«Хочемо, аби влада звернула увагу на наших дітей»

ВІЗОЧНИКИ ПРОПОНУЮТЬ ВЛАДІ ПІДНЯТИСЯ У ПОЛІКЛІНІКУ ПАНТУСОМ-«ЕВЕРЕСТОМ»
Візит новоградських дітей з інвалідністю та їх батьків у Німеччину, на запрошення благодійної німецької ГО, став не лише першою поїздкою за кордон, але й стимулом — діяти, аби змінити ставлення до інвалідів у своїй країні, своєму місті. І якщо дехто, побачивши, як допомагає держава німецьким громадянам із вадами здоров’я інтегруватися у життя суспільства, засумнівався, що хоче повертатися у байдужу до його проблем Україну, то мама одного з подорожуючих хлопчиків — Світлана Ліберда — була категоричною: «Я хочу жити у своїй країні і хочу, щоб зміни у ній розпочалися вже сьогодні. Разом ми можемо це зробити!».
Наполягати на цьому порадив Герр Вайнманн — представник людей з інвалідністю у міській раді Людвігсхафена. Він розповів, що колись у їх країні інваліди теж були відрізані від суспільства. Важлива порада від німців: аби інтегруватися у життя, не потрібно чекати, що місцева влада додумається зрізати бордюри, побудувати рампи, розширити двері, обладнати звукові сигнали на світлофорах, тактильні позначки та ребристі розмежування на доріжках для сліпих. Порадили щодня нагадувати суспільству і владі, що усі люди мають право на вільне пересування, доступ до освіти, медицини, культури, спорту, відпочинку: «Виходьте з вимогами на вулиці, пишіть звернення і плакати, ніхто на блюдечку нічого вам не принесе».

Як зараз живуть німецькі інваліди, досягнувши своїх вимог, побачили наші туристи. І привезли конкретні пропозиції до влади. Першим кроком має стати звернення до влади — з проханням виділити автомобіль для перевезення дітей-інвалідів на тренування у спортклуб «Фенікс». Адже це — єдиний спосіб урізноманітнити дозвілля, але без допомоги батьків, у яких не завжди є власний транспорт, спортсмени з фізичними вадами не мають елементарної змоги відвідувати заняття у «Морському» тричі на тиждень. Тож прохання батьків — збирати дітей з інвалідністю у різних мікрорайонах і возити їх на тренування. Зрештою, саме ці діти привозять для Новограда спортивні медалі зі змагань з армреслінгу різного рівня.
«У нас немає транспорту, — поділилася наболілим Світлана Ліберда. — Хочемо, аби влада звернула увагу на наших дітей, адже вони такі самі, як інші — так само хочуть розвиватися, займатися спортом. У їх вадах здоров’я здебільшого винні медики, які допустили травми під час пологів. Але на нас в Україні звертають увагу лише для того, щоб тицьнути пальцем… Ми хотіли би, щоб наші діти мали змогу займатися художнім чи музичним мистецтвом. Так, це складно, але ми би відчули, що про нас дбають, якби було розглянуто можливість такого навчання».
Група з 12-ти новоград-волинців впродовж тижня відвідали Німеччину на запрошення громадської організації «Kinderhilfe Ukraine: Rhein-Neckar fur Novograd-Volynskij e.V.». Символічно, що відвідини розпочалися 26 квітня, коли Україна відзначала сумну 32 річницю Чорнобильської катастрофи, з якою українці часто пов’язують проблеми зі здоров’ям.
Наша землячка Валентина Собецька, котра мешкає у німецькому містечку Людвігсхафен, де створила й очолила благодійну організацію, робить посильний внесок у ровиток України — підтримує сім’ї учасників АТО з Новограда-Волинського, людей із вадами здоров’я. Цього разу поїздка мала на меті ознайомити групу туристів із умовами, в яких живуть і працюють німецькі громадяни з обмеженими фізичними можливостями та переконати земляків, що вони теж є повноправними членами суспільства.
Найбільше вразило за кордоном чуйне ставлення до людей. На вулицях, у транспорті, готельних номерах, громадському транспорті і туалетах, в екскурсійних фунікулерах, магазинах, на підприємствах — скрізь обладнані пантуси. У автобусах, трамваях, потягах викидаються спеціальні трапи, а якщо немає супроводжуючих осіб, то трапи відкидає водій, якого сповіщає про необхідність сигнальна кнопка. Дітей та їх батьків приємно здивувало усе, навіть, гойдалки, на які не потрібно пересідати з візка: заїхав у спеціальний «замок» — і гойдайся! Один з наших хлопців-візочників — Володя Кручко, таким чином у 15 років вперше (!) покатався на гойдалці…
У Німеччині для потреб інвалідів переобладнують не лише існуючі об’єкти, а й новобудови. Обов’язкова умова — забудовники мають дотримуватися прав людини, тож із п’яти квартир у новобудові — одну обов’язково будують для людини з фізичними вадами.
