«Боляче, що взагалі є ці збори, і що від них залежать життя». Збір пам’яті організував 15-річний син загиблого захисника Елема

— Мій тато загинув, захищаючи Україну. 775 днів захищав Україну. Востаннє я бачив його 28 грудня 2023 року, це була остання відпустка, — розповів Сашко. — Після його загибелі я вирішив робити все можливе, аби допомагати тим, хто зараз на фронті та підтримувати родини військових. У кожного своє поле бою. Для когось — це фронт, для когось — внутрішня боротьба. Моє — тут і зараз: у виборі триматися та в щоденних рішеннях, покликаних йти вперед.

1. «Боремося без автоматів — серцем»

— У твоєму Instagram опубліковано багато фото з акцій підтримки зниклих на війні. Боляче дивитися на дітей із плакатами: «Мій тато не повернеться, але хай повернуться інші»; «Тато, я — твій голос! Боюся забути твій голос і хочу обійняти»…

— Часто беру участь в акціях-нагадуваннях про військовополонених та безвісти зниклих. Стоїмо з іншими тому, що вони не вдома. Виходимо на вулиці, щоб люди бачили обличчя тих, кого немає поруч, щоб країна їх пам’ятала. Познайомився з багатьма сім’ями, які чекають і не здаються.

Це не просто публічні заходи — це постійне нагадування суспільству й владі, що про цих людей не можна забувати. Не маємо права мовчати. Ми — їхній голос. Боремося без автоматів — серцем.

— Доводиться чути різні думки про загальнонаціональну хвилину мовчання о 9-й ранку. Дехто вважає, що увага потрібна живим, а загиблим — то вже пізно. Як ти ставишся до цього?

— Регулярно долучаюся. Для мене ця хвилина особлива, адже серед тих, кого вшановують українці, є і мій тато. Це момент, коли близькі загиблих на фронті усвідомлюють, наскільки висока ціна свободи…

1. Фронт не дає пауз

— Ти вже багато зборів для захисників організував. На що збирали? 

— На автомобілі, дрони, зарядні станції, «мотанки» (БПЛА на оптоволокні), прилади нічного бачення, маскувальні костюми, спорядження, їжу в реторт-пакетах (тривалого зберігання) та інші необхідні речі для підрозділів. 

Перший свій збір організував за життя тата, коли його перевели служити на Схід України у 2024 році. Збирав кошти на засоби гігієни та смаколики для його побратимів. Через два місяці тато написав, що йому потрібна плитоноска, і я з цим теж допоміг, за підтримки людей. А через три тижні, 28 квітня, прийшла звістка, що тато загинув на Луганщині…

На перший збір (на мавік) після його смерті мене надихнула дружина татового побратима, звягельська волонтерка Вікторія Нехай. Вона завжди підкаже, допоможе, підтримає. Після смерті тата в моєму житті з’явилися такі люди, за що я вдячний.

Збір — це завжди непростий процес: потрібно придумати, як розповісти людям про потребу, підготувати пости, знайти тих, хто готовий підтримати, постійно звітувати про надходження та витрати. Іноді щойно закінчили збір, а вже нова потреба на війні — треба відкривати інший. Фронт не дає пауз.

1. «Кожна гривня — внесок у чиєсь збережене життя»

— Як просуваються твої збори?

— Іноді збори йдуть швидко — коли люди бачать конкретну мету і розуміють, що це врятує життя. А іноді доводиться чекати, додатково пояснювати, звертатися до нових людей. Це вчить терпінню і наполегливості. Я знаю, що кожна гривня, яку хтось переказав, — це не просто цифра, а маленький внесок у чиєсь збережене життя.

Від цих зборів у мене завжди змішані почуття. З одного боку, я радий, коли ми закриваємо потребу і можемо передати щось важливе на фронт. З іншого — мені боляче від того, що ця потреба взагалі існує, що хлопці та дівчата, як і мій тато, змушені в таких умовах воювати й ризикувати собою.

Тим не менше, я продовжую цю діяльність, бо знаю: мовчати — значить погоджуватися. А я не можу погодитися з тим, щоб наші захисники залишилися без допомоги.

— До дня народження тата організовано «Збір пам’яті Елема». Це твоя власна ініціатива?

— Так, цей збір пам’яті я організував. Для мене це спосіб вшанувати батька і зробити щось корисне для тих, хто на передовій. Хотів, щоб цей день був не лише сумним, а й наповненим діями, які можуть врятувати життя.

Збір ще триває, люди активно долучаються. Я бачу, що багатьом відгукується ідея зробити внесок саме в пам’ять конкретної людини — Героя, який віддав життя за Україну. Кожна пожертва для мене дуже цінна, адже вона несе в собі не тільки гроші, а й підтримку та пам’ять.

Для мене важливо, щоб кожна ініціатива була прозорою, щоб люди бачили результат. Тому я чесно звітую про збори. За кожною такою допомогою — врятовані життя і крок до перемоги.

1. «Пам’ять про рідних перетворюємо в дію»

— Чи є серед твоїх друзів, знайомих — люди, які теж мають втрати близьких на війні? Яким своїм досвідом ділишся з ними?

— Так, ми спілкуємося, підтримуємо одне одного, ділимося тим, що відчуваємо. У таких розмовах не потрібно багато слів, достатньо розуміння, бо ми всі знаємо, що це за біль.

Я ділюся своїм досвідом, як продовжую жити після втрати, як знаходжу сили займатися важливими справами й не замикаюся в собі. Ми говоримо про те, що пам’ять про наших рідних можна перетворювати на корисну дію — допомагати іншим, підтримувати військових, брати участь у важливих ініціативах. Це дуже зближує, розуміємо одне одного без зайвих пояснень.

— Сашко, дякуємо тобі за твої корисні ініціативи, бажаємо успіху в усіх справах на благо України. Номер карти банки в пам’ять про Елема: 4441111127220543. Долучайтеся.

— Дякую вам.

Юлія КЛИМЧУК