ЗАПИТАННЯ ДО СВЯЩЕНИКА

— Поясніть, будь ласка, таке. Моя мама перед самою смертю, знаходячись у напівзабутті, називала iмeнa людей, які померли раніше, нiби розмовляла з ними. Деякі близькі пояснювали це тим, що в той момент, коли душа збирається покинути тіло, її зустрічають душі раніше померлих людей, які при земному житті були найбільш близькими. Чи так це? Подібне описує доктор Moyді у своїй книзі «Життя після смерті», розповідаючи про випадки клінічної смерті i почуття умиротворення та icтиннoгo щастя, якого зазнає людина (вірнiшe, її душа) у момент, коли душа покинула тіло. Чи так це насправді? Як ставитись до цього факту i до книги Моуді?
Відповідає ієpoмонax Амвросій (Єрмаков):
— У момент смерті душа покидає тіло людини, i у неї з'являється спроможність бачити духовний світ: її оточують однорідні їй духовні істоти, серед яких може бачити не тільки ангелів, демонів, але i душі родичів. Такий погляд заснований на Священному Писанні («Помер жебрак i віднесений був Ангелами на лоно Авраамове,» — Лк. 16,22) та переданні Святих Отців (прп. Сисой, лежачи при смерті, повідав братії монастиря, що прийшли ангели, яких він просив дати йому ще трохи часу на покаяння).
Що стосується опису почуттів умиротворення i щастя при відході душі у книзі «Життя після смерті», до цього слід ставитись стримано. Незважаючи на те, що зміст книги доктора Моуді, в цілому, відповідае православному розумінню того, що відбувається з людиною в момент i після смерті, тим не менш, Православна Церква свідчить про це тверезіше, серйозніше, відповідальніше.
Американський психіатр доктор Раймонд Моуді, проаналізувавши свідчення понад 150 людей, які побували у стані клінічної смерті, пересвідчився, що вони мають дуже схожий досвід у відчуттях і враженнях.
ПОЗА ТІЛОМ
Схематично це виглядає так. Людина помирає. У той момент, коли фізичні страждання досягають межі можливостей, вона чує, як лікар визнає її мертвою. З'являється неприємний шум, голосний дзвін чи гудіння, і вона починає рухатися з величезною швидкістю через тунель. Несподівано усвідомлює себе поза фізичним тілом, спостерігаючи за ним як сторонній глядач. Людина бачить спроби повернути її до життя і перебуває у стані емоційного шоку. Через певний час збирається з думками і поступово адаптується до свого нового становища. Помічає, що має тіло, але відмінне від фізичних природи та можливостей.
Більшості респондентів не вистачало слів, щоб розповісти про «нове тіло». Майже кожен казав: «Я не можу описати це», але погоджувався, що найкраще застосувати термін «духовне тіло». Його порівнювали зі «згустком енергії», «хмаринкою», «туманом», «димом». Фізичні об'єкти для нього не є перешкодою, переміщення з одного місця в інше відбувається миттєво. Згадуючи стан клінічної смерті, люди відзначали, що в духовному тілі мислення стає яснішим і чіткішим. Приміром, одна жінка розповідала: «Здавалося, що духовний зір не має меж. Я могла бачити, що завгодно і де завгодно». Інша поділилася наступним цікавим спостереженням: «Я чула і розуміла людей за секунду до того,як вони відкривали рота».
ЗУСТРІЧ З ДУШАМИ
Втративши можливість виявлення у фізичному світі, поступово «померлі» починали відчувати самотність. «Все, що я бачив і переживав у той час, було прекрасним. Мені хотілося, щоб інші теж це побачили, щоб хтось був поруч. Але розумів, що ніхто не може бути там, усвідомлював, що перебуваю в ізольованому світі, поступово це стало пригнічувати мене». Досить швидко відчуття самотності, за свідченням багатьох, розвіювалося, бо перед ними з'являлися інші «духовні тіла», щоб допомогти в цьому перехідному стані. «У цей час я побачила під стелею кімнати людей, яких знала у своєму житті, але які вже померли. Я пізнала свою бабусю, дівчинку, з якою вчилася у школі, а також багатьох інших родичів і знайомих. Я розуміла, що вони прийшли, щоб захистити і супроводжувати мене. Весь цей час я відчувала радість і світло».
СВІТЛО І ЛЮБОВ
Найдивовижнішим явищем у розповідях людей, які побували у стані клінічної смерті, була зустріч з надзвичайно яскравим світлом. Жоден з опитаних не сумнівався, що це була істота, хоча сприймав її кожен по-своєму: хтось як ангела, хтось як Ісуса Христа. Істота Світла притягувала до себе людей, у них з'являлося відчуття полегшення. Відбувався обмін думками, при якому Істота Світла запитувала: чи готова людина до смерті? Що значне було зроблене в житті? Усі відзначали, що запитання звучали без осуду. Ось одне із свідчень: «Тепер я розумію, що голос, який говорив зі мною, справді розумів, що я ще не готовий до смерті. Для мене це було своєрідною перевіркою, найчудовішою за все моє життя. Я відчував себе по-справжньому добре — у безпеці і оточеним любов'ю». Ці події — прелюдія до неймовірного і напруженого моменту перегляду картин життя. «Вона вибирала певні сцени і показувала їх мені, щоб я згадала. Весь час підкреслювала важливість любові. Мені було показано кілька епізодів, коли я була егоїстичною, і коли проявила справжню любов. Істота Світла сказала мені, що я повинна прагнути допомагати людям, ставати кращою».
МЕЖА І ПОВЕРНЕННЯ
Факти, зібрані доктором Моуді, дають різноманітну картину повернення людей у своє фізичне тіло. Ще один приклад. «Усе було пронизано світлом, живильним, золотисто-жовтим, теплим і м'яким, зовсім не схожим на те, яке ми бачимо на Землі. Коли я наблизилась і відчула, що проходжу через цей туман, у мене був дивовижний радісний стан. Однак прямо перед собою я побачила дядька Карла, який помер багато років тому. Він перегороджував мені шлях: «Іди назад. Твоя справа на землі ще не закінчена». Я не хотіла повертатися, але у мене не було вибору. І відразу повернулася в своє тіло. Я знову відчула жахливий біль у грудях і почула, як мій маленький син плаче і кричить: «Боже, поверни мамочку».
Дехто з опитуваних відзначав, що повернувся через почуття обов'язку стосовно рідних, для яких був опорою, дехто — через незавершеність справ, з деким це сталося поза його волею. Однак усі вони вже ніколи не забували про пережитий незвичайний досвід.