Мася і Бася

І збулося!..

Точніше, збулася давня мрія Дем’яна Ізотовича Зацитька обзавестися таким доладнім помічником!

І відразу, коли служби доставки привезли чудо-механізм і налаштували його до роботи, Дем’ян Ізотович заходився перевіряти супер-новинку на ділі.

Аристократично сівши в кріслі, Зацитько наказав:

— Мася! 

Помічник тієї ж миті зарухався і металічним голосом спитав:

— Слухаю, мій пане!

— Ух-ти! — потішно хіхікнув Дем’ян Ізотович. — Чудесно! Діє! А звідки ти знаєш, що тебе звати Мася?

— Я так запрограмований. З вашого ж бажання.

— Правильно. А знаєш що, Масю, приготуй-но мені кави!

— Слухаюся, мій пане! — Покірно схилив довгасту, мов диня, срібну голову робот-гуманоїд і швидко задріботів на кухню.

Мася швидко повернувся, ставлячи на журнальний столик тацю з паруючою кавою у невеличкому горняткові.

— Ваше замовлення, мій пане!

Дем’ян Ізотович відсьорбнув ковток тонізуючого напою і, вдоволено, аж прицмокнув:

— Неперевершено! Я ще ніколи не пив такої смачної кави. Супер! Дякую, Масю! А тепер, голубчику, затопи-но в каміні. Щось прохолодно стало.

І за кілька хвилин в топці каміна затріскотіли сухенькі дровцята!

— Прексасно! — Не виходив з дива Зацитько.

«Якими б стравами насолодитися на вечерю», — подумав Дем’ян Ізотович і гукнув робота-гуманоїда.

— Слухаю, мій пане!

— Я хочу вечеряти. Але приготуй щось на свій розсуд.

— Слухаю, мій пане!

Не встиг Дем’ян Ізотович і повернутися на бік, як Мася підкотив до дивана невеличкий столик на колесиках А на столику, у тарілках, парує картопляне пюре, виблискують малосольні огірочки, свіжі помідорки-чері, вишкварки, графинчик із прозорою рідиною…

— Ваше замовлення, пане!

— Ну ти, Масю, віртуоз! Чарівник! А як ти здогадався, що я саме захотів в останню мить?!

— А це, пане, одна із ваших примх, яка також закладена у програмі.

— Феноменально!

Пізно ввечері, коли Зацитько вгамувався зі своїми забаганками і ліг спати, відключився і Мася. Без задніх ніг.

І почалися для Масі звичайні нелюдські будні. Окрім праці на кухні, Мася прибирав у кімнатах, прав одяг, білизну, колов дрова, топив камін, трусив сажу, полов грядки, підрізав кущі троянд і робив багато чого іншого.

І якось Мася, придибавши до свого господаря, сказав:

— Мій пане. Мої шарніри та інші частини механізму не витримують навантаження. Ще так день-два і я вийду з ладу. Не можна так зі мною, як мед, так і ложкою.

— Що-що-що?! — широко розкрив очів Зацитько. А втім для цікавості спитав: — І що ти, Масю, пропонуєш?

— Помічник треба. А ще ліпше — помічниця.

— А що, окрім роботи, ви ще можете, того…

— Робота є робота, — неоднозначно відказав робот-гуманоїд.

І через кілька днів у домі з’явилася помічниця.

— Нічогенька! — одразу оцінив достоїнства робота-гуманоїдки Дем’ян Ізотович.

Проте Басю (так звали нову помічницю) Зацитько роботою не перевантажував. Ну, там, вазони полити, пилюку протерти, кави принести. А ще спинку помасажувати…

І все по домі лунало:

— Незрівнянна! Бездоганна! Божественна!..

І одного дня Мася сказав Басі:

— Басю.

— Що, Масю?

— Наш господар дивиться на тебе.

— І що тут дивного?

— Він дивиться на тебе не як на механізм.

— А як на кого?

— Це я тобі потім розкажу. Тікати звідси треба.

— А куди, Масю?

— Світ великий. Десь прилаштуємося. Я працювати піду.

— Ну, як скажеш, Масю.

* * *

А незабаром у ЗМІ з’явилася реклама: «Фірма «МасяБася і Ко» набирає на постійну роботу людей різних професій. Приймаємо навіть лежебоків, котрі надурняк полюбляють смачненьку каву».

Цю рекламу прочитав у газеті і Дем’ян Ізотович Зацитько. І глибоко, глибоко замислився.

Микола МАРУСЯК