Робінзони Крузо «по-новоградськи»

Вони теж користуються Інтернетом та іншими звичними благами цивілізації, але якщо їх гаджети вимкнути на тиждень, то апокаліпсису для них не станеться. Головним чином тому, що знають, чим заповнити порожнечу, якщо вона виникає. І де взяти приємних вражень (недорого!), які зігріватимуть, якщо стане холодно. Їх улюблене заняття — їхати подалі від людей, занурившись у гармонію з природою, незалежно від пори року. Життєвий ентузіазм черпають із хобі — піших походів та велосипедних мандрівок завдовжки у десятки, сотні кілометрів мальовничими куточками природи Житомирщини та України.
Дві симпатичні пари звягельських мандрівників представилися просто, без прізвищ: Іван і Тетяна, Сергій і Катерина. Не захотіли називатися, хоч Новоград — маленьке місто, де усі так чи інакше знайомі. Вони взагалі не люблять щось ускладнювати, тому їх життя не обмежується звичними рамками «дім-сім’я-робота». У подорожах вони створюють моменти, від яких захоплює дух. Без великих грошей, зручностей і «гарячих» путівок.
ПІДКОРИЛИ БЕЗЛЮДНИЙ ОСТРІВ ДЖАРИЛГАЧ
З-поміж півсотні походів (саме стільки, разом із рюкзаками, носять сьогодні за плечима), у редакцію вони прийшли розповісти про крайню мандрівку на безлюдний острів Джарилгач — найбільший у Чорному морі, на Херсонщині. Було це наприкінці літа, нині ж спогади дозріли, зажадавши виходу з надр мандрівних душ.
— Це — найбільший незаселений острів Європи, — розповідає Іван. — У ЗМІ та в Інтернеті зараз про нього багато інформації, туристів побільшало. Відпочивальників для відпочинку «дикунами» привозять зі Скадовська. Небагато хто залишається заночувати у диких нетрях (в межах дозволеної території), а прожити там десять днів — таких одиниці.
— Практично немає питної води і жодних зручностей — «хардово»! — заходиться в усмішці від спогадів тендітна Тетяна, якій більше до вподоби долати кілометри горами чи піщаними пустелями, у компанії спеки, вітру і дощу, аніж ходити на шпильках по асфальту. — Розумієте, туристи приїхали і поїхали, вони не бачать краси цієї зсередини, а ми залишаємося і насолоджуємося.
— Як добиралися туди? — запитую.
— Потягом до Херсона, потім — автобусом до Скадовська, тоді — теплоходом на острів.
Протяжність українських Сейшел (так називають у народі Джарилгач) — майже 50 кілометрів, оточених морем із дикими пляжами. Серед цікавих об’єктів історії — старий маяк, виготовлений колись у Парижі, в бюро Ейфеля.
Вглибині острова швидше побачиш муфлонів чи плямистих оленів, аніж людей. «Те, що треба!» — радіють мандрівники в умовах, де більшість зморщить носа і чимдуж тікатиме назад. Звичайні туристи «кидають якір» на маяках, куди їх привозять на теплоходах, наші ж — вирушили за можливістю споглядати у диких умовах зорепади, схід і захід сонця, плавати на каяках між бухтами.
— На безлюдному острові дуже дивні відчуття, — погоджуються усі. — Багато часу, щоб подумати, відчути себе дикою людиною. Йдеш казанок помити: плюхнувся у пісок, лежиш і ніхто не турбує… Тільки чайки над головою, інші птахи. Кабани приходять нишпорити вночі — намети обкладали сухим гіллям, щоб вони не лізли до нас, фіники якось вкрали! Єнотовидні собаки моторошно вночі кричать… Олені приходять їсти плоди карликових оливок. Де ще таке побачиш? Хіба що у сафарі.
НАВІЩО ОДЯГ, КОЛИ ПОРУЧ НЕМАЄ ЛЮДЕЙ?
— У «матрасників» (звичайних туристів) на острові — два популярних пляжі, далі — можна побачити людей голяка, на яких ніхто не зважає. Хіба що туристи перелякано ховатимуть очі, коли потраплять випадково на нудистський пляж.
У цьому контексті трапляються анекдотичні ситуації. Таня пригадала, як збирала дрова і побачила мандрівника, він ішов назустріч. Довелося прикритися гіллям, що потрапило під руку, а коли чоловік порівнявся із дівчиною, то запитав: «Не підкажете, як пройти до монаха?» (Єдиний постійний мешканець на острові — монах-аскет, до якого часом приходять по філософські бесіди туристи — авт.).
— Уявляєте, — згадує Тетяна, — дивиться в очі голій дівчині і питає дорогу, як ні у чому не бувало! Отакі там зустрічі з людьми.
Намалювали карту з відстанями, які щодня долали. Єдиною проблемою, що ускладнювала мандрівку, стала відсутність питної води. Обмаль місць із прісною водою, неподалік яких зупинялися. Біля саморобної криниці монаха, із застояною водою, Сергій отруївся. Не знав, що воду потрібно було прокачати, щоб дістатися свіжішої... Потім день пролежав із температурою.
— У диких умовах може трапитися що завгодно, але вовків боятися — у ліс не ходити. То павук у вухо заповзе, то поранишся чимось. У нас завжди з собою аптечка та досвід виживання. Якось кажемо друзям, котрі з нами відпочивали у Карпатах: «На вершину гори прогуляємося?». Вони пішли, не знаючи, що мандрівка вверх складатиме десять кілометрів, а потім — стільки ж вниз. Були у шоці з нашої прогулянки, — сміються (авт.).
