"Книжковий клуб — краща ідея, ніж участь у фейсбучних інтригах ботів та політичних маніпуляторів"

У місті, що пишається генієм Лесі Українки, котра лишила по собі колосальний творчий доробок в історії української літератури, досі не було сучасного літературного клубу або того, що хоча б віддалено нагадувало добровільні читання.

---

«Це — якийсь сюр. Не хочете читати Лесю — читайте Гаррі Поттера, Шерлока, Кінга, «Тореодорів з Васюківки». Проте читайте, заради Бога!», — у цьому питанні книголюб Тетяна Дроздюк — принципова. Нещодавно вона організувала книжковий клуб, який швидко набуває популярності у Телеграм-каналі.

Робоча назва клубу — «Читай», в його описі міститься маленька мрія: «Щоб єдина книгарня в місті не закрилася». Йдеться про нову книгарню «Буква», яка відкрилася нещодавно в мікрорайоні «Світанок» і порадувала великим і сучасним асортиментом.

— Людина, котра читає, — відрізняється. І я зараз не про читання новин, «срачів» y Фейсбуку чи складу продукту на упаковці, — розповідає Тетяна. — За книжками, які людина тримає в домі, можна зрозуміти: хто вона? За тими, які дарує, — чого вона тобі бажає. За тим, як обходиться з книжкою, можна зрозуміти, що може зробити з тобою.

Ми знайшлися. Упевнена, що ідея книжкового клубу була в головах багатьох, просто так зорі зійшлися, що саме я почала збирати людей в одному місці. Книжковий клуб — це про спільну потребу в постійному пошуку нових сенсів, розвитку, інтелектуальному насиченню і підживленню емоцій.

Достатньо зібрати трьох людей навколо хорошої ідеї, і це вже може стати потужною спільнотою. На момент нашої розмови — нас уже 70. Проте кількість тут не головне, навпаки: певна камерність краща за натовп. Йдеться більше про глибину людей, які зібралися.

Нав’язливої мети в клубі немає, бо читання не повинно бути тягарем. Це — майже завжди про задоволення. Ми об’єднані бажанням всебічно розглядати важливі мистецькі твори. Напевне, щоб передусім краще розуміти себе.

Книжкові клуби потрібні так само, як кінотеатри. Людина приходить у компанії на фільм, світло вимикається, і вона лишається сам на сам із сюжетом. Так само і з книжкою, але тоді сюжет відбувається в тебе в голові. Після перегляду, якщо ти не обговориш історію, не розділиш свої емоції з кимось, то відчуття будуть неповними.

Так сталося в нас із першим твором у клубі — медичним трилером Андрія Сем’янківа «Танці з кістками». Це — книга року в Україні, найбільш комерційно успішна та обговорювана історія в літературних колах.

Ми прочитали, зустрілися й обговорили. Сюжет — не для слабкодухих, але й прийшли на обговорення саме такі: сміливі, сильні, думаючі (на фото).

У кожного було своє бачення причинно-наслідкових зв’язків всього, що сталося з героєм. І це прекрасно, адже стає зрозуміло, що на будь-яку дію в житті буде виникати мільйон різних бачень та точок зору.

Вірю, що в нас буде свій бренд, мерч, традиції, розвиток. А в книжках нам є що шукати. І добре, що знаходимо.

У цьому місяці учасники клубу обрали для спільного читання роман Івана Багряного «Сад Гетсиманський», який радять прочитати сьогодні кожному притомному українцеві.

— Домовилися щомісяця обирати книжку, яка пояснює природу часу, є актуальною та покриває певні незакриті гештальти, — каже Тетяна Дроздюк. — Зі шкільної програми ми винесли відторгнення до української класики, бо підлітка важко було зацікавити «Чому ревуть воли, як ясла повні». А от чому Кареніна кинулася під потяг, як Тетяна писала Онєгіну того злощасного листа — пам’ятають усі.

Це треба змінювати, адже у нас є надзвичайної сили твори, поховані в архівах нашої необізнаності та зашореності. Будемо чередувати сучасну українську, класичну та іноземну літературу задля більшого охоплення інтересів. У планах також — розвиток буккросингу, дехто планує куплені книги дарувати в бібліотеку.

Долучитися до клубу може кожен. Читати обрану книгу не обов’язково, можна в чаті ділитися враженнями про свої літературні відкриття та брати участь в обговореннях. Що з цього вийде — час покаже, але вже зараз зрозуміло, що участь у книжковому клубі — краща ідея за участь у фейсбучних інтригах численних ботів та політичних маніпуляторів. Усе це проходить та зникає, а мистецтво — вічне.

Ось відгуки учасників клубу:

Юлія Петренко: «Дякую за запрошення! Цікаво спілкуватися з чудовими людьми. Чекаю з нетерпінням наступної зустрічі. Дуже хочеться, щоб наш клуб розвивався».

Ростислав Перехожук: «Чесно, дуже круто! У Києві теж є подібні книжкові клуби і обговорення. Щиро тішуся, що є такі люди, як ви!».

Марина Синельникова: «Це — подія року у Звягелі».

Тетяна Гуцул: «Маю щире захоплення умінням згуртовувати та мотивувати різних за уподобаннями, захопленнями, сферою професійної діяльності, віковою категорією людей, які аргументовано, цікаво та жваво діляться своїм розумінням прочитаного! Нарешті в Звягелі з’явилася спільнота інтелекту та креативності».

Посилання на Телеграм-канал книжкового клубу: https://t.me/+RplRtvrEF0ljODRi

Розмовляла Юлія КЛИМЧУК