Спогади про «Ворона»: «Ти — моє серце і душа. Пишаюся тобою!»
- Люди і долі
- 140
- коментар(і)
- 11-05-2023 15:20
Молодшому лейтенанту, командиру механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 30-ї ОМБр Вадиму Блищику («Ворону») було 36, коли він загинув. Шлях війни пройшов із 2014-го року. За іронією долі, віддав життя у день народження матері — 14 серпня 2022 року, прикривши своїм тілом побратима під час інтенсивних артилерійських обстрілів опорного пункту.
Сонячного 30 квітня у Вадима мав бути день народження, але не судилося. Розповіла «Звягелю» про це його дружина Ганна. Нагадаємо, про неї у «Звягелі» ми писали в №9 (1542): «Жінка-воїн: з 2014 року — на війні». Нечасто в бойових умовах беруть участь обоє з подружжя. Тому ця пара заслуговує на те, аби розповісти про обох.
Їхня історія з Вадимом розпочалася до повномасштабного вторгнення. Війна ще дужче зміцнила їхнє кохання. Саме в цей нелегкий час народився омріяний обома шлюб.
Жінок війна теж не шкодує — під Бахмутом Ганна отримала серйозне поранення. На щастя, вона вижила. Тепер її місія — пам’ятати коханого, якого забрала рашистська агресія.
— Наша історія розпочалася 2011-го року, — каже жінка. — На той час я проходила військову службу на посаді санітарного інструктора. Вадима тоді перевели в наш батальйон на вищу посаду.
Одного робочого дня Ганна зайшла в канцелярію роти, де побачилася вперше з майбутнім чоловіком. Ця зустріч їм обом дуже запам’яталася, адже в той момент між ними промайнула іскра. Вадим часто потім говорив: одразу відчув, що це початок чогось нового, і що зі свого життя Ганну він тепер не відпустить.
Хоча потім було багато різних подій, і вони не одразу змогли насолоджуватися своїми почуттями.
Вадим підвищував службову кваліфікацію, часто брав участь у тренінгах. Одразу після їхнього знайомства взяв участь у дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування-2011».
Потім у відрядженні в Німеччині (м. Хохенфельс) вивчав досвід іноземних колег у багатонаціональному центрі бойової підготовки збройних сил США в Європі.
Двічі проходив військову службу в миротворчому контингенті у Косово (Республіка Сербія). Брав участь у традиційному забігу на витривалість «Данкон Марш» та виборов тоді пам’ятне перше місце для України.
Друга ротація Вадима у Косовому розпочалася незадовго до Революції Гідності. Рік на Балканах пройшов у постійних навчаннях з відпрацюванням антитерористичних навичок та несенні бойових чергувань на блокпостах.
Здобутий досвід виявився неоціненним, адже в Україну невдовзі нахабно вдерлися російські терористи. Через п’ять днів після повернення з Балкан, Вадим відправився воювати на Схід України.
У цей час його кохана Ганна у складі 30-ї ОМБр уже бере участь в АТО.
З 9-го травня 2014 року Вадим повертається захищати кордони нашої держави. Спочатку — у населеному пункті Містки, згодом — у Новоайдарі, потім — під Кремінною.
12 червня отримав вогнепальне сліпе кульове поранення правої кістки. Після тривалого лікування повернувся в зону бойових дій.
На той час Ганну перемістили в 2-й механізований батальйон, де вони в подальшому проходили службу пліч-о-пліч із Вадимом. Він — головний старшина батальйону, вона —психолог. Ротація за ротацією, рік за роком мрія бути з Ганною не залишала Вадима.
— Я люблю пити вранці каву, тож він намагався частіше пригощати мене улюбленим напоєм, — розповідає дівчина. — Це була така приємна традиція в нас: починати ранок зі спільних розмов за філіжанкою кави.
