По-справжньому — народний!

Ми знайомі багато років, але кожного разу не припиняю дивуватися, коли виявляю все нові риси характеру цієї людини. Цього разу до таких із них, як от: віра, освіченість, життєва мудрість, працелюбність, толерантність, дипломатія у стосунках і доброта, сміливо можна додати ще й співпереживання та готовність у будь-яку хвилину прийти на допомогу.
Перераховані людські якості притаманні багатьом людям, яких називаємо «люди від землі». Незвичайність полягає в тому, що окреслені риси, на жаль, не притаманні переважній більшості сьогоднішніх політичних діячів нашої держави. Мова навіть не йде про тих, котрі ще вчора працювали звичайними підприємцями, службовцями, або ж боронили державу у непростий час, і багато з яких швидко забули, чому і для чого їх делегували до установи, що позначає найвищу гілку влади. На противагу людині добра ставимо тих, кого прийнято називати «тяжковаговиками» української політики, тих, хто визначає, так звану, «стратегію розвитку», часто-густо забуваючи, хто має цю стратегію впроваджувати, а останнім часом — просто нехтує звичайними людьми, які кожен на своєму місці творять історію держави Україна.
На цьому тлі олігархічної байдужості зовсім «неадекватно» виглядає людина, котра пройшла всю владну вертикаль, аж до самих верхів, і побачила життя, яким воно є. Про це йому неодноразово дорікають політичні опоненти. Мовляв, для чого у кожному виступі згадувати про людей? Чи ж вони того варті? Справа у тому, що, на відміну від тих багатьох «колег», ці прості люди є частинкою Його душі і серця. Моя публікація є ще одним коротким підтвердженням наведених слів.
Так сталося, що біда, як це часто трапляється, кілька разів поспіль «постукала у двері» нашої родини. Не встигли подолати одну «негоду», як зненацька почули інший висновок новоград-волинських лікарів, які, на чолі з В.М.Борисом, доклали максимум зусиль і надали своєчасну та професійну допомогу: «Ми зробили все, що було у наших силах. Тепер вам слід покладатися лише на столичних фахівців і очікувати позитивних результатів від складної операції, які роблять лише у Києві».
Сталося це у суботу, але часу на роздуми і підготовку не залишалося ні хвилини. Не вагаючись, зателефонував нашому народному депутатові (на власне багаторічне переконання) — справді народному. Телефон не відповідав, і перше, що прийшло на думку: «Мабуть, працює з книгами». Я знав, що для цієї людини вихідні є лише позначкою у календарі вже багато років, а насправді — часом для реалізації справ, незавершених у будні.
Не минуло й півгодини, як телефон задзвонив, і Володимир Михайлович Литвин спокійно запитав: «Що трапилося? Чим можу допомогти?». Я швидко пояснив, що трапилася біда, і батькові дружини необхідна термінова госпіталізація, а відтак — операція на серці. Мені до сьогодні невідомі деталі перемовин, але вже на наступний день наш батько, багаторічний трудівник ярунського колгоспу — Роман Павлович Мартинюк — перебував під надійною опікою лікарів Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М.Амосова. Операція пройшла успішно, і зараз він здіснює реабілітацію під наглядом турботливої дружини — Ніни Тимофіївни, котра за багато років хвороби і вивчення спеціальної літератури вже й сама навчилася давати цілющі поради.
Результат роботи нашого депутата — ще одне врятоване життя, ще одна збережена можливість дітям і внукам радіти мудрим порадам батька і дідуся. Живіть довго і допомагайте людям, шановний Володимире Михайловичу.
З роси і води Вам!