Амуніція для походів — задоволення недешеве. Дешевим речам взагалі не місце у непередбачуваній природній стихії.
ДЛЯ КОМФОРТУ ТРЕБА… МАЛО РЕЧЕЙ!?
У спартанських умовах вони обійшли з походами ліси Житомирщини, побували у Надслучанському ландшафтному парку «Соколині гори» та відомих заповідниках України, підкорювали гірські вершини. У Карпатському заповіднику, на водоспаді Шипіт, відвідують фестиваль субкультур. Багато цікавих історичних місць, або ж зовсім маловідомих, об’їздили на велосипедах.
— У свій перший похід до Криму, — розповів Сергій, — я набрав стільки речей, що не міг підняти рюкзака (сміється — авт.)! Частину вмісту довелося викинути вдома, ще 40% — відправити назад через службу доставки. Найнеобхідніше — це спальник, каремат, намет і аптечка. Усе інше — додаткові опції, чим більше хочеш мати комфорту — тим тяжчий рюкзак доведеться нести. Для роботи в Інтернеті я беру сонячну панель і «пауербанк», можна книжку прихопити. Пригадую, якось доводилося у горах викидати речі, бо важко ходити з рюкзаками по 15 кілограмів.
Окрім похідної амуніції, беруть воду, засушену їжу, сякий-такий посуд. «Максимально полегшуємо собі багаж — сушимо картоплю, моркву, буряк, м’ясо, фрукти, зелень, хліб. З півкілограма картоплі виходить 100 грамів. Заради тих краєвидів можна витримати усі незручності, ще й схуднути (сміються — авт.). У нас раціон був досить різноманітний: супи (навіть, борщ із дикого щавлю), каші, картопля (з грибами і квасолею), морепродукти (ловили рапанів, креветок, крабів, рибу). Кожен день чергує пара: одні готують, інші — гуляють. Приходиш у гості до лісу — він дає тобі чорниці, наприклад. Від цього отримуєш набагато більше задоволення, енергії та вітамінів, ніж, коли просто купити.
ЧОМУ ІНОЗЕМЦІ ЛЮБЛЯТЬ ПОДОРОЖУВАТИ УКРАЇНОЮ?
— Іноземців в Україні багато, особливо у Карпатах. Бабусі з рюкзачками і паличками — щасливі, аж світяться! За кордоном маєш зареєструватися на маршрут, сплатити страховку, йти визначеним маршрутом, сповіщати рятувальників, де ти є, зупинятися і розпалювати багаття лише у дозволених місцях. У нас усе це безкоштовно.
— Вважають, що під час подорожей люди від себе втікають. Як на мене, навпаки, це — дорога до себе, — ділиться Тетяна. — Нічого зайвого, лише спілкування з природою. Місця, яких не покажуть під час екскурсій, свобода. Побачив класне місце — кинув рюкзак, прожив пару днів. Відпустка на десять днів коштувала мені дві тисячі гривень. Витрати — на їжу і транспорт, житло — безкоштовно. Багато хто не готовий до такого дискомфорту, особливо, жінки. До того, що треба митися у морі, — солоний, але чистий. У Карпатах складніше — там холодні гірські річки. Спочатку куйовдишся, а потім звикаєш. Не хочемо бути схожими на знайомих туристів із Туреччини чи Єгипту, які розповідають лише про номер із красивою постіллю і вишукану їжу.
ПОВЕРНЕННЯ У ЦИВІЛІЗАЦІЮ
Кожен із них по-новому розкрився у подорожах. Хлопці займаються фотографуванням, і ці світлини мають в мережі багато прихильників: Івану до вподоби знімати мальовничі краєвиди, Сергія захопила макрозйомка: павучки, комахи. Катерина черпає натхнення природи для психологічних практик, якими заряджає потім людей у якості тренера-коуча. Втім, про роботу ніхто з них не говорить (хоча хлопці, наприклад, працювали операторами на відомих телеканалах). Хтось мріє про нові — тепер водні! — походи, придбавши байдарку. Случ, до речі, входить у п’ятірку найкращих річок для водного туризму. Чому б не використати це?
Не лише дівчата, а й хлопці виготовляють самобутні прикраси на кшталт медальйону з манжурського горіха, або персня чи сережок з агата чи яшми. Фотографії рідкісних птахів, які Іван викладає на сайті орнітологів, зацікавили науковців — у наукових працях можна буде зустріти посилання на його джерела фотозйомки. Джарилгач у цьому контексті — скарбниця унікальних кадрів, адже є місцем перепочинку перелітних птахів. А трав’яний чай, зібраний і виготовлений Іваном, відповідно до усіх технологій, у жодне порівняння не йде з тим, що на полицях магазинів.
Коли вони повертаються у цивілізацію, то їх зустрічають по-різному. Засмаглі, неголені, з посохами та рюкзаками, вони скидаються на кочівників. Тоді їх, жартома, запитують: «А ви з якого племені?» Вони ж, замість провізії, несуть додому ракушки, роги тварин, камінці — колись показуватимуть усе це дітям, у якості домашнього музею бувалих батьків-мандрівників.
Вдома завжди чекають щоденні виклики, втім природа навчила їх бути стійкими до випробувань. Отже, попереду — не складне, а цікаве, яке вони уміють віднайти серед мотлоху буднів.