Готуючись до ювілею — Звягельське ВПУ збирає спогади учнів і викладачів

Цьогоріч у травні Звягельське вище професійне училище зустріне свій солідний шостий десяток із часу створення. Сталося це у далекому нині 1966 році — а, отже, заклад пройшов крізь горнило історичних змін: від часів радянських — до незалежного сьогодення. Можна лишень здогадуватися, скільки цікавого сталося за роки такого становлення.

Втім, чому здогадуватися? Узявши на поміч вірного друга історії — архіви, ми завітали до головної книгозбірні нашої ОТГ — Центрального бібліопростору імені Юрія Ковальського, і там нам люб’язно надали доступ до підшивок газети «Лесин край». Це був єдиний на той час друкований засіб масової інформації міста й району й носив назву «Радянський прапор» — якраз у дусі того часу. Тепер ці видання оцифровані й перебувають у доступі для всіх охочих сягнути в надра історії рідного краю, і цією можливістю ми скористалися з величезною насолодою. Адже так цікаво відстежувати перші «кроки» закладу!

Його поява зумовлена, вочевидь, тим, що активна повоєнна побудова «розвинутого соціалізму» в країні вимагала кваліфікованих робочих рук. Тож, згідно з наказом зі столиці, продубльованим обласним управлінням професійно-технічної освіти, офіційно з 18 травня 1966 року почало діяти в Новограді-Волинському будівельне училище. А вже у липневому номері «Радянського прапора» з’явилося оголошення про перший набір до закладу (на фото). Першими його учнями стали понад 200 (різні цифри в наказі про зарахування й газетних статтях) юнаків та дівчат міста й району. Із них готували фахівців-будівельників спеціальностей, вказаних в оголошенні. Територією училища стала колишня, за рішенням міської влади, заготконтора, яку потрібно ще було довго облагороджувати й пристосовувати під навчальні приміщення й майстерні.

А рівно через 5 місяців від публікації-запрошення на навчання у грудневому номері міськрайонки («Радянський прапор» від 14.12.1966 р.) під рубрикою «В професійно-технічному училищі №7» з’явився перший матеріал, який познайомив читача з епізодами життя закладу, а також відкрив імена першопрохідців-майстрів: ними виявилися професіонали-практики, зняті з будівництв міста. Далі — газетна стаття в оригіналі.

1. Зустрінемося на риштуваннях!

…Марія Микитівна Ковальчук, виряджаючи Аллу до профтехучилища, настановляла доньку:

— Діло будівельне не мудре. Та полюбити його треба. Учися, доню. Колись зустрінемося на риштуваннях.

Це було влітку. А першого вересня Алла одягла свою форму і вийшла на ранкову лінійку разом із такими ж синьоблузими подружками-курсантками.

І сьогодні:

— Здрастуй, Алло. Ким ти будеш? 

— Штукатуром.

— Такий маленький штукатур?

— У нас виросте за два роки, — жартує директор училища т. Тенянко.

— А як ти вчишся?

— Добре.

Аллочка поглядає на свого майстра, керівника групи штукатурів-плиточників Майю Іванівну Орденову, яка докірливо хитнула головою, і просить Аллочку сказати, за що вона двійку одержала.

— За підказку, — дзвенить Аллочка.

Отакі вони усі тут — світлочубі й замалі трохи. Закінчили восьмирічку. Штукатури, муляри, столяри майбутні. Беручкі, завзяті, допитливі. І всі чекають із нетерпінням того дня, коли зійдуть на риштування будов і з висоти глянуть на своє рідне місто Новоград-Волинський, на краєвиди живописні Прислуччя. Тоді кожен гордо мовить: «Я — будівельник!»

А поки у них важка пора становлення, бо ж у спадок профтехучилищу залишилось не вельми щедре багатство. Та й після школи трохи незвично звикати до кельми, рубанка, молотка. Вони ж як першовідкривачі. Уже майстерні обладнали, їдальню збудували, клуб. Уже співали у нім, на сцені. Аллочка Ковальчук розучила з подружками танець. І здорово вийшло. А ще в училищі є оркестр духовий, піаніно, баяни.

Футбольна команда — у кожній групі. Це підтвердив фізорг В.М. Сидорчук.

І там, де було колись болото, вже бульдозером розрівняли. «На тому місці стадіон плануємо збудувати», — каже т. Тенянко.

Працює і вчиться юнь. А хто вчить? Марія Іванівна Орденова, Володимир Петрович Бетке, Михайло Іванович Семенов. Вам про щось говорять ці імена? А як же! Вони промовляють до нас із всіх будов, що з’явились у Новограді- Волинському за останні два-три роки. Ці майстри справ будівничих зійшли з риштувань, щоб сьогодні передати свої знання, досвід зовсім юним, щоб знову ж вивести на риштування 300 юних будівельників. Серед них будуть Анатолій Талько, Олександр Забарчук, Коля Стецюк, Оксана Оверчук, Надя Ткачук. Та хіба всіх перечислиш!

Головне — вони вибрали вірну дорогу в життя. А були такі, що повчилися днів 10 і повтікали. А декотрих мами і тати забрали. Мовляв, для мого синка чи доньки «сидяча», «чиста» робота потрібна. А тут будівельників готують. Що ж, таким мамам і татам ми не будемо заперечувати, переконувати їх.

Аллина мама, Марія Микитівна, сама штукатур і благословила доньку в широку дорогу радості й праці. Такі вони всі, наші батьки — не шукали легкого хліба у житті, і дітей виряджають на славні діла.

Що ж, друзі, зустрінемось на риштуваннях!

Ю. Ковальський

1. Замість післямови

Міськрайонка дуже гарно на той час інформаційно підтримала новостворене училище: на її сторінках час від часу з’являлися фотознімки, доповнені текстівками про епізоди навчання та дозвілля учнів закладу.

Дорогі друзі! Нам усім, а особливо нинішньому викладацько-майстерському складу Звягельського вищого професійного училища, було б надзвичайно цікаво дізнатися, як склалися долі згаданих у замітці людей — майстрів, учнів. Можливо, озвуться ці люди або їх нащадки… Було б справжнім скарбом отримати їхні спогади, фото (скрини) тих часів — вони посіли б чільне місце в музеї закладу. Закликаємо озватися героїв замітки, долучитися до спільного творення історії училища й передати дорогі серцю спогади на довгу світлу пам'ять новому поколінню, котре продовжує традиції будівельної справи у стінах нашого закладу сьогодні.

Чекаємо на вас в училищі!

Леся ГУДЗЬ, викладач Звягельського ВПУ