«…Переконаний, що на малих і великих річках області потрібно ставити греблі»

Перечитав статті в газеті «Звягель» щодо проблеми майбутньої дамби на річці Случ у с.Гульськ. Хочу поділитися своїми міркуваннями.
За роки моєї трудової діяльності (а ми з дружиною протягом 50 років працювали на роботах, пов’язаних із введенням в експлуатацію обладнання таких підприємств як Дружківський фарфоровий завод на Донбасі, Богдановицький фарфоровий завод, Кустанайський камвольно-суконний комбінат на 15 тисяч працівників, десятки льонозаводів, коноплезаводів на величезних просторах Російської Федерації та на Кавказі) набув відповідного досвіду.
Вважаю, що тільки на р.Случ щодня течуть тисячі доларів, а за роки незалежності — це десятки мільйонів доларів США, які так необхідні як місту, так і району. Бо дивитися на дороги міста і району спокійно, без валідолу, неможливо.
Систему очистки води теж потрібно кардинально змінити, перебудувати систему каналізації. Та й по селах необхідно проводити водопроводи, каналізацію, робити дороги, як це робиться в країнах Європи. Про це нижче.
Багато з нас їздить до Житомира, Львова. Уздовж узбіччя доріг ми бачимо сотні всихаючих дерев, і це — за останній рік. Ми тільки можемо уявити, що коїться в лісах. Всихають тисячі гектарів лісів. Лісівники змушені їх вирізати, щоб врятувати деревину, придатну для виготовлення продукції. Але ж це не вихід. Потрібно рятувати ліси, робити зрошування, проводити підгодівлю.
Розповім, як це питання вирішується на Заході. Дякуючи своєму родичу В.А.Мікацу, котрий служив у військовій частині в Чехії, я тоді ще з малими дітьми побував у нього в гостях. Із висоти 5-го поверху, де він проживав, я бачив чеське село. Добротні будинки, великі стайні, повні худоби, чудові асфальтовані дороги, тротуари. І ніде — ані колодязя, ані туалета у дворі. Тобто, по всіх будинках є водопровід і каналізація. В кінці села — приймальні резервуари каналізації. Цілодобово працює мішалка, перемішуючи фекалії, тобто, йде їх очистка. Далі спецавтомобілі вивозять відходи на поля, де перший рік сіють технічні культури, наприклад, льон, який росте до двох метрів висотою, а на другий рік на цих полях вирощують пшеницю, яка дає врожай — до ста центнерів із гектара.
А як у нас? Тече Случ через низку міст, і в кожному місті зверху за течією — забір води на водопровід, а знизу стікає очищена каналізація. Одна Баранівка має тільки злив каналізації, бо у водопровід подається вода із артсвердловин.
Років десять тому ми з начальником Баранівського водоканалу були на очисних спорудах Баранівки. Начальник каже, що, мовляв, тут настільки чиста вода тече в річку, що можна пити. Кажу йому: «Бери кружку — підемо пити». На що той відповідає: «Та ні… Все ж пити не будемо, бо небезпечно для здоров’я…» А внизу за течією Новоград буде пити.
І так — по всій Україні до самого Чорного моря: зверху — водопровід, знизу за течією — каналізація. Отак набудували наші «проффесори». Практично по всій країні водойми забруднені фекаліями.
Переконаний, що на малих та великих річках області кожні 3-5 км потрібно ставити греблі, щоб максимально підняти рівень води в річках. Автоматично через деякий час на таку ж висоту піднімуться рівні грунтових вод у прибережних районах, і ліси отримають таку необхідну їм вологу.
По-друге, з’явиться вода в колодязях навколишніх сіл та міст. І, звісно, не забуваймо про електроенергію, тобто, про ГЕС на кожній греблі, яка окупить себе та греблю за декілька років.
Так господарювали наші прадіди, ставлячи на річках дамби-плотини, які приводили в рух обладнання фарфорових заводів, склозаводів, паперових фабрик, млинів. Тобто, отримували дармову енергію для роботи своїх підприємств.
До речі, ходить легенда, що у Кропивні на річці Тня теж була гребля, турбіна якої крутила обладнання сталелитейного заводу, що виготовляв гармати.
Так що є вихід із тієї катастрофічної ситуації, в якій ми опинились чи невдовзі опинимось, якщо не будемо вживати необхідних заходів для порятунку.