Мешкали у комфортному готелі, відвідували історичні місця, набережну Рейну, музеї. У закладах мистецтва, до речі, німці продають спеціальну літературу для людей, котрі мають проблеми розумового розвитку, — з короткими текстами та ілюстраціями, що допомагають сприймати мистецтво та навколишній світ.
Німці дбають про усіх своїх громадян, які би проблеми зі здоров’ям їх не спіткали. Під час однієї з екскурсій наша делегація зустріла німецьку групу людей з інвалідністю — двоє з них були у спеціальних шоломах, схожих на боксерські. Виявилося, що через приступи епілепсії хворі мають носити спеціальні шоломи, аби не травмувати собі голову під час нападу...
Побували українські туристи на німецькому заводі, де працюють люди з обмеженими фізичними можливостями. Підприємство було засноване 50 років тому з ініціативи батьків, котрі мали хворих дітей. Тепер працює мережа закладів, у якій задіяні 4 тисячі людей. Як розповіли батьки, стільки інвалідів у одному місці нікому з них не доводилося бачити. А найцікавіше, що усі вони почуваються потрібними суспільству, щасливими, сміються й обіймаються. Працюють у майстернях (виготовляють мишо-, мухо- та молеловки), беруть на прання та прасування уніформи ресторанів та інших закладів — цим заробляють на себе.
Крім робочих цехів, побачили приміщення для активного відпочинку, кімнати психологічного і фізичного розвантаження. Також тут функціонує 12-річна спецшкола, після закінчення якої учні проходять практику і можуть надалі працювати.
Організувати подорож, зрозуміло, було непросто: «Одна справа — відвідувати дітей із пакунками в Україні, інша — взяти на себе відповідальність за організацію перебування таких дітей в іншій державі, — написала Валентина Собецька у Фейсбуці. — Діти з особливими потребами є особливими у всьому: коли є візок у одного — інший теж хоче їхати, коли майже усі дітки з батьками, той, хто без батьків, потребує рідних. Висновок: бажано, аби усі діти з підвищеними потребами їхали у подорож із батьками».
Наші туристи запевнили, що скрізь у Німеччині почувалися вільно у пересуваннях, попри те, що німці вважають, що багато у них ще не зроблено: не усі світлофори, двері чи тротуари відповідають вимогам Конвенції ООН…
«Дякую усім помічникам, які супроводжували нас і робили кожен день незабутнім і насиченим! Людям, котрі, незважаючи на свою завантаженість роботою та щоденними клопотами, знайшли час провести його з нами, подарувати нам частинку своєї душі! Щира подяка організаторам — Валі та Петеру, котрі роблять важливу справу!», — написала у ФБ Олена Салко.
«Дякую нашим партнерам в Україні — ГО «Гармонія+», особисто — Людмилі Харченко, — поділилася організатор поїздки Валентина Собецька. — Усім членам нашої благодійної організації та колегам з «Internationaler Bauorden» — за повний обсяг робіт в організації поїздки, у пошуку фінансування, за всебічну підтримку. Без вас нічого не відбулося б!»
Викликає захоплення готовність німців, багато з яких мають українські корені, підтримувати благодійні проекти: «Даний проект був фінансово-містким, але сподіваюся, що ми отримаємо достатньо внесків, аби не відміняти візит дітей АТОвців на відпочинок у липні. Будемо вдячні за будь-яку підтримку і грошові пожертви на рахунок нашої організації», — вже планує новий візит пані Валентина.
P.S. Люди з фізичними обмеженнями звертають увагу влади на ще одну місцеву проблему — так званий, «пантус» біля поліклініки. Його називають між собою «Еверестом» і заради експерименту пропонують владі спробувати піднятися на візку у медичний заклад. Кнопка, яка має викликати допомогу, теж не працює. Тобто, у нас навіть лікувальні установи належно не обладнані для потреб інвалідів. Хтось, зрештою, може на це вплинути? Схоже, не у Європу прагнемо, а у якийсь Мозамбік. Чи Конго?