Знайомтеся — нас звати: П’ятак, Чопа і Лора. Кому ми заважаємо?

У попередньому номері «Звягеля» ми вкотре порушили тему безпритульних собак на території громади — опублікували підсумки Інтернет-опитування в офіційній спільноті газети «Звягель» (тижневик) щодо шляхів вирішення проблеми. Водночас закликали містян активніше долучатися до пошуку дієвих і законних кроків, аби напрацьоване рішення максимально відображало думку звягелян. Пропонуємо вашій увазі один із відгуків (щоправда, анонімний), який надійшов на адресу редакції.

 

На фотознімку попередньої газети лежать собі мирно три собаки, але комусь вони заважають. І що ці тварини зробили їм поганого? Я цих собак знаю — вони привиті, стерилізовані. Знайомтеся — їх зовуть: П’ятак, Чопа і Лора. П’ятачок колись жив у районі «Світанок». Мав хазяїна. Коли той помер — став непотрібний, «пішов у світ». Потрапив на двох бездомних собачок-«дівчат», взяв над ними опікунство. Варто лише поспостерігати за ними — відпочинеш душею. Вони не знущаються один над одним, не вбивають, як люди, а навпаки — рятують одне одного, зализують ранки, які завдають їм добрі люди. Мене теж колись вкусила собака, певно, злякалася за цуценят, але ж захистила їх, і я не припинила через це собак любити. Нікого вони ще не з’їли і не повбивали.

Коли бачу безпритульну собаку — у мене лише виникає жаль. Вона теж хотіла б мати теплу будку, хазяїна.

По світу сотні пам’ятників собакам за їх вірну, безцінну службу людям. Неможливо перерахувати всі випадки спасіння і допомоги.

Сьогодні люди з-під вогню і обстрілів, які евакуйовуються, намагаються врятувати свого друга — собачку, а комусь хочеться їх убивати.

Навіть на фронті в окопах солдати діляться останнім шматком.

Поряд із цим є люди, які чомусь патологічно не люблять собак. Вони шкоринки хліба ніколи їм не дадуть. А ви дайте — і вони будуть не голодні, а тому — добріші і вдячні. Бо як у народі кажуть, злий, бо голодний, як собака.

У деяких цивілізованих країнах не побачиш безпритульних тварин. Вони цього не допускають, або поміщають у гарні притулки, а не здебільшого, через бідність, у собачі концтабори. Такі собачки, з волі, довго там не протягнуть.

Але і в нас «світ не без добрих людей». Знаходяться великодушні, які підгодовують, дбають про тварин. Уклін їм до землі.

І як процитовано в газеті одного чоловіка з комунального господарства: «Собачки бігали, бігають і будуть бігати». Дуже сподіваюсь. А 17 млн нехай сьогодні підуть на нагальніші потреби.
 

Жителька міста, біолог