Я дякую Богу за сина…

Перше вересня... Почався новий навчальний рік. Ще зраночку через відкриті вікна було чути голоси дітей, які поспішали з батьками до школи. Я — теж вчителька. Вже на пенсії. Те, про що я хочу розповісти, мене, як маму, дуже приємно вразило. Мова йтиме про сина, Авраменка Романа, який навчався в другій школі, дуже любив займатися спортом, тренер з футболу Титяневич А. був для нього великим авторитетом. Сьогодні Роман має сім’ю, синочка Назарчика. Поїхали ми з Романом у Гульськ, забрати врожай з городу. Забрали сусідку по дачі з її сумками. Машина була вкрай переповнена. Повертаючись додому, на зупинці було багато людей, які чекали автобус. І тут син зупинився. Я здивувалась, адже взяти ще когось у машину не було куди. Я мовчала, а Роман вибіг з машини і побіг до зупинки. Забрав відра, сумки і несе. Це була його перша вчителька Галина Іванівна Гапончук. Мені хотілося на весь світ сказати: «Боже, я дякую Тобі за синочка, за його чуйне серце, за людяність, духовність». І сьогодні, на початку навчального року, я низенько вклоняюсь Галині Іванівні за виховання Романа, адже такої шани і поваги треба заслужити. Міцного здоров’я і многії літа Вам, люба. Всім вчителям 2-ї школи — велика вдячність, і Ваша праця нехай буде з віддачею.