Портрет сучасного керівника

Працювати в колективі, де понад пів сотні підлеглих, дуже непросто. Коли ж до цієї цифри додається ще кілька сотень молоді 15-19 років — це важче в рази. Коли ж усе це належить очолити й бути в робочому тонусі практично 24/7 — це піднімає рівень відповідальності ще вище. Коли ж це все відбувається на тлі воєнного стану й скажених, без перебільшення, суспільних перетворень та реформ — питання доцільності бути керівником у цей час стає риторичним.

І все ж знаходяться ті, котрі не завдяки, а всупереч усім вищезазначеним факторам беруть на себе відчайдушну сміливість взяти стерно керування й втримати його міцно в час штормів. Сьогодні у Звягелі є така людина. Це — виконуючий обов’язки директора Звягельського вищого професійного училища Сергій Анатолійович ЯНЕВИЧ.

Робота в галузі професійної освіти для нього — не новинка, хоча місту його ім’я знайоме наразі хіба в асоціації з училищем. Восьмий рік працює Сергій Анатолійович у Звягельському професійному, а сюди переїхав із Житомира, де займався проблемами аналогічного закладу, опікуючись дітьми з особливими освітніми потребами. Із квітня минулого року він став тимчасово виконуючим обов’язки директора Звягельського ВПУ, й ось уже майже рік тримається на його плечах життя цього закладу.

Сергій Анатолійович не позиціонує себе як людину публічну й не займається саморекламою. В роботі керівника, щиро переконаний він, головним є результат. Можливо, хтось чекає величезних змін або широких кроків від нового керівника — але їх таких нема. Є інше й, як на досвідченого аналітика, більше, важливіше: суттєве пониження градуса напруги у великому колективі та відкритість у планах, рішеннях, стратегії. Щире відверте спілкування з людьми й вирівнювання значимості усіх працівників: від техперсоналу — й до адміністрації, уміння почути, зрозуміти й підтримати. Бажання працювати для людей і курс на співвідповідальність за діяльність закладу від технічної до фінансової сторони, прагнення вникнути в ситуацію й знайти оптимальне рішення проблеми так, щоб воно захистило інтереси як училища, так і кожного його працівника, кожного учня.

Ця людина не вміє самоусуватися від болючих проблем чи незручних питань, якими б непростими вони не були. Досить складно інколи витримати тиск, прийняти важке рішення, але очільник Звягельського професійного уміє тримати удар і має отой внутрішній стержень, котрий є визначальною рисою справжнього керівника. Поєднана з високою принциповістю, вона дозволяє робити гарні прогнози на майбутнє: з такими людьми можна й хочеться працювати в команді, можна гідно витримувати конкуренцію й примножувати кращі здобутки.

Так, керівник він вимогливий, принциповий і навіть, на перший погляд, це може здаватися надмірним. Але ті, хто знає його і комендантом училищного гуртожитку, й інженером з охорони праці, й викладачем однойменного предмета (усі ці посади обіймав Сергій Анатолійович у Звягельському ВПУ), із реальних епізодів знають: за цим усім ховається висока відповідальність за безпеку учнів закладу й глибока людяна турбота за кожного з отих понад трьохсот юнаків та дівчат. І тому насьогодні вони можуть навперебій розповідати про те, як директор (так спрощено називають його в училищі) особисто обходить кімнати гуртожитку, цікавиться умовами побуту, вимогливий до порядку та гігієни. Не чуже для нього життя учнів поза закладом: неодмінно поцікавиться, чому, скажімо, учень часто пропускає заняття і як можна тому зарадити. Часто з його вуст звучить: «Ми маємо дорожити кожним учнем, берегти його й не виключити, а випустити зі стін училища дипломованим спеціалістом». У кожному учневі він бачить перспективу, а учні в ньому — людину, котру поважають.

У час, коли суспільство хитає й без війни різними нововведеннями, втримати рівновагу в такому штормі — талант. Це дуже важка робота, з якою С. Яневичу випало впоратися. У цьому йому допомагає талант організатора й менеджера, помножений на порядність і совість. Непомітно, але поступово ними від досягає визнання. Хай навіть не крикливими заявами й без великих амбіційних оголошень. Але ця праця не є непоміченою. Твердішає крок училища, чітко вимальовуються нові цілі, з’являються неординарні способи їх досягнення — й це вже результат щоденних зусиль керівника, котрий грамотно шукає нові підходи, вибудовує нову стратегію, залучаючи до того колектив закладу.

Ніде правди діти, колектив певний час придивлявся до нового керівника, порівнював, робив прогнози та припущення щодо співпраці з ним, але вміння Сергія Анатолійовича «спускатися з небес» посади, тримати слово й іти на діалог із підлеглими без огляду на статус вирішило переважну частину критично важливих проблем. А головне — йому повірили. Захотіли не підвести, не втратити довіри з його боку. Адже навіть те, що й критика з вуст керівника звучить саме словом, а не батогом, спонукає людей до бажання працювати над собою, працювати заради колективу і дійсно робити це, вкладаючи в роботу душу. Бо немає відчуття відірваності керівника від колективу, усі працюють на спільну мету. А він уболіває за заклад чи не більше, аніж навіть за власну домівку, бо проводить в училищі однозначно більшу частину свого часу й подеколи приходить сюди навіть у вихідні.

Усі, кому випало в житті хоча б на день брати на себе відповідальність за заклад або за колектив, розуміють ціну сказаного тут. Зуміють прочитати між рядками всю складність роботи нинішнього очільника Звягельського ВПУ й оцінити гідно його організаторські та людські якості. Ті ж, кому випало працювати або навчатися під його керівництвом, цінують свого керівника, наставника й колегу за професійність, готовність до діалогу, людяність, незгасний оптимізм і тверду віру в гарне майбутнє закладу, до розвитку якого він докладає так багато зусиль.

Ця весна відкрила нову сторінку життя Сергія Яневича: 18 березня він святкує день народження. Тож хай курс на майбутнє, узятий Вами, Сергію Анатолійовичу, витримає всі життєві шторми, штурвал тримає Ваша міцна рука вмілого організатора, а талант приймати мудрі рішення з часом перетворить ввірений Вам заклад на флагман професійної освіти Житомирщини!

Леся ГУДЗЬ, викладач Звягельського ВПУ