Колись «кікімори» були для полювання, тепер — для захисту ЗСУ від москалів

Війна ввела в наше життя багато нових термінів і понять, про які раніше більшість нічого не знали. Серед нових явищ — назва «кікімори», колись її ми знали хіба що з мультфільмів. Тепер цим терміном називається маскувальний камуфляж для ЗСУ, для снайперів і розвідників, а виготовляють його волонтери. Зокрема, наші містянки роблять військові «кікімори» — з початку повномасшабного вторгнення. Лише за 2023-2024 роки виготовили понад 900 «кікімор», а ще — по тисячі і нашоломників, і шкарпеток. 

Волонтери в Україні масово плетуть їх ще з 2014 року. Здавалося б: якась основа, на яку нав’язується різнокольорове ганчір’я — усе, що під руку потрапить… Мода на «кікімор» з’явилася задовго до війни — їх плели для мисливців, тож в Інтернеті було повно рекомендацій. Але часи змінилися.

Здебільшого «кікімори» радили раніше робити з мішковини та джуту, але це — помилка. Можливо, якоїсь погожої днини комусь і вдасться без проблем посидіти в цьому «наряді» у засідці. Але щоб і в негоду, і день у день, коли все це ганчір’я намокає і стає важким, тоді це не те що не маскує воїнів, а може бути небезпечним. 

Не кажучи про те, що такі вироби дуже швидко стають непридатними для використання. Отже, не така вона й проста справа — ці «кікімори», якщо робити їх для військових справді зручними та безпечними. 

У Звягелі над цим працюють справжні ентузіастки, які мають уже свій потужний досвід волонтерства. І, до речі, своєрідного дизайнерства — теж. Нехай і у військовій справі.

1. Засновниця справи нині служить у ЗСУ

— На початку війни кожен із нас знав, що від кожного українця залежить доля країни, — розповіла одна з майстринь Олена Маркович. — Будь-яка творча ручна робота починається із задуму. Нас своєю ідеєю виготовляти маскувальні костюми для захисників захопила Олеся Місюра, яка нині служить у ЗСУ. У Палаці культури виділили місце і розпочалася наша робота. 

Як розповіла пані Олена, містяни приносили в Палац культури мішки, в’язаний одяг, більшу частину матеріалу безкоштовно надавали магазини гуманітарного одягу. Мішки розпускали студенти політехнічного коледжу на чолі із заступницею директора з виховної роботи Оксаною Кудрявцевою. В’язані светри розпускали вечорами усі, хто приєднався. 

1. Довелося пройти багато випробувань, поки навчилися

Згодом зрозуміли, що маскувальний одяг не робиться аби з чого. Але до цього розуміння довелося пройти певний шлях, витративши значні час і зусилля. 

— Перші звягельські «кікімори» ми нав’язували на светри та штани, вони були важкими, а для захисників — незручними, — розповіла Олена Маркович. — Далі ми стали думати, з чого найкраще відшивати костюми. Знайшли в Інтернеті тканину-сітку, викройками і пошиттям зайнялася Олена Дудік.

1. Спонсори допомагають ЗСУ

З’явилися спонсори: Олена Бібко з чоловіком, Анатолій Канарський, зефірна фабрика «Жако» на чолі з директором Валерієм Хистовим. Також серед наших спонсорів — український хор «Співочий край» із німецького міста Фрайбург, на чолі з Тетяною Аверкович. Хористи дають благодійні концерти в Німеччині і донатять кошти на виготовлення «кікімор». Допомагають грошима працівники Піщівської сільської ради, небайдужі люди Звягеля. 

Із кожним разом маскувальні вироби ставали зручнішими, легшими, змінювався крій. Почали робити не лише «кікімори» для розвідників, а й худі для снайперів, маскувальні накидки для бійців піхотних підрозділів. 

