Помічниці захисників — невтомні бджілки

Цих жінок невипадково називають бджілками — вони, як працелюбні комашки, працюють на користь країни. Згуртувалися і щодня трудяться для захисників України, допомагаючи війську із перших днів повномасштабного вторгнення сусіда-агресора.

За три роки зробили понад дві тисячі маскувальних сіток, а з лютого 2024 року плетуть нові сітки, полегшені, міцні, зі спанбонду — це інноваційний текстильний матеріал, який виготовляється з найтонших волокон полімеру. Зробили таких вже з пів тисячі! Усе ретельно записують, ведучи облік.

1. У замовленнях не відмовляють нікому

— Ми почали працювати з 28 лютого, на четвертий день повномасштабного вторгнення і працюємо до сьогодні, — розповіла організатор цієї справи, звягелянка Світлана Демянчук. — І військові звертаються, і волонтери. Нема таких випадків, щоб ми комусь відмовляли. Якщо не можемо декілька сіток зробити, то робимо скільки можемо. Приїздили військові з 95-ї бригади, бо їм у Житомирі відмовили, а ми зробили. 

Рекорд, яким пишаються усі бджілки — маскувальна сітка завбільшки 20 на 20 метрів, над якою довелося чимало попрацювати, зшиваючи декілька полотен. На цей потужний волонтерський проєкт не вистачило цілого рулона спанбонду (300 м), з якого зазвичай роблять 5-7 сіток. Довелося витратити аж 400 метрів тканини. Поїхала ця сітка захисникам у Одеську область. Вони були вражені, адже ніхто не міг виконати їхнє замовлення, а звягельські бджілки змогли!

1. Допомагають, відчуваючи шалену потребу

Вони працюють щодня, і навіть у вихідні тут є жінки, які в будні працюють на своїх роботах, а замість відпочинку обирають волонтерство в Палаці культури.

— Усі дівчата, які з першого дня працювали, вони з нами досі, — каже Раїса Єфимчук. — Інші поступово приєдну-валися. Більшість — пенсіонери, хтось — молодший, без роботи або в декреті. Знайомі часто запитують, чому я досі ходжу в Палац культури плести сітки. Чи мені щось платять за це? Не платять, але ходжу, бо відчуваю потребу для захисників. У мене син там — як не прийти і не допомогти? Ми мусимо підтримувати наших хлопців, інакше сумління нам не дасть спокою. 

1. Зі світу по нитці — захисникам маскування

Волонтери допомогли зробити бджілкам рамки для плетіння, на які вони закріплюють основу і вплітають туди спанбонд. Спочатку не знали технології виготовлення, тому дивилися відео і вчилися.

— У мене син служив з хлопцем, який загинув, його брати займаються столяркою і зробили нам рамку на наше прохання, безкоштовно, — розповіла Раїса Єфимчук. — Інші люди теж допомагають, часто не називаючись навіть. Ми не знаємо усіх прізвищ, тож не хочемо називати когось, щоб інших не образити. 

Бджілки співпрацюють із політехнічним коледжем. Коли їхні волонтери вирушають у бойові підрозділи, то забезпечують їх сітками. Крім того, мешканці громади приносять плетені шкарпетки і рукавиці для захисників. Нитки беруть у бджілок — Світлана Демянчук домовилася з власниками секондів, щоб забирати на потреби армії речі, які не продалися. В’язані речі розпускають на нитки і дають людям, які плетуть із них теплі речі для військових. А одяг на кшталт футболок, кофт чи штанів своїми силами перуть і теж відправляють на фронт чи у шпиталі для воїнів. Там потреба в таких речах надзвичайно велика.

Кожен має тут свою роботу — хтось нарізає спанбонд, хтось змотує у клубки, інші вплітають в основу. 

Наприклад, Галина Жовтецька, яку називають головним інженером процесу, принесла з подругою швейні електричні машинки, на яких зшивають сітки. Помічниця-переселенка з Покровська перефарбовувала тканини в необхідні маскувальні кольори. 

1. Усі донати — важливі!

У фойє Палацу культури, де працюють бджілки, стоїть скринька для донатів. Люди кидають різні суми, але навіть найменшому донату майстрині дуже радіють. Це означає, що зможуть придбати матеріал для роботи і виконати замовлення різних військових частин. 

— Серед наших спонсорів — звичайні люди, — розповіла пані Галина. — Моя подруга Ніна щомісяця донатить: тисячу — на дрони, тисячу — нам на сітки. Ще й шкарпетки плете. 

Прийшов якось чоловік, який з кожної пенсії приносить 200 гривень. Це — невеликий донат, але дуже важливий для купівлі матеріалів на сітки. Запитали, як його звати, сказав, пенсіонер Юрій, і більше жодних даних. То яблука нам принесе, то полуниці, став нашим другом. Допомагають люди і зі Звягеля, і з сіл, і з-за кордону. 

Швейні машинки безкоштовно ремонтує майстер Анатолій. Палац культури надає для бджілок не лише частину приміщення, а й послуги з електропостачання. За все це — величезна подяка кожному, хто долучається.

Допомагають коштами і рідні військових, і родини загиблих Героїв не лишаються осторонь. 

Великі суми донатів запам’ятовуються особливо.Нещодавно волонтер Світлана Дроздюк організувала дружню банку і зібрала на матеріали для бджілок 13,5 тисяч гривень. Цьому вони були невимовно раді. 

А Світлана Демянчук, святкуючи днями ювілей, звернулася до друзів із проханням привітати її донатами. І назбирала таким чином понад 10 тисяч — теж на матеріали для сіток.

Головна ж винагорода за зроблене — подяки захисників.

1. «Наша мама» — організатор процесу

— Якби не наш організатор Світлана Демянчук, ми би так не згуртувалися, — кажуть бджілки. — З її боку відчуваємо дуже велику відповідальність і турботу, можемо бути корисними на шляху до Перемоги. Ми на Світлану кажемо «наша мама». Вона для всіх старається, підказує, організовує всі процеси. 

Тетяна Глянц розповіла, що бойові бригади, яким допомагають звягельські бджілки, залишають свої автографи на українському прапорі. Таких прапорів тут два — на іншому побажання пишуть артисти, котрі виступають з концертами в Палаці культури і донатять. Є тут, зокрема, підписи Ніни Матвієнко, Іво Бобула та інших. Ці прапори трудівниці планують згодом передати в Краєзнавчий музей для історії.

1. Переселенці — теж допомагають

Наталія Куц — з Енергодара, сім місяців була в окупації і не могла виїхати. Розповідає свою історію:

— У нас орки заглушили увесь зв’язок, лише «Українське радіо» працювало. І я чула, як у різних містах плетуть сітки. Коли виїхала з окупації у Звягель, почула, що тут теж плетуть. І прийшла. Отак два роки вже тут. Не можу покинути цю справу, як згадаю наших воїнів, яким потрібна допомога. Світлана — наша опора і гордість. Завзята, цілеспрямована, кожного з нас відчуває. Дякуючи їй, організація роботи в нас на належному рівні. І ми почуваємося потрібними, з усіх сил допомагаємо.

Юлія КЛИМЧУК