Поет Анатолій КЛЮСКО: «Мене цікавить не «вульгарщина», а філософія кохання»

Видати українську книжку в Україні це — задоволення не з дешевих. Автор нової збірки «Філософія кохання» — відомий місцевий поет, член Національної спілки письменників України Анатолій Клюско — говорить, що якби житомирський видавець не погодився видати його нове творче дітище у кредит, то, найбільш ймовірно, вихід книги у світ затягнувся би на невизначений термін. Втім, на щастя, усе склалося добре — четверта збірка віршів поета вийшла з друку і пропонує читачам поринути у світ поетичної насолоди інтимної лірики. Анатолій Клюско, до речі, один із небагатьох сучасних українських поетів, котрий на цьому, судячи з віршів, розуміється. У чому секрет такої обізнаності з філософією кохання — про це ми поговорили у нашому інтерв’ю.
— Пане Анатолію, невдовзі — 25 жовтня, у вас має бути день народження, тож ви собі зробили чудовий подарунок. Четверта збірка — наче четверта дитина для поета, які емоції викликала її поява у вас?
— Так, це моє духовне дитя. Я зараз — абсолютно щаслива людина, що маю нову книгу після довгої перерви — остання вийшла у 2005-му році. Вірю, що за нею буде п’ята, шоста… Збірка номінується зараз на літературну премію В.Юхимовича. Якщо поталанить, то отримаю. Поділена книга на два розділи: «Кольори» і «Відтінки». Кольори — це завше щось яскраве, високе, але ж є, знаєте, не лише кольори у коханні, а й відтінки.
— А ви любите цю пікантну тему, чи не так, пане Анатолію!?
— Її усі люблять. Вибачайте, я — чоловік. І якщо уважно почитати мої вірші, то можна знайти пояснення того, що означають жінки у нашому чоловічому бутті. Майже усі митці щось присвячували жінкам, особливо, художники. Тож, одним із найбільш шедевральних образів завжди був образ оголеної жінки. Ось і мій вірш «Жінки» можна читати у якості тосту чи зізнання:
…Оця мені, випускнику
Іще неторканого типу,
простлала любощів ріку:
Солодку, лагідну, стрімку…
Й раділа нам квітуча липа!
А та русалкою мені
Колись явилася із Понту.
І ми любилися три дні,
Матраци м’яли надувні
В піску гарячому під зонтом…
А на дружину іспит склала
Ота, що повелась на вірш.
З мене у ліжку все дістала:
І скоро нас багато стало,
Й кохалась, блудниці не згірш!
— Багато можна зустріти відвертості у вашій творчості.
— Так, але без «вульгарщини».
— «Вульгарщина» сьогодні, будемо відвертими, теж «у моді».
— Не вмію я цього робити. Мене не цікавлять читачі, які полюбляють таке. У той же час, може, дехто і закомплексований, але це теж не про мене, ви ж розумієте. Ось вам «розкомплексованість» із мого вірша «Півкулі»:
Вони мені — уся Земля,
Твої півкулі з полюсами!
Коли їх вечір оголя,
Не відаю з котрої саме
Пірнути в любощі нічні,
Тебе розкрити по-новому…
— О-о… Багато віршів у вас про емоції, викликані жінками, але й про дружину ви у своїй творчості не забуваєте. Як вона реагує на вашу відверту творчість?
— Дружині я пояснив, що то є ліричні герої, а вони бувають різні…Зараз нормально реагує, а в юності я писав вірш «Розкраєне серце»:
Розкраєне серце на дві половини,
Одна половина — любові руїна,
А друга по світу блукає до ранку
І ночі стрічає в обіймах коханки…
Написав першу строфу і вона далі заборонила мені писати… Я, правда, якось вибив у неї цей дозвіл і дописав вірша. Є така рубрика в Інтернеті «33 серця української літератури», то цей мій вірш — другий за рейтингом. Саме він став піснею — композитор Іван Мамайчук поклав його на музику.
— Дружина читає ваші вірші?
— Вона половину їх напам’ять знає. Мені з дружиною поталанило, це — моя однокласниця. У 1973 році, коли мені виповнилося 10 років, я її запросив на день народження, зізнався у коханні і пообіцяв одружитися, коли виросту. А 19 листопада 1983 року, через десять років, це відбулося. Маємо трьох дітей, п’ятеро онуків, живемо у шлюбі 34 роки.
— Ви, як справжній чоловік, сказали — зробили. А нові ваші збірки, які ви запланували, будуть про що?
— Це мають бути дві дитячі збірки. Одна з них — абетка, у іншій — казка та вірші. Ще планую до свого 55-ліття випустити підсумкову збірку творчості, вибране. Хочу вмістити туди близько трьохсот своїх віршів. Але помирати я ще не збираюсь (сміється — авт.), ще писатиму!
— Які улюблені теми?
— Не можу сказати, яка улюблена тема. Часто-густо, сідаючи писати, я не знаю, про що буде вірш. Просто сів і пишу. Написав перший рядок — тоді стає зрозуміліше. То може бути пейзажна лірика, чи громадянського звучання. Можливо, саме це і є найбільш улюблена. Бо у країні — бардак, і потрібно з цим якось боротися. У Фейсбуці, до речі, викладені майже усі мої вірші — стараюсь, щоб люди читали. Хочеться, щоб дитя моє побачили.
— Викликає повагу той факт, що ви відкрили у Новограді книгарню, попри те, що це важко назвати прибутковим бізнесом. Як справи із цим сьогодні?
— Тримаюся з останніх сил. Торгувати книгами стало надзвичайно тяжко. На мій погляд, штучне підняття долара — найперша економічна шкода в Україні, яка призвела до зубожіння народу. Я зараз отримую прибутку менше, ніж отримував у гривнях у 2005-му. Уявіть собі, що я отримую, але на заробітки їхати не хочу. Я свинопасом себе не уявляю, чесне слово. Я — український письменник. У свинопаси не подамся, навіть, якщо буду з голоду помирати. Раніше видати збірку міг запросто, а зараз — це дуже важко. У книзі вибраних творів планую цілий розділ приділити громадянській ліриці:
На обірваному житті
Обірвалася знову повість.
Несли воїна на щиті,
А той щит називали — совість…
— Скажіть, які книги користуються нині попитом?
— Мені дуже приємно, що прокинувся інтерес до української книги, свіжих авторів: Володимира Лиса читають, Світлану Талан, Люко Дашвар. Поезією майже не цікавляться. Мене це ображає, але у людей зараз не романтичний настрій, якого потребує поезія.
— Серед ваших покупців у книгарні — люди якого віку?
— Найбільше купують батьки для дітей. Дитяча книжка найбільше користується попитом, тому я запланував видати дитячі збірки. Хотів би зробити презентації у дитсадках, початковій школі.
— Що ж, вітаємо з виходом нової збірки і бажаємо вдячних читачів! Нехай творчі плани здійснюються!
— Дякую! Запрошую усіх до книгарні!