Сім років після інсульту майстриня не може отримати групу інвалідності

Так буває, хтось здається після маленької невдачі, а хтось не втрачає оптимізму, маючи серйозні проблеми. 34-річна звягельчанка Тетяна Дрань — не з тих, кому в житті щось дається легко. Сім років тому пережила ішемічний інсульт, після чого паралізувало ліву руку і ногу.

---

Парез (параліч) досі дає про себе знати. Доводиться ходити на милицях, коли слабкість і біль у попереку дуже сильні. Ще й права нога болить через зміщення хребта (сколіоз 3-го ст.). Лікарі називають це залишковими явищами ГПМК (гострого порушення мозкового кровообігу або інсульту). А ще в медичній картці Тетяни є інші діагнози: дисциркуляторна енцефалопатія, спонділолістез хребта та інші. Якщо писати про все, то газети не вистачить.

Лікування «букету» хвороб потребує значних коштів, але групи інвалідності Тетяна досі не має (!). У лікарні їй сказали: «Ви ж ходите»...

Попри проблеми зі здоров’ям, творчість майстриня не покинула. Хоч на виробах з бісеру багато й не заробиш.



— Тетяно, стаття мала бути про твої роботи з бісеру, але заради справедливості вирішили розповісти і про твої проблеми. Як сталося, що в тебе трапився інсульт у досить молодому віці?

— Усе сталося спонтанно. Боліла голова, зверталася до лікарів. Спершу казали, що перевтома, приписували знеболюючі, заспокійливі препарати. А потім забрала «швидка» з лівобічним паралічем. Сім років відновлююся. Намагаюся ходити без милиць, щоб не звикати. Але коли біль надто сильний, то ходжу з милицею, щоб знімати навантаження на хребет…

— До того, як це сталося, які в тебе були мрії?

— З дитинства мама з бабусею прищеплювали мені любов до рукоділля, тож творчого стажу за плечима маю вже 26 років. Навіть самій не віриться. Спробувала вишивання, плетіння квітів та прикрас, пошиття м’яких іграшок. Згодом з’явилася мрія — створити власну справу. Над втіленням працювала, поки не трапився інсульт.



Певний час думала, що мрія залишиться мрією, але вирішила не здаватися. Не дивлячись ні на що, намагаюся і зараз не втрачати в це віру.



— Тобто, тобі вдалося перетворити своє творче захоплення на справу, від якої можна отримувати дохід?

— З листопада 2019-го року це стало для мене основною справою. Шукала «золоту середину», щоб перетворити хобі на роботу, яка приносить не лише витрати на матеріали, а й прибуток. Завдяки Фейсбуку, мене знають як майстриню не лише в Україні, а ще за кордоном.

Пишаюся, що маю змогу своєю творчістю прославити рідне місто. Мої роботи є в Америці, Польщі, Франції, містах України. Нещодавно мої вироби були передані в Бельгію на благодійний аукціон, де збирали кошти на потреби ЗСУ.

— Навряд чи ти можеш повноцінно працювати зі своїм здоров’ям?

— Так, фізично працювати для мене дуже тяжко... Зміну на підприємствах типу «Жако» чи «Леся» я не витримаю, тому туди не звертаюся. Робота мрії для мене пов’язана з творчістю. Дуже хотіла би створити свій гурток.

Я вела групу, коли працювала інструктором трудової адаптації в територіальному центрі. Зараз онлайн навчаю людей. Одна з моїх учениць — наша Оленка Котюк. Ви про неї писали нещодавно у «Звягелі» — спортсменка з армреслінгу, мотиватор, яка хоч і має фізичні обмеження, але це не заважає їй надихати інших.

— Наскільки мені відомо, ти створила копію улюбленого намиста Лесі Українки?

— Так. Лесине намисто любили носити також її мама і сестра. Пишаюся, що в колекції моїх робіт є ця робота. Почала втілювати ще одну мрію — колекцію авторських робіт в єдиному екземплярі. Народжені в моїй уяві, без схем чи майстер-класів. Маю багато ідей.



— Судячи з того, що коштів на лікування в тебе бракує, дохід від бісерної справи малий?

— Невеликий. Багато нюансів, від яких залежить вартість роботи: ціна використаних матеріалів, термін виконання, складність — у межах від 300 гривень до 2 тисяч.

— Ти задоволена результатом від улюбленої справи?

— Завжди є куди рости. Хочеться і дохід збільшувати, і охопити більше країн, в яких будуть мої роботи. Мрію створити в нашому місті творчий осередок, як в інших містах України, де матимуть змогу збиратися майстри, працювати гуртом, ділитися досвідом, продавати свої вироби.

— Де береш сили для оптимізму?

— Мушу їх знаходити. Замовниці не дають «розкисати». Та й розуміння того, що потрібно заробити на життя, дає стимул. Моя робота — своєрідне лікування. Відволікає, і для тренування моторики рук добре. Вірю, що важливо відкинути страхи і прямувати до мети. Саме тому намагаюся розвивати власну справу. З цією роботою можу впоратися якісно, бо люблю її.

— Що ж, бажаємо тобі реалізувати всі свої мрії.

— Щиро дякую!

[caption id="attachment_155373" width="1459" align="aligncenter"] Гарні жінки нашого міста та за кордоном носять прикраси Тетяни Дрань. Тел. для замовлень: 068-466-08-71.

Юлія КЛИМЧУК