Дивом залишився живим

Осколки війни глибоко нівечать не лише душі та руйнують міста українців, а й людські тіла. Не зі слів це знають і відчувають на собі захисники України, із нашої громади — також. Солдат Микола Потапов із 30-ї ОМБр отримав тяжкі поранення під Бахмутом 17 лютого, його діагнози після виписки з військових шпиталів та лікарень займають довгі рядки. За кожним складним медичним терміном — не лише перенесений фізичний біль воїна, а й усвідомлення того, що доведеться повністю вчитися жити заново.



 

Унаслідок вибухової травми, Микола отримав вогнепальні осколкові проникаючі поранення черепу та мозку, обох очей, перелом лобної кістки з кістковими відламками, множинні поранення обличчя з дефектами верхньої губи та щелепи, множинні поранення м’яких тканин кінцівок.

Після цього захисник пережив багато надскладних операцій. Зокрема, кістково-пластичну трепанацію черепа та пластику його основи, наслідки після реактивної стадії розлитого перетоніту. Прогнози лікарів були вкрай песимістичними, стан пацієнта — стабільно важкий. Але сталося диво.

Микола Потапов — сирота, дружини не має, донька виїхала в Польщу закінчувати школу, коли батько пішов на війну. Травмований чоловік міг залишитися наодинці зі своєю бідою, але, на щастя, так не сталося, бо поруч опинилися справжні друзі.

— До війни я Миколу не знала. Бачилися лише декілька разів після того, як знайомий попросив забрати до себе котів у приватний будинок, бо його друг пішов на війну, — розповіла Ірина Янець із Майстрова. — Цей же знайомий (друг Миколи) — Азер, вразив мене своєю добротою. Такі люди — теж герої, але в тилу. Саме він підтримав друга, розуміючи, що в нього більше нікого немає. Був і залишається з ним поруч. А мене попросив супроводжувати його в лікарнях та написати пост у Фейсбуці, бо він не дуже добре знає українську, про те, що Миколі потрібна допомога.

Саме через цей пост ми й дізналися цю історію та зв’язалися з Іриною, яка розповіла «Звягелю» подробиці.

 



У пості на ФБ йшлося про те, що на лікування захисника терміново потрібні кошти. «Вони борються за нашу рідну землю, за нас і наших дітей. На жаль, наслідки бувають дуже жахливими, тому давайте не будемо байдужими», — написали друзі.

Коли я через декілька днів зателефонувала авторам посту, відповідь приємно здивувала: «Кошти зараз уже не потрібні. Військові побратими Миколи активно долучилися, дізнавшись про ситуацію, перерахували необхідну суму на лікування. На жаль, очі ми йому не купимо, але невдовзі плануємо везти його на плас-
тику обличчя в Одесу. Далі буде…», — розповіла Ірина.

Як стало відомо, велику підтримку бійцю надає керівництво 30-ї ОМБр. Місцева влада допомогла, профінансувавши для травмованого захисника відновлення зубів та інші стоматологічні послуги. Волонтер з Італії, колишній мешканець міста, теж підтримав фінансово.

Друзі Азер та Ірина розповіли, що потроху виходжують пораненого. Процес непростий, адже був час, коли готувалися до найгіршого. У реанімацію до Миколи друзі запрошували священика, який читав молитви за чоловіка. Та й самі молилися постійно, їздили в храми.

Певний час ніяких змін не було, а прийшов до тями Микола після приїзду з Польщі доньки. З цього часу його кволий організм почав боротися за життя…

Зараз головне завдання — вилікувати гнійне запалення після втрати очей, аби в Одесі пацієнта взяли на пластичну операцію.



 

Цікаво, що чоловік не втрачає оптимізму, хоча стан його здоров’я залишає бажати кращого. Він повністю втратив зір, наразі не може пересуватися самостійно, потребує серйозної реабілітації. Утім, не падає духом, жартує і вважає, що людям, які на війні втратили кінцівки чи мають інші серйозні проблеми зі здоров’ям, ще важче, ніж йому.

«Як можемо, допомагаємо, — каже Ірина. — Допомагаємо Миколі одягнутися, взуваємо, на машині возимо по лікарнях. Дуже велика подяка Азеру Садігову, який усіляко підтримує Миколу з першого дня після поранення, не дозволяє йому здаватися. Отак проявляється справжня дружба, це багато чого вартує».

Контакти друзів, якщо когось зацікавила історія, є в редакції.
 

Юлія КЛИМЧУК