Двох людей тягнуло одне до одного наче магнітом, між ними завжди відчувався сильний зв’язок. Потроху зароджувалася нова історія кохання, разом із ароматом улюбленого Ганною чорного шоколаду, яким Вадим щоразу балував свою обраницю. Отак, крок за кроком, він і підкорив її: своєю турботою, ласкою і добротою, щирістю.
Це спілкування ніби підсвічувало все темне, що було навколо них у важких бойових умовах. Адже поруч із ними, з 2014 року, постійно була війна…
До 2018-го року за плечима Вадима вже були бої за Логвинове, Дебальцеве, Новотроїцьке, Троїцьке, Мар’їнку, Попасну та Бахмут, за що був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО». Отримав нагороди «За взірцевість у військовій службі ІІІ-го ступеня», а також «Знак пошани» від міністра оборони України.
— Я завжди захоплювалася тим, що робив Вадим, — згадує дружина, — як він ставився до своїх підлеглих. На війні помічаєш не матеріальні блага, звертаєш увагу на саму людину, її поведінку, вчинки. У складних умовах люди більше пізнають та цінують один одного. Так я відчула, що готова пов’язати своє життя саме з ним.
Вони разом здобувають вищу освіту. А 14 жовтня 2019-го Вадим освідчився Ганні. Дівчина погодилася, бо знала, що з ним вона буде в надійних руках, наче за стіною.
Планували одружитися, але це залежало від багатьох факторів, які довго не дозволяли здійснити мрію: постійні ротації в зону бойових дій, навчання на полігонах, відрядження. Попри це, 24 лютого 2021-го року молодята одружилися. На жаль, не встигли вповні відчути сімейне щастя — рівно через рік після їхнього весілля в Україні розпочалася повномасштабна війна.
— Вадим полюбляв читати книжки наших українських письменників, — згадує Ганна. — Його надихав роман «Чорний ворон» Василя Шкляра, де, як і в нашому сьогоденні, йдеться про боротьбу за незалежність, боротьбу українських повстанців проти окупаційної комуністичної влади в 1920-х роках.
Головний герой на прізвисько «Чорний Ворон» — холодноярський отаман — організовує боротьбу проти більшовиків-окупантів, які заполонили Україну й запроваджують у ній свій радянський лад, вбиваючи патріотів та утискаючи українську культуру.
Тому й позивний Вадим обрав такий — «Ворон». Цей птах для нього був символом мудрості.
[caption id="attachment_155418" width="2065" align="aligncenter"]
Ганна і Вадим одружилися 24 лютого 2021 року, а рівно через рік в Україні розпочалася повномасштабна війна.
З 24 лютого, під час повномасштабного вторгнення, молодший лейтенант боронить кордони України біля населеного пункту Травневе, у Бахмутському районі на Донеччині. Про цей період у його службовій характеристиці є чимало епізодів:
«Організував стійку оборону взводного опорного пункту, не допустивши прориву переважаючих сил противника. Особисто знищив вогнем з БМП-2 живу силу противника в кількості 15 чоловік, а також 2 одиниці легкової техніки, що здійснювала підвіз боєприпасів та особового складу. Керуючи діями підрозділу, у нічний час виявив підхід штурмової групи противника чисельністю близько 30 військових. Забезпечив їх знищення, коригуючи вогонь із БМП-2. Своєчасно надав медичну допомогу двом важкопораненим військовослужбовцям, забезпечивши їхню евакуацію з поля бою та врятувавши життя».
— У травні рашисти навмисне підірвали аміачний завод, розташований поблизу наших позицій, — згадує Ганна. — Завдяки грамотному командирському рішенню, Вадим зберіг життя та здоров’я своєму особовому складу. Займані позиції були вистелені аміачним туманом, при потраплянні в організм бійців аміак міг викликати серйозні наслідки, тому командир прийняв рішення відвести бійців на запасні позиції, утримуючи оборону. Так він врятував людей.
