Чемпіонка світу зі Звягеля: «Попри війну, ми залишаємося сильними і не здаємося!»

В іспанському місті Понтеведра пройшов чемпіонат світу U-20 зі спортивної боротьби, який зібрав найсильніших молодих борчинь з усього світу. Україну на цих престижних змаганнях представляла звягелянка Ірина Бондар, котра здобула титул чемпіонки світу. Загалом чотири медалі привезли українські борці додому з Іспанії.

На чемпіонаті Ірина успішно пройшла серію напружених поєдинків у ваговій категорії 62 кг, здобувши перемоги над представницями Китайського Тайбею, Азербайджану та Мексики.

Кульмінацією чемпіонату став фінальний поєдинок із представницею Індії, що відбувся 7 вересня. Наша борчиня продемонструвала бездоганну спортивну форму, здобувши перемогу з рахунком 4:1. 

«Ми це зробили! Я — Чемпіонка Світу U-20! Щаслива, що все так склалося, і золота медаль їде в Україну. Дякую всім, хто вірив та підтримував», — висловила Ірина свої емоції в соцмережі після перемоги.

— Спортом я почала займатися в 7 класі, з 2016 року, — розповіла Ірина «Звягель-інфо». — Тренер прийшов до нас у клас і розповів, що є така секція вільної боротьби. Сказав, приходьте, якщо сподобається — будете займатися. Я прийшла і мені не сподобалося зовсім (сміється — авт.). Через місяць повернулася з подругою, почала тренуватися. І так затягнуло мене в спорт (сміється — авт.).

— Тобто, спочатку це був збіг обставин, а далі — стало зрозуміло, що без напружених тренувань не досягнути такого результату, як тобі вдалося?

— Так, спочатку це було просто хобі. Два роки я тренувалася у Звягелі, потім переїхала в Житомир. Уже 6 років там тренуюся. 

Спочатку мала щодня одне тренування, у Житомирі — двічі на день. Зараз тренуюся на олімпійській базі в Конча-Заспі: щодня зарядка і по два тренування. І в суботу тренуюся. У неділю, якщо нема тренування, то роблю пробіжку. 

Так, до свого результату я йшла роками напруженої праці, інакше не було б досягнень. Якщо не викладаєшся на повну, пропускаєш тренування, — нічого не досягнеш.

— Вільна боротьба — травматичний вид спорту. Часто трапляються травми в тебе? І як тоді тренуєшся?

— Тренуюся попри травми. У нас часто бувають поламані вуха, замотуємо їх, хоч і дуже болять. Коліна, лікті, плечі у борців «вилітають».

— А тобі доводилося шкодувати, як дівчині, що треба терпіти травми, які позначаються на зовнішності не найкращим чином?

— У мене тільки плече було раніше травмоване, а так борців видно хіба що по вухах. Дякую Богу, усе ціле в мене.

— Ти мріяла стати чемпіонкою світу?

— Так.

— Які емоції були, коли ти стояла на п’єдесталі із золотою медаллю, і лунав наш Гімн?

— Наш Гімн на цьому чемпіонаті лунав двічі. Уперше — за золото борця греко-римського стилю, другий — мій. Якщо чесно, після перемоги не одразу повірила, що стала чемпіонкою світу. Хоча дуже мріяла про це і йшла до цього. Так, мої мрії стали реальністю. 

Це були мої останні змагання у U-20, я повинна була їх закінчити з чудовим результатом, і я це зробила. Щаслива!

Коли лунав наш український Гімн, я плакала. У цей час згадуєш шлях до перемоги, як вірили в тебе тренери, рідні і близькі. Я була на п’яти чемпіонатах світу і нарешті забрала свій чемпіонський пояс.

— Чи доводиться на змаганнях боротися з російськими спортсменами і чи відрізняються під час боїв з ними твої емоції, дії, тактика на килимі?

— Часто доводиться боротися з росіянами. Усе залежить від жеребкування. Звісно, в такому разі бажання перемогти лише посилюється, щоб довести, що, попри війну, ми залишаємося сильними і не здаємося. 

Загалом же виграти хочеться завжди. Незалежно від того, із представником якої країни доводиться боротися. У всіх є сильні спортсмени.

На Чемпіонаті Європи U-23 я двічі боролася з представницями країни-агресора, і на ЧЄ U-20 також. В усіх боях із ними перемогла. 

На турнірі рейтинговому боролася з росіянкою Кудаєвою, батька якої вбили в нас на війні. Вона жорстко почала боротьбу, але їй не вдалося здобути наді мною перемогу. 

— У тебе зараз зірковий час, увага прикута до твоєї медалі і до твоєї історії. Тебе запрошували мери Звягеля та Житомира у школи на зустрічі з учнями, як приклад мотивації. Як ти до цього ставишся?

— Трохи втомилася, але це приємно, коли твоїм успіхам радіють, і ти можеш когось надихнути йти до свого результату.

— Які маєш плани далі?

— 16 вересня їду на Чемпіонат України, потім — на міжнародний тренувальний збір у Хорватії.

— Кому ти завдячуєш своєю перемогою на Чемпіонаті світу?

— Дякую батькам за підтримку. Першому тренеру Анатолію Ясиневичу, який прийшов у школу і запросив на тренування. Дякую Михайлу Христосову, який мене тренує шість років — без нього цієї перемоги не було б! Вдячна тренерам збірної, секретарю Асоціації спортивної боротьби Житомирської області Марії Власенко, яка підтримує і дає слушні поради. 

Звісно, величезна вдячність — Збройним Силам України, завдяки яким маємо змогу тренуватися і здобувати медалі для України. Героям слава!

— Звягель дякує тобі, Ірино, за наполегливість, любов до своєї справи і за досягнення, що прославило наше місто на міжнародній арені. Бажаємо нових спортивних перемог!

— Щиро вдячна!

З першим тренером Анатолієм Ясиневичем і директором школи, в якій навчалася спортсменка, Віктором Овдіюком.

Юлія КЛИМЧУ