«Коли приїжджаю на турніри з риболовлі, чоловіки не вірять своїм очам»

Риболовлю багато хто вважає буденним відпочинком, а от про карпфішинг, напевно, мало хто чув. Займатися спортивною ловлею риби? Ще й жінкам?! Та це — зі сфери фантастики, скажете ви. Доки не дізнаєтеся про Інну Гілевську. 



Карпфішинг (спортивна ловля коропа) — для неї не лише хобі та відпочинок, а й важлива частина життя. Поки Інна мріяла побувати на чемпіонаті України та світу з рибальства, почалася повномасштабна війна, й отримані уміння довелося застосовувати на підтримку ЗСУ. Нині вона активно бере участь у благодійних рибальських турнірах.



 

Інна — єдина жінка на таких змаганнях. Щоб бути гіднім суперником, напружено вчилася два роки. За пів року здобула 3 перших місця, 2 — других, 1 — третє та кубок за найбільшу рибу (14,490 кг). Тепер деякі чоловічі команди не хочуть потрапляти на змаганнях в одну зону із нею. Мовляв, тоді не потрібно навіть розкладати табір, бо все одно не виграють.



— Інно, чому ти обрала карпфішинг?

— Для мене це — краса заходу сонця, стукіт дощових крапель по намету, повні чоботи води, радість перемоги та сум розчарувань, мрії про наступні спаринги з коропом, пізнання природи.



Це — не просто зловити, зважити, сфотографувати і відпустити велику рибу. Карпфішинг — ще й у тому, щоб не залишати на березі порожні пляшки з-під пива та одноразовий посуд, не викидати пачки від цигарок дорогою на рибалку. Це — бережливе ставлення до довкілля, адже риба має завжди залишатися неушкодженою.



— Розкажи про себе, будь ласка.

— З 2001-го року я працюю на меблевій фабриці «Мірт». Працювала шліфувальницею, майстром, бригадиром. Маю відзнаку «Гордість міста» за робітничу майстерність та орден за багаторічну працю на підприємстві. Через 8 років стала начальником цеху з оздоблення меблів.



Також я є реставратором меблів. Доводилося реставрувати меблі в представників політичної еліти. У Петра Порошенка стоїть стінка, оздоблена моїми руками, за моєю технологією. Щиро вдячна директору «Мірту» Олександру Ющенку за можливість навчитися професійній майстерності. Зараз фабрика працює на малих потужностях, тому я у відпустці за власний рахунок. Є можливість вдосконалюватися в улюбленому хобі.

— Мабуть, тебе всі запитують: як чоловіче хобі з’явилося в твоєму житті?

— У відпустках була рідко, у русі — постійно. Доводилося багато працювати фізично, щоб утримувати родину (маму, брата, допомагати сестрі). Коли отримала вищу посаду, то хоч і не було фізичного навантаження, але моральна втома зростала.

У 2016-му році я народила донечку і пішла в декрет. Просидівши вдома майже два роки, мріяла про ковток свіжого повітря біля водойми... Згадала, як за два тижні до пологів їздила до батьків, взяла у племінника вудку і пішла на ставок. Тоді вдалося зловити маленьких коропів вагою до кілограма (аж 52 штуки!) і моєму щастю не було меж.

Якось сказала чоловіку, що поїду на риболовлю. Так і зробила. Щоправда, не зловила жодної рибки, але процес дуже сподобався. Дерева, водойма, вітерець, мінімум людей, відпочинок для душі і тіла — я кайфувала.

Отак проїздила увесь сезон, двічі на тиждень, не спіймавши жодної рибки. У 2019-му, навесні, підкупила необхідне і, гайда, знову їздити на риболовлю. І знов негусто — одна спіймана рибка.

Прийшов 2020-й, але я не здавалася. Коли вчилася ловити карасика, мене спіткала удача. Варила вдома «прикормку», яка карася ловила «на ура». До мене хлопці-рибалки зверталися, щоб продавала.

2019-й закінчився з дуже великим уловом карася, якого їло пів міста. Я, до речі, рибку, яку ловлю, не їм.





— Очевидно, що успіх надихнув на нові кроки в рибальстві?

— Так. Наступної зими я вирішила вчитися ловити коропа. Дивилася відео від чемпіонів світу зі спортивної ловлі, відвідувала онлайн-навчання. Дуже багато потрібно знати і вміти. Мені це подобалося, бо я хотіла досягти результату.



Улітку 2020-го вже вдало ловила коропа на платних водоймах, узимку тужила за процесом. Щойно сходив лід — їхала рибалити.

А потім почалася повномасштабна війна, і все це надовго відійшло на задній план.

Оговтавшись від страху і переживань, улітку повернулася до риболовлі. Звісно, продовжувала боятися тривог, новин, але зрозуміла, що потрібно відчувати життя і насолоджуватися.



— Ти береш участь у благодійних турнірах. Де вони проходять і хто їх організовує?

— На спортивних водоймах України, де достатня щільність риби. Проводять досвідчені спортсмени-короп’ятники, призери змагань, власники водойм. Інколи організатори змагань не є рибалками, але організовують їх для збору коштів на ЗСУ.

— А як ти потрапила в рибальську спільноту?

— Спочатку поїхала на одну зі спортивних водойм на Дубенщині (143 км від нашого міста) спробувати навички. Потім вступила у рибальські вайбер-групи і почалося...





Через тиждень в одній із груп оголосили про турнір на дві доби формату «Кобра» (інструмент для закидання бойлів (їжі для коропа) у точку лову. Участь брали 16 команд
із різних міст України.

Я була дебютанткою, єдиною дівчиною серед учасників і посіла перше місце! У мене та інших учасників був шок, а загалом я здійснила фурор.