У цієї пари було багато сімейних планів. У 2022-му році Вадим і Ганна планували поїхати на відпочинок за кордон, потім мріяли народити дитину, але….Війна забрала життя «Ворона».
[caption id="attachment_155420" width="960" align="aligncenter"]
«Усі загинули під час захисту нашої незалежної, вільної, нескореної Батьківщини. Гинуть найкращі! Клята війна!» — підписала це фото дружина Вадима Блищика.
Побратими пам’ятають Блищика як мудрого, виваженого командира. Розповідають, що особовий склад під його керівництвом сміливо виконував усі завдання:
«Він був для нас взірцем не лише під час бою, а й у наданні допомоги пораненим. Не один раз зберігав життя підлеглим. Виявляв мужність у захисті кордонів нашої держави, яку дуже сильно любив».
В арсеналі молодшого лейтенанта — багато почесних військових відзнак, із кожною з них пов’язаний певний період служби. Нині, за поданням командира 30-ї ОМБр, військового посмертно представлено до нагороди «Герой України».
У день народження на Фейсбук-сторінці Вадима замість привітань з’явилося багато спогадів про нього. Зокрема, написали одногрупники: «Світла пам’ять живе в серцях тих, кому пощастило дружити та спілкуватися з Вадимом. Ми пам’ятатимемо завжди твій подвиг, друже. Ти віддав своє життя, щоб ми могли жити і будувати краще майбутнє у вільній Україні. Знаємо, як щиро ти вірив у нашу перемогу. Віримо, що скоро настане цей день і ти радітимеш з небес».
«Рідний, не вірю, що втратила тебе. Стільки всього повинно було бути попереду. Ти віддав своє життя за наше мирне небо. Ніколи за тебе не пробачу! Ти — моє серце, моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся тобою!» — написала кохана.
Такі втрати — дуже болючі не лише для українських родин, а й для всієї країни. Аби хоч трохи вгамувати цей біль, нагадаємо слова військового капелана Сергія Дмитрієва: «Не сумуйте, пам’ятайте: українські солдати не йдуть, лише вітер замітає за ними сліди».
Сонячного 30 квітня у Вадима мав бути день народження, але не судилося. Розповіла «Звягелю» про це його дружина Ганна. Нагадаємо, про неї у «Звягелі» ми писали в №9 (1542): «Жінка-воїн: з 2014 року — на війні». Нечасто в бойових умовах беруть участь обоє з подружжя. Тому ця пара заслуговує на те, аби розповісти про обох.
Вижити, щоб продовжувати кохати і пам’ятати
Їхня історія з Вадимом розпочалася до повномасштабного вторгнення. Війна ще дужче зміцнила їхнє кохання. Саме в цей нелегкий час народився омріяний обома шлюб.
Жінок війна теж не шкодує — під Бахмутом Ганна отримала серйозне поранення. На щастя, вона вижила. Тепер її місія — пам’ятати коханого, якого забрала рашистська агресія.
— Наша історія розпочалася 2011-го року, — каже жінка. — На той час я проходила військову службу на посаді санітарного інструктора. Вадима тоді перевели в наш батальйон на вищу посаду.
Одного робочого дня Ганна зайшла в канцелярію роти, де побачилася вперше з майбутнім чоловіком. Ця зустріч їм обом дуже запам’яталася, адже в той момент між ними промайнула іскра. Вадим часто потім говорив: одразу відчув, що це початок чогось нового, і що зі свого життя Ганну він тепер не відпустить.
Хоча потім було багато різних подій, і вони не одразу змогли насолоджуватися своїми почуттями.
Від солдата — до командира механізованого взводу
Вадим підвищував службову кваліфікацію, часто брав участь у тренінгах. Одразу після їхнього знайомства взяв участь у дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування-2011».
Потім у відрядженні в Німеччині (м. Хохенфельс) вивчав досвід іноземних колег у багатонаціональному центрі бойової підготовки збройних сил США в Європі.
