Нещасний пацієнт

— Лікарю! Моє прізвище Вася Дроня. Я такий нещасний! Такий... Доля така несправедлива до мене.

— А що з вами трапилося, шановний Вася Дроня?

— Болить.

— Що саме болить?

— Отут! Шия. З-заду. За спиною.

— Давно болить?

Пацієнт дістав із кишені широких штанів мобільний телефон. За хвилю відчеканив: 

— Двадцять шість годин, сімнадцять хвилин, двадцять чотири секунди!

Лікар уважно подивився на сорокарічного чоловіка. І раптом згадав, що це ж той... постійний відвідувач, котрий з минулого року зачастив із різноманітними болячками... Останній раз, здається, він приходив із проблемами печінки, яку намацав у районі сечового міхура, говорячи, що йому вже настав кінець...

— То, кажете, шия? Що за спиною?

— Так, лікарю. Я житиму?

— Підійдіть до мене.

— Навіщо?

— Подивимося вашу шию.

— З ким?

— Що, значить, з ким?

— Ви сказали «подивимося».

— То професійне. Не зважайте. Ковтати не важко?

— Ні.

— Та-ак.

Лікар пальцями почав натискати в різних місцях шию специфічного відвідувача. А коли закінчив огляд, констатував:

— Ну що. Шия, як шия. М’язи міцні. Сонна артерія на місці. Гульок не спостерігається. Хрящовий стовп прямий. Атлант нерозривний...

— Хто, лікарю?! — сіпнувся хворий.

— Атлант. Так у біології називають перший шийний хребець у голові.

— Лікарю. А, може, я в’язи звернув?

— Навряд. Ви вертите головою не гірше орла! Ну що ж, обробимо вашу шийку спеціальним розчином. Лягайте на тапчан.

Потім лікар узяв пляшечку із чистим спиртом і тампоном помазав пацієнту шию позаду голови.

— Як тепер почуваєтеся?

Хворий почав нахиляти голову праворуч, ліворуч, назад, вперед.

Після того зраділо видихнув:

— Як бальзам на серце!

— От і добре!

...Залишившись на самоті, лікар, спираючись на свій досвід, вголос аналізував.

— Цей індивід відноситься до категорії песимістів-скигліїв. Будь-який прищик на їхньому тілі наводить на них страх, і ці суб’єкти одразу біжать до лікарів. Такі індивіди довго не живуть. Легше оптимістам — ті, випадково потрапляючи до лікарні з якоюсь хворобачкою, вже наступного дня, не зважаючи на стан хвороби, бігають за лікарями, прохаючи, щоби їх виписали. Такі також умирають. Але в глибокій старості...

Через декілька днів Вася Дроня знову завітав до того ж лікаря.

«Хм! — без усякого здивування подумав господар кабінету. — Живучий!»

А вголос спитав:

— Що скажете?

— Нещасний я, лікарю. Так, виздоровів я. А радості не маю. Як чумний тиняюся. Чогось мені бракує. Лікарю, може, відколупаєте той еліксир здоров’я на моїй шиї, га? Ну, той, що ви мені намазали.

Лікар хвильку подумав, а відтак твердо проказав:

— Лягайте на тапчан!..

Микола МАРУСЯК