Чемпіон світу з бойових мистецтв — Федір Репков із Новограда

Новий чемпіон світу з бойових мистецтв (джіу-джитсу і самбо) — 30-річний Федір Репков — наш земляк, навчався у колегіумі. Виховувався у місцевих тренерів з вільної боротьби — Юри Мірзабекяна та Олександра Гуцана. У його активі — титули майстра спорту у п’яти видах бойових мистецтв: бойового самбо, панкратіону, джіу-джитсу, дзюдо, рукопашного бою. Неодноразовий чемпіон України, Європи, а тепер — світу, нині мешкає у столиці і працює у державному підрозділі, що охороняє Президента і перших посадових осіб України. Має три вищі освіти, десять років віддав прикордонній службі на Львівщині і Закарпатті, побував у «котлах» АТО, у тому числі — командиром групи прикордонників, котрі перекривали державний кордон.
Святкувати перемогу чемпіон світу приїхав додому, щоб розділити її з рідними і тренерами. Сьогодні у Новограді-Волинському немає спортсменів такого рівня, як Федір, та й в області за усю історію незалежності України таких можна порахувати на пальцях однієї руки. Чемпіонські титули світового рівня досі мали у нас спортсмени-земляки з інвалідністю та ветерани інших видів спорту. Остання перемога 13-14 жовтня у Чехії — найгучніша, Федір Репков виступав за національну збірну, виконавши нормативи майстра спорту. У результаті наша збірна зайняла перше командне місце, за нами — Молдова і Франція. Яким був шлях чемпіона до перемоги, і кому він завдячує спортивною славою, — пропонуємо далі інтерв’ю про це.
— Федоре, вітаємо з титулом чемпіона світу від громади міста, з якого розпочинався ваш спортивний шлях. Часто буваєте у Новограді?
— Рідко, через роботу. Зараз у мене два тижні морального і фізичного відновлення після чемпіонату, тож одразу вирішив скористатися нагодою і приїхати. Тут батько — він, до речі, теж спортсмен, тут родичі, перші тренери, котрі колись кидали мене на татамі, як кошеня (сміється — авт.).
— А тепер ви вдвічі більший за своїх перших тренерів і маєте перемоги, про які вони могли лише мріяти, але змогли втілити це у своїх вихованцях.
— Так. Усі ці люди щиро радіють моєму новому титулу, що для мене дуже цінно. Перемоги важливі лише тоді, коли їх є з ким розділити…
— Аби досягти успіху у якійсь справі, — потрібен талант. А що важливо у спорті? Які обов’язкові інгредієнти містить ваш спортивний «коктейль слави»?
— Талановитих спортсменів є одиниці. Результату у спорті досягають лише наполегливі і дисципліновані. Ті, хто щоденно тренується, обмежує себе у багато чому. Пам’ятаю дитячі роки. Ходив такий собі колобок, не міг два рази підтягнутися. Пішов займатися у зал вільної боротьби. Перші п’ять років тренувань у мене не було жодних перемог. Усі казали: «Нащо ти ходиш займатися, як не можеш жодної медальки здобути?» А у мене був стимул — довести, що я зможу. Перша моя перемога — на чемпіонаті України, коли навчався у 10 класі. Потім поступив і займався рукопашним боєм у Хмельницькій академії прикордонної служби — для роботи важливо володіти прийомами не лише боротьби, а й ударної техніки. Тепер нижче першого місця на змаганнях для мене не існує.
— Чи є образа на державу через те, що спортсмени інших країн мають кращі шанси на перемогу, бо у їх розвиток вкладають значно більше?
— В інших країнах дійсно набагато краще фінансують спорт. Там — це ознака патріотизму: чим більше спортсменів підіймаються на п’єдестал. У нас цим нормально не займається ані держава, ані спонсори, тому мало в Україні визначних спортсменів, мало уваги до спорту. Важко тренуватися, коли в голові думки про те, як прогодувати сім’ю. Знаю багато прикладів, коли талановиті спортсмени йшли через це з великого спорту. На міжнародних аренах треба бути максимально зосередженим на результаті, а не на матеріальних проблемах. Разом із тим, фінансова підтримка важлива, але не основна. Можливо, стану колись міністром спорту, то впливатиму на ситуацію (сміється — авт.).
