Ігор Олейник: «Мені хочеться змінити Новоград на краще»

Цікаво, що звичайні лавки для мешканців нашого міста стають приводом неабиякої радості. Як виявилося, цілком логічно, адже у місті бракує елементарних зручностей. Немає лавок ані біля нашої лікарні (як таке може бути взагалі?!), ані на подвір’ях багатьох місцевих шкіл, інколи — й садочків, ані в деяких місцях відпочинку.

«Усе місто хотів би заставити лавками, де вони потрібні», — здавалося б, проста мета підприємця і депутата міської ради Ігоря Олейника. Але ж чому проста? Для влади вона залишалася нереалізованою довгий час. Тож не дивно, що таку ініціативу містяни сприйняли дуже позитивно. У мережі один за одним посипалися вдячні коментарі:

«Дякую депутату міської ради, колишньому учню школи та благодійнику Ігорю Олейнику за черговий подарунок у вигляді шести лавок!» — це слова директора сьомої школи Віктора Овдіюка.

«За рахунок зрізання осокора, Ігор змайстрував гойдалки для паркової зони. Поставив лавки і бесідки. Дякуємо за спільне прагнення до змін! Чесно кажучи, іноді здається, що ця людина має коріння нашої громади», — написала заступниця Ярунського селищного голови Юлія Рай.

«Дуже добре, що молоді депутати міськради усвідомлюють, яким важливим є імідж міста і його популяризація з уже поверненим давнім ім’ям», — вважає директор Краєзнавчого музею Олена Жовтюк.

Хоча є й такі коментарі: «Як вас швидко лавками купили». У кожного є можливість зробити для міста те, у чому він бачить потребу, а критикувати зроблене кимось — простіше-простого.

— Люди зараз дуже пригнічені, усе дуже критично сприймають, — каже Ігор. — Разом із тим вказують на помилки. Є проблема — треба проаналізувати і виправити. Усе на поверхні — беріть і робіть. Не потрібно комусь щось доводити, треба собі доводити. Зробив щось — отже, чогось вартий.

Мені хочеться змінити Новоград на краще. От з’явилася ідея виготовлення лавок. Здавалося б: проста лавка, а щоразу хтось, сідаючи, звертає увагу: яка вона? Треба вносити креатив у будь-яку справу, тому в нас є кольорові лавки: зелені, фіолетові, рожеві, морквяного кольору.

Я отримую задоволення, допомагаючи людям. Кожен потроху щось зробить — і є результат, і однодумці з’являються! У владі бракує тих, з ким можна співпрацювати, але в місті є і прогресивні керівники, і креативні люди. Захоплююся ними. Такими, наприклад, як керівництво меблевої фабрики «Garant». Разом ми зараз робимо майданчик для дитсадка. Є ще багато планів.

Люди люблять говорити про проблеми, — каже Ігор, — а якщо запитати: «Ти пробував щось змінити?», то багатьом немає що відповісти. Зате всі знають, як правильно зробити…

Маючи деревообробне підприємство, він став меценатом під час війни. Працюючи за кордоном побачив, як живуть європейці. «Я — з бідної сім’ї, жив із мамою по гуртожитках. Тому беруся за кожну можливість зробити життя кращим», — пояснює.

Хлопець любить спорт, спонсорує футбольні команди, зробив декілька спортивних локацій у Новограді-Волинському. Каже, якщо його підтримають, то зможе щороку робити спортивний майданчик (футбольний, баскетбольний чи тенісний).

— На футбольному полі в «Болгарах» я 15 років бігав по глині, а тепер граю там у футбол і захоплююся зробленим. У «Зелених» задумали теж зробити такий майданчик, але поки війна завадила. Обов’язково зробимо!

Зараз тихо у дворах, а раніше згадайте, як гамірно було. Тим не менше, коли на «Світанку» зробили скейт-парк, то з’явилися незадоволені тим, що діти галасують. Ви серйозно? Це ж класно, коли дітям є чим займатися і є для них умови! Купіть собі будинок, а не квартиру, тоді вам не заважатимуть.