Двічі проходив військову службу в миротворчому контингенті у Косово (Республіка Сербія). Брав участь у традиційному забігу на витривалість «Данкон Марш» та виборов тоді пам’ятне перше місце для України.
Друга ротація Вадима у Косовому розпочалася незадовго до Революції Гідності. Рік на Балканах пройшов у постійних навчаннях з відпрацюванням антитерористичних навичок та несенні бойових чергувань на блокпостах.
Здобутий досвід виявився неоціненним, адже в Україну невдовзі нахабно вдерлися російські терористи. Через п’ять днів після повернення з Балкан, Вадим відправився воювати на Схід України.
У цей час його кохана Ганна у складі 30-ї ОМБр уже бере участь в АТО.
З 9-го травня 2014 року Вадим повертається захищати кордони нашої держави. Спочатку — у населеному пункті Містки, згодом — у Новоайдарі, потім — під Кремінною.
12 червня отримав вогнепальне сліпе кульове поранення правої кістки. Після тривалого лікування повернувся в зону бойових дій.
На той час Ганну перемістили в 2-й механізований батальйон, де вони в подальшому проходили службу пліч-о-пліч із Вадимом. Він — головний старшина батальйону, вона —психолог. Ротація за ротацією, рік за роком мрія бути з Ганною не залишала Вадима.
Кохання з присмаком кави і чорного шоколаду
— Я люблю пити вранці каву, тож він намагався частіше пригощати мене улюбленим напоєм, — розповідає дівчина. — Це була така приємна традиція в нас: починати ранок зі спільних розмов за філіжанкою кави.
Двох людей тягнуло одне до одного наче магнітом, між ними завжди відчувався сильний зв’язок. Потроху зароджувалася нова історія кохання, разом із ароматом улюбленого Ганною чорного шоколаду, яким Вадим щоразу балував свою обраницю. Отак, крок за кроком, він і підкорив її: своєю турботою, ласкою і добротою, щирістю.
Це спілкування ніби підсвічувало все темне, що було навколо них у важких бойових умовах. Адже поруч із ними, з 2014 року, постійно була війна…
До 2018-го року за плечима Вадима вже були бої за Логвинове, Дебальцеве, Новотроїцьке, Троїцьке, Мар’їнку, Попасну та Бахмут, за що був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО». Отримав нагороди «За взірцевість у військовій службі ІІІ-го ступеня», а також «Знак пошани» від міністра оборони України.
— Я завжди захоплювалася тим, що робив Вадим, — згадує дружина, — як він ставився до своїх підлеглих. На війні помічаєш не матеріальні блага, звертаєш увагу на саму людину, її поведінку, вчинки. У складних умовах люди більше пізнають та цінують один одного. Так я відчула, що готова пов’язати своє життя саме з ним.
Вони разом здобувають вищу освіту. А 14 жовтня 2019-го Вадим освідчився Ганні. Дівчина погодилася, бо знала, що з ним вона буде в надійних руках, наче за стіною.
Бойові ротації не завадили весіллю
Планували одружитися, але це залежало від багатьох факторів, які довго не дозволяли здійснити мрію: постійні ротації в зону бойових дій, навчання на полігонах, відрядження. Попри це, 24 лютого 2021-го року молодята одружилися. На жаль, не встигли вповні відчути сімейне щастя — рівно через рік після їхнього весілля в Україні розпочалася повномасштабна війна.
— Вадим полюбляв читати книжки наших українських письменників, — згадує Ганна. — Його надихав роман «Чорний ворон» Василя Шкляра, де, як і в нашому сьогоденні, йдеться про боротьбу за незалежність, боротьбу українських повстанців проти окупаційної комуністичної влади в 1920-х роках.
Головний герой на прізвисько «Чорний Ворон» — холодноярський отаман — організовує боротьбу проти більшовиків-окупантів, які заполонили Україну й запроваджують у ній свій радянський лад, вбиваючи патріотів та утискаючи українську культуру.