— Що відчуваєте, стоячи на п’єдесталі?
— Гордість, коли звучить Гімн України, що недаремно було вкладено стільки поту та крові, щоб зайняти першу сходинку. Це бачиш у снах, до цього на виснажливих тренуваннях йдеш роками, а потім… ті секунди не передати словами.
— Спортсмени довше пам’ятають суперників, яким програють, чи тих, у кого вони виграли бій?
— Найбільше запам’ятовуються складні бої. Суперників, яких перемагаєш, доклавши максимум зусиль. Це, як і у житті, — цінується те, що важко дається. Прості перемоги не мають значення.
— Яка перемога на сьогодні для вас є найважливішою у спортивній кар’єрі?
— Перемога 2014-го року на чемпіонаті світу з бойового самбо у Москві. Тоді тривав Майдан, війна була попереду, я працював офіцером-прикордонником і активно тренувався. Вперше в історії цього виду спорту українська збірна обійшла росіян за кількістю золотих медалей. Було 16 команд, понад сотню спортсменів.
Мені довелося боротися з росіянином із Дагестану, я виборов «золото». Психологічно було важко через політичну ситуацію між Україною-Росією, коли усе проти тебе: судді, лікарі, змагання на території конфліктуючої країни. Довелося взяти себе «у кулак» і вирвати перемогу в останні секунди. Це був ще той резонанс… Росіяни були у шоці. А наша збірна довела, що є в Україні сильні козаки. І сила духу не меш важлива. Тому вороги у спорті теж потрібні — мотивують.
— Часто бачимо перед боями на рингах, татамі, килимах, у «клітках», як суперники налаштовуються перед боєм. Серед психологічних маневрів — вбивчі погляди, а потім вже спортивні прийоми. Це справді допомагає?
— Вбивчих поглядів я не кидаю. Часто, навпаки, відводжу очі, а коли починається бій — тоді можна і подивитися (сміється — авт.) і продемонструвати усе, на що здатен. Поглядом не виграєш бій. Мій психологічний прийом — не думати про суперника, налаштовуючи себе.
— Є якісь спортивні прикмети?
— У кожного вони свої: кладуть обереги, не стрижуться, не перуть одяг, щоб не позбавити себе відповідної енергетики… Дехто себе навмисно злить перед боєм, щоб підвищити агресивність. Мій рецепт — ніколи не недооцінювати суперника. У дитинстві був такий випадок, що я був переконаний, що легко виграю, і дуже легко тоді програв.
— Скільки тривав ваш найкоротший за тривалістю поєдинок?
— Десять секунд.
— Особливої популярності зараз набули змішані єдиноборства MMA — з мінімумом обмежень і заборон. У Давньому Єгипті та Древній Греції правилами дозволялися практично усі удари, навіть, укуси, видавлювання очей та відривання вух чи волосся, а чемпіоном свого часу був, що цікаво, вчений Піфагор (!). В Інтернеті є ролики з вашою участю у сучасних боях «без правил». Ви не вважаєте цей вид занадто жорстким? І чи плануєте далі цим займатися?
— Планую, але для цього необхідно увесь свій час приділяти спорту. Занадто жорстким не вважаю — цей вид виявляє чоловічий дух.
— Що побажає чемпіон світу початківцям?
— Ніколи не здаватися, вірити у свої сили. Щодня намагатися стати кращим, ніж вчора. Перемога над собою — найважливіша. Необов’язково бути чемпіоном світу чи майстром спорту міжнародного класу. Як кажуть, переможи себе і виграєш тисячі битв! І, звісно, не забувайте про Кодекс спортсмена (не застосовувати силу проти слабших, коли немає загрози життю чи здоров’ю інших тощо). Розвивайте в собі людські якості — спортсмен має бути прикладом.
— Ну що ж, класний приклад у вашій особі, Федоре. Подальших перемог!
— Дякую!