1. «Руки болять, але працюємо для Перемоги»

— Завжди прислухаємося до порад військових, щоб наша праця була максимально ефективною, — кажуть майстрині. — Спочатку на основи гачком навішували нитки, кольори ретельно підбирали відповідно до пори року, а на них прив’язували клаптики тканини і мішковини, — кажуть майстрині. — Робота дуже кропітка, за тиждень одна людина могла виготовити одну «кікімору». Руки боліли, пальці не згиналися, пил і мішковина потрапляли в рот і ніс, але ми, як навіжені, працювали, не знаючи втоми, задля нашої Перемоги. 

Так було тоді, так працюють і зараз. Проте замість порізаних вручну футболок і сорочок вони перейшли на спанбоб — зручну і легку синтетичну тканину. 

— Два рулони нам виділила міська рада, решту купляємо за власний кошт, — каже пані Олена. — Розрізаємо на смужки, і з цим нам допомагають Броня Йосипівна Бочковська й дівчата зі швейного цеху на чолі з директором Оленою Едуардівною Козловською.

1. Замовлень від ЗСУ дуже багато

Іноді майстрині ледь встигають виконати замовлення. Відправляють їх хлопцям на передову через «Нову пошту» або автобусами. Замовляють маскувальний одяг не лише військові, а й містяни, родичі яких у ЗСУ. Співпрацюють наші майстрині з житомирськими волонтерами. Зокрема, Тетяною Постолотіною, а також із олевськими волонтерами на чолі з Ларисою Фурманець.

Колектив майстринь невеликий — 18 жінок, кожна при своїй справі. Хтось шиє: Ірина  Максимова та Ірина Ігнатюк, хто заплітає в основу: Світлана Козакевич, Валентина Хистова, Надія Бурківська, Ірина Ігнатюк, Оксана Фільчук та її сусідка, Галина Свідерська, Тетяна Кузьмінська з мамою. 

Невтомні руки Тетяни Бурковської та її мами, а також Ірини Левкович та Людмили Шайгородської нав’язали сотні нашоломників, шкарпеток, поясів, худі. Помічниця-пакувальниця — Світлана Познякова, постійно підтримують у виготовленні «кікімор»: Лариса Поддяча та Тамара Ковалевська, Оксана Єгорова та Наталя Лісота.

Тісно співпрацюють майстрині «кікімор» із невтомними бджілками на чолі зі Світланою Демянчук, які виготовляють маскувальні сітки (про них ми писали в попередньому номері газети «Звягель-інфо»). Спільними зусиллями волонтерки отримують гарний результат. 

— Нещодавно в нас з’явилося підкріплення в роботі, за що дякуємо активістці Галині Мельничук, яка запропонувала нам допомогу, залучивши учнів Піщівської школи з учителем О.В. Тимощуком розпускати мішковину. Нашоломники заплітає колектив жінок Повчинського клубу і його директор Катерина Старовой. 

1. У кожну «кікімору» вкладають душу

Відправляють «кікімори» по всій Україні: у 30 ОМБр, 95-ту і 47-му бригади, 243-й батальйон, 49-ту, 142-ту, 128-ту, 31-шу, 32-ту бригади,140-й батальйон, «Азов», 125-ту, 67-му, 77-му, 115-ту ОМБр та інші. 

«У кожну «кікімору» вкладаємо душу, а ще — промінчик тепла і підтримки з дому: теплі шкарпетки, рукавички, пояси, іконки, сердечка чи браслети, сухий душ, теплі устилки для взуття», — розповідають волонтерки зі Звягеля.

На зимовий варіант майстрині наразі повністю не перейшли, адже в різних регіонах і місцевостях Україні — різні погодні умови. Там, де немає снігу, потрібні темніші кольори для маскування, в інших — білі. 

Звичайно ж коштів на волонтерські потреби, а точніше — на потреби ЗСУ, часто не вистачає. Проте щоразу знаходяться нові знайомства і небайдужі містяни. Наразі нагальною є потреба в таких матеріалах для «кікімор»: у мішковині, сітці-основі, спанбобі — їх багато не буває. Карта для донатів: 

1. 4441 1111 3434 7214, 
   Олена Едуардівна Маркович.

Юлія КЛИМЧУК