Тому й позивний Вадим обрав такий — «Ворон». Цей птах для нього був символом мудрості.
[caption id="attachment_155418" width="2065" align="aligncenter"]
Ганна і Вадим одружилися 24 лютого 2021 року, а рівно через рік в Україні розпочалася повномасштабна війна.Завзято нищив ворога з побратимами
З 24 лютого, під час повномасштабного вторгнення, молодший лейтенант боронить кордони України біля населеного пункту Травневе, у Бахмутському районі на Донеччині. Про цей період у його службовій характеристиці є чимало епізодів:
«Організував стійку оборону взводного опорного пункту, не допустивши прориву переважаючих сил противника. Особисто знищив вогнем з БМП-2 живу силу противника в кількості 15 чоловік, а також 2 одиниці легкової техніки, що здійснювала підвіз боєприпасів та особового складу. Керуючи діями підрозділу, у нічний час виявив підхід штурмової групи противника чисельністю близько 30 військових. Забезпечив їх знищення, коригуючи вогонь із БМП-2. Своєчасно надав медичну допомогу двом важкопораненим військовослужбовцям, забезпечивши їхню евакуацію з поля бою та врятувавши життя».
— У травні рашисти навмисне підірвали аміачний завод, розташований поблизу наших позицій, — згадує Ганна. — Завдяки грамотному командирському рішенню, Вадим зберіг життя та здоров’я своєму особовому складу. Займані позиції були вистелені аміачним туманом, при потраплянні в організм бійців аміак міг викликати серйозні наслідки, тому командир прийняв рішення відвести бійців на запасні позиції, утримуючи оборону. Так він врятував людей.
У цієї пари було багато сімейних планів. У 2022-му році Вадим і Ганна планували поїхати на відпочинок за кордон, потім мріяли народити дитину, але….Війна забрала життя «Ворона».
[caption id="attachment_155420" width="960" align="aligncenter"]
«Усі загинули під час захисту нашої незалежної, вільної, нескореної Батьківщини. Гинуть найкращі! Клята війна!» — підписала це фото дружина Вадима Блищика.«Він був для нас взірцем»
Побратими пам’ятають Блищика як мудрого, виваженого командира. Розповідають, що особовий склад під його керівництвом сміливо виконував усі завдання:
«Він був для нас взірцем не лише під час бою, а й у наданні допомоги пораненим. Не один раз зберігав життя підлеглим. Виявляв мужність у захисті кордонів нашої держави, яку дуже сильно любив».
В арсеналі молодшого лейтенанта — багато почесних військових відзнак, із кожною з них пов’язаний певний період служби. Нині, за поданням командира 30-ї ОМБр, військового посмертно представлено до нагороди «Герой України».
У день народження на Фейсбук-сторінці Вадима замість привітань з’явилося багато спогадів про нього. Зокрема, написали одногрупники: «Світла пам’ять живе в серцях тих, кому пощастило дружити та спілкуватися з Вадимом. Ми пам’ятатимемо завжди твій подвиг, друже. Ти віддав своє життя, щоб ми могли жити і будувати краще майбутнє у вільній Україні. Знаємо, як щиро ти вірив у нашу перемогу. Віримо, що скоро настане цей день і ти радітимеш з небес».
«Рідний, не вірю, що втратила тебе. Стільки всього повинно було бути попереду. Ти віддав своє життя за наше мирне небо. Ніколи за тебе не пробачу! Ти — моє серце, моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся тобою!» — написала кохана.
Такі втрати — дуже болючі не лише для українських родин, а й для всієї країни. Аби хоч трохи вгамувати цей біль, нагадаємо слова військового капелана Сергія Дмитрієва: «Не сумуйте, пам’ятайте: українські солдати не йдуть, лише вітер замітає за ними сліди».
Юлія КЛИМЧУК
Коментарі відсутні