівна підійшла до ліжка, взяла дівчинку на руки і швиденько зникла з нею у своїй сусідній кімнаті.
Руслан помітив пропажу дочки.
— Де Полінка?! — крикнув він.
— Не твоє діло, — відказала Марина, застібаючи на собі халат.
— Зараз буде бойня.
— Дуже злякалася. Випив, то лягай спокійно. Не сміши людей.
— Я смішу?!
— Подивись на себе збоку. Руслане, прошу тебе — заспокойся. Давай про все поговоримо завтра.
— Де моя дочка?
— Нема!
— Уб’ю! — Руслан з кулаками кинувся на дружину.
Валентина Петрівна, почувши за стінкою глухі удари, з онучкою на руках вибігла зі своєї кімнати.
Марина і Руслан тримали одне одного за грудки.
— Чи ви подуріли! Ану пусти її!
Валентина Петрівна спробувала відштовхнути зятя від дочки. Однак той учепився їй у руку і почав вивертати її за спину. Від болю жінка застогнала і мало не випустила дитину з рук.
— Не чіпай мою матір і мою дочку! — не своїм голосом крикнула Марина й тут-таки додала: — Я тобі цього ніколи не вибачу!
Вона побігла на кухню, схопила зі столу ніж. Повернувшись на «поле битви», підскочила до свого співмешканця. Коли той замахнувся на неї, — нанесла три удари ножем у груди.
Руслан зойкнув, упав, спробував затиснути рукою рани, з яких цвіркала кров. Прошепотів:
— Мені дуже холодно, я вмираю…
У кімнаті зібралося все сімейство. Марина із жахом вилетіла з квартири. Подзвонила у двері знайомим:
— Руслана мого порізали, вмирає! — крикнула вона в двері, що прочинилися. — Викликайте «швидку»!
Потім Марина побігла в сусідній будинок до сестри.
Брат Марини зустрів «швидку» біля під’їзду. Але Руслану допомога медиків уже була не потрібна…
Марина з’явилася вдома лише після того, як приїхали оперативники. Молода жінка спочатку говорила, що Руслан додому вже прийшов поранений, а потім розплакалась і сказала правду.
Марину засудили до семи років позбавлення волі.