Найпершим своїм меценатським обов’язком він вважає допомогу дитсадкам та школам. Відтак за цей рік лавки встановив у декількох школах: №9, 5 та 7. А ще — у Музеї Косачів та Краєзнавчому музеї, у Парку біля Будинку офіцерів та в Яруні.

Також Ігор відгукнувся на наше прохання встановити лавки на алеї в мікрорайоні «Зелені», несподівано швидко це зробив.

Тому ми й вирішили про нього написати, підтримати. Позитивні емоції, які він дарує містянам своїми ініціативами, зараз дуже цінні.

«Для людей це важливо. Лавок по місту має бути більше, щоби звягельчани могли відпочивати. Особливо, наші діти і захисники», — пишуть наші читачі.

«У нашому місті повинно бути більше таких меценатів, бо на владу все менше підстав сподіватися».

«Ідея — прекрасна. Чудово, що є люди, які звертають на такі проблеми увагу. І є люди, готові вирішити ці проблеми. Велика вдячність і міцного здоров’я вам. Все буде Україна!»

«Ігорю, ти — супер! Іноді здається, що таких зараз не буває, але вони є. Щедрий, небайдужий, щирий, невгамовний… Ти перевершив усі сподівання учителів. Навіть у цей складний для твого підприємства час, приходиш на допомогу всім, хто звертається».

Із «полатаним» асфальтом доводиться мати справу практично скрізь, де Ігор встановлює лавки. У деяких громадських місцях через це навіть довелося відмовитися від встановлення. Йдеться, наприклад, про Алею закоханих — така в місті, виявляється, є біля медколеджу. На пропозицію містян Ігор збирався встановити тут кольорові лавки, але через відсутність освітлення і жахливий асфальт практично у центрі міста (!) цю ідею мусив відкласти.

Ми запропонували меценату встановити лавки на території міськрайТМО, адже часто доводиться чути скарги на їхню відсутність біля кожного лікарняного відділення і поліклініки. Меценат провів перемовини з керівництвом медичного закладу, і домовився найближчим часом реалізувати задум. Чому досі ніхто не думав про зручність для відвідувачів лікарні та персоналу?

«Дуже гарна ідея, — одразу відгукнулися наші читачі на повідомлення про нову ініціативу. — Нехай зроблять і біля пологового будинку. Півтора роки тому я була в пологовому будинку, де народила синочка. Коли лежали до пологів і виходили з дівчатками на прогулянку, то прикро, що там не було жодної лавки. Мусили потихеньку йти за інфекційне відділення, де була лавка, і то — в жахливому стані».

Дехто вважає, що під час війни питання благоустрою не слід порушувати, бо є важливіші. Інші дякують, бо втомилися від того, що багато місцевих проблем до війни не вирішувалися.

Ігор — випускник 5-ї школи. Свого часу через погану поведінку йому довелося змінити аж вісім шкіл. На випуску директор Лариса Капчинська побажала йому «стати людиною».

Тепер, коли він активно допомагає і рідній школі, і місту, ми запитали в Лариси Антонівни, що тепер директор думає про випускника? Ось що вона відповіла: «Він дійсно хоче змінити світ, висвітлює простір навколо себе. Дуже хочеться, щоб не розчарувався, не здався, не прогнувся...»

Ігор каже, що в людей, які прагнуть змін — попереду завжди час можливостей. І не сумнівається, що разом з ініціативними новоград-волинцями вдасться втілити багато планів. «Дивлюся, в нас уже непогано виходить, і люди починають долучатися».

[caption id="attachment_151565" align="alignnone" width="1536"] Приклад співпраці влади і бізнесу. До речі, алею самшитів посадив колектив швейної фабрики «Леся».

[caption id="attachment_151568" align="alignnone" width="1080"] Свіжа новинка у двох місцевих музеях — Косачів та Краєзнавчому.

Юлія КЛИМЧУК