Через місяць поїхала на турнір «Разом до перемоги». Формат був для мене важчим, бо в кожній команді мало бути 2-4 учасники, а я у своїй команді виступала одна. Потрібно було годувати рибу, ловити, зважувати. Змагання тривали дві доби, без сну. Серед 18 команд я посіла друге місце. Хоч і змагалася не на рівних умовах, але не здавалася!

Через два тижні — знову турнір. 18 команд, по 2-4 чоловіки, а я знову — одна, але вперто беру участь. І знову виборола 1 місце та кубок за найбільшу рибу турніру (14,490 кг)!

Моїх відчуттів від цих перемог словами не передати: радість, втома, задоволення результатом. Це ніби чоловіча справа, але ти викладаєшся і доводиш, що жінки — теж сильні.

[caption id="attachment_156615" width="1080" align="aligncenter"] Найбільший трофей — короп вагою 14,490 кг. Також в арсеналі Інни-рибачки є багато коропів від 4 до 12 кг. Загалом за сезон на турнірах вона спіймала близько 300 екземплярів.

— Відчувається, що ти щаслива, бо можеш завдяки улюбленому хобі бути корисною. Чи не так?

— Так, я від цього щаслива. Допомагаю армії, роблячи внески за участь у змаганнях, віддаючи виграні кошти на ЗСУ. На зібрані в турнірі кошти ми, зокрема, купили дрон «MAVIC-3».

— Потужні досягнення в своєму хобі маєш за короткий час. Мабуть, зупинятися не плануєш?



— Кожного разу, коли їду додому, кажу собі: «Інно, досить, це — останні змагання». Але ні, короткий відпочинок — і знову в бій. Цими днями я повернулася з чергового турніру, де в загальному заліку взяла срібло, а перед тим була бронза.

— Як чоловіки ставляться до твого захоплення риболовлею? Рідні і друзі, мабуть, у захваті?

— Чоловіки часто дивуються. Коли приїжджаю на змагання, то чекають, коли вийде чоловік із машини. Мовляв, не може дівчина сама приїжджати і самотужки конкурувати на таких змаганнях.





Мої найрідніші — чоловік та семирічна донька, мене дуже підтримують і є моїми мотиваторами. Чоловік пишається мною, він у захваті від моєї цілеспрямованості. Хоча він — не рибак, а моряк. У нас, як у пісні, але навпаки: «Ти — рибачка, я — моряк».

Донечці дуже подобається моя справа, іноді вона зі мною їздить ловити трофеї. Уявляєте, незалежно від ваги риби (5 чи 10 кг), вона без проблем заводить її в підсак! Гадаю, майбутня чемпіонка зростає. Щоразу вболіває за матусю, молиться, щоб я перемогла.

Друзі, куми — теж підтримують і не дивуються моєму хобі, знаючи мене. Кажуть, що можна все місто від моєї енергії заряджати електрикою.

[caption id="attachment_156618" width="900" align="aligncenter"] Донька іноді підтримує маму на змаганнях. Незважаючи на вагу велетнів, допомагає витягувати рибу підсаком.

— Що після змагань спортсмени-рибалки роблять із рибою?

— Рибу обов’язково відпускаємо. Це — найголовніше правило спортивних водойм.

Перед тим антисептиком обробляємо рану. Я ще й цілую рибку і прошу, щоб покликала бабусю та дідуся коропа (тобто трофеї). Іноді це спрацьовує!



— То жінок на змаганнях із ловлі риби не зустріти?

— Лише в якості підтримки чоловіків. Приїжджають із дітками, якщо гарна погода. Учасники ж турнірів рибалять за будь-яких погодних умов: у град, зливу, спеку тощо.



— А на звичайну рибалку доводиться їздити? Як це відбувається?

— Їжджу, потрібно тренуватися закидати вудлища (зараз закидаю оснастки на 131 м), пробувати нове, щоб потім це використати у спорті.

Коли приїжджаю на водойму, то чоловіки зазвичай дуже дивуються як тому, що рибалить дівчина, так і всьому оснащенню, яке беру з собою. Хоча це — лиш половина речей з тих, що везу на змагання.

— Судячи з того, що рибалки дивуються оснащенню, це задоволення — не з дешевих?

— Задоволення з дорогих.



На змаганнях потрібні якісні вудлища, котушки, сигналізатори, пейджер, підставки, леска, підсаки тощо. Коли їдеш на кілька діб, то для комфортного перебування на водоймі треба везти з собою ще й «міні-будинок»: намет, розкладачку, спальник, душ, столи, парасолі, кухню (пальник, чайник, каструлі, посуд). Звісно, купується це не за один раз, але все це потрібно. Ще треба мати багато розхідних матеріалів: корм для риби, насадки…

[caption id="attachment_156614" width="900" align="aligncenter"] Тендітна рибачка на змагання везе багато оснащення і кайфує від цього.

— Не шкода витрачати значні суми на хобі?

— Ні, коштів не шкода! Я цим надихаюся. Коли зважуєш рибку, отримуєш максимум адреналіну, максимум задоволення та гордість за себе, що зробила все правильно.

Не йдеться про звичайну риболовлю, де прийшов, закинув і сидиш. На змаганнях потрібно маркерним вантажиком «прочитати» дно водойми, знайти перспективне місце. На тій точці закліпсувати вудлище.

Потім обрану дистанцію перенести на спеціальні маркерні кілочки, щоб визначити, за скільки метрів від берега твоя точка лову. І вже потім робочі вудлища закліпсувати у метрах, щоб встановити оснастки.

— Що ж, дякую за цікаву розмову і бажаю нових успіхів в улюбленій справі!

— І я щиро дякую за спілкування!
 

Юлія КЛИМЧУК