По біженцях за кордоном судять про Україну

Наші земляки за кордоном активно підтримують Україну. Серед них — Валентина Собецька (Рунк) з Людвігсгафена, котра давно допомагає новоград-волинським родинам із дітьми. Від 2014 року вона організовувала відпочинкові табори для дітей учасників АТО та дітей з інвалідністю. Для цього заснувала в Німеччині благодійну громадську організацію Kinderhilfe Ukraine Rhein-Neckar. І тепер настільки переймається підтримкою українців, що бракує часу на основну роботу та сон.

З Німеччини відправляють транспорт із гуманітарною допомогою в різні українські міста, уже тричі така допомога надійшла в Новоград-Волинський. Виявилося, що проблематично знайти транспорт, який без перевантажування везе допомогу до пункту призначення. Долаючи усі перешкоди, цінний вантаж все ж відправляють.

— Відправили багато медичної допомоги, яку зібрав Daniel Lessinger від Flüchtlingshilfe Ruhheim, — розповіла «Звягелю» пані Валентина. — Також ми закупили велику партію турнікетів та ізраїльських бандажів — це кровоспинні стерильні турнікети, які можна накладати і на шию, і на інші місця, де не можна накласти звичайний джгут чи турнікет. Це реально рятує життя. Багато передано адресно військовим підрозділам, зокрема, новоградським. Також велика партія реанімаційної медицини в співпраці з Save Ukraine була відправлена в київський шпиталь, у тому числі, спеціальне харчування для важкопоранених та діток у комі. Закупили велику партію продуктів харчування та засобів гігієни.

Щоразу відгукуються пересічні німці, приносять допомогу для внутрішньо-переміщених осіб: ковдри, постільну білизну, інші допоміжні засоби... Є великий список потреб. Ми вдячні всім, хто робить пожертви на рахунок нашої організації.

Надають німці й моральну підтримку нашим біженцям. У Людвігсгафені для цього діє недільне кафе, дитяча циркова школа, опікуються групою глухонімих українців, які ходять на екскурсії і заходи з сурдоперекладом.

— Щонеділі влаштовуємо зустрічі для українських біженців, — розповіла Валентина. — На них приходить близько двохсот осіб: безкоштовна кава, смаколики, розваги для дітей. Йога і медитації — для жінок, спілкування з психологами (хто має в тому потребу), влаштовуємо майстер-класи з українських традиційних ремесел, концерти, вистави тощо. Намагаємося організувати підтримку в супроводі до лікарів, у державні інституції, в спілкуванні з орендарями. Продовжуємо інформаційну роботу серед німецького населення, розвінчуємо фейки про Україну. Продовжуємо пропагувати нашу культуру і займатися народною дипломатією. Ми всі, хто зараз за межами України, є голосом нашого народу.

Як розповідають німці, біженці до них приїхали з різним баченням ситуації. Багато є російськомовних або таких, хто просто скористався ситуацією. Також є іноземці-біженці з України. У недільне кафе приходить родина лікарів із Палестини. Чоловік має українське громадянство, вже майже 40 років прожив в Україні. Дружина з українським видом на проживання і двоє малих синів, які спілкуються українською.

Це — контраст на фоні російськомовних українців, яких навіть війна не переконала перейти на українську. Прикро, коли багато наших громадян через мову вперто підтримують міф про «адін народ». Через це образ українців спотворюється до малороса.

Волонтерам із діаспори це справедливо наболіло. Через такий підхід сходять нанівець зусилля донести німецькому суспільству, що українці — інші, і мова наша — інша, і народ ми — кращий, розумний, працьовитий, миролюбний. Усі українці за кордоном є обличчям держави, її послами, носіями культури і традицій. Від їхньої самоідентифікації і поведінки залежить суспільна думка.

Юлія КЛИМЧУК