«Після війни легше не стане, а мій простір стане прихистком для зранених душ». Майстриня об’єднала народних умільців задля творчості та допомоги ЗСУ

Син Наталки Мирончук із перших днів повномасштабної війни захищає Україну — йому тоді було 19 років, нині він воює на Донеччині, і йому 23. «Хотіла, щоб син пишався мною», — каже його мама, організувавши підтримку військових у тилу, у нашому Звягелі. 

— Наталко, як виникла в тебе ідея створення простору для творчих умільців?

— Після декількох проведених лотерей, зборів донатів та відвідування Звягельського ярмарку я вирішила ці два формати об'єднати в один. Зрозуміла, що це неймовірна можливість для місцевих майстрів та волонтерів. Мета — творчість і благодійність, об’єднання суспільства з метою розвитку народної творчості, реабілітація через творчість, взаємодопомога та волонтерство. 

Творчий простір створено в українському етностилі, нагадуючи про наше українське коріння. Майстри можуть тут реалізовувати себе в зручний час через реалізацію продукції, збір донатів, проведення майстер-класів. Тим самим я створила опорну точку для збору допомоги для ЗСУ.

Аудиторія у нас не обмежена у віковій категорії. Намагаємося максимально урізноманітнити творчі напрямки, в яких працюємо. Я також долучаюся до співпраці з Червоним хрестом, як партнер та волонтер.

— Де ви розташувалися? Як знайшли зручне місце для роботи, адже оренда недешева, а ручні вироби на себе швидко не заробляють?

— Знаходимося в Будинку офіцерів на умовах договору проведення майстер-класів. Дякувати Богу, приміщення знайшли швидко. Ця будівля завжди була центром нашого гарнізону, тож військова тематика надалі об’єднує людей. 

— А як ти створювала цей творчий простір, що допомагатиме війську? 

— Відповідно до свого бачення, моя ідея, мета, мрія — допомагати, а фізично в цьому мене підтримала моя сім’я. Потім почали приєднуватися майстри зі своїми виробами. На відкритті допомагали всі, кожен брав участь у якомусь процесі.

Люди допомогли цікавими старовинними речами, більшість із яких лежали на горищах. Вирішила, що їх треба показувати загалу, щоб вони цінувалися, а не припадали пилом. Нині вони прикрашають наш хаб.

— Чому зараз такими модними стали у сучасних назвах слова типу «хаб», замість аналогічних, наприклад, центр чи об’єднання? 

— Має бути сучасність для залучення молоді, треба бути зрозумілішими.

— Волонтерство — обов’язкова умова для майстрів, які презентують у хабі свої вироби?

— Умова для майстрів — це відсоток від продажів на донат для нашої громадської організації, що йде на розвиток та допомогу ЗСУ.

— Одна з ваших задекларованих функцій — реабілітація через творчість. Про що саме йдеться?

— Йдеться про ручну роботу, дрібну моторику, про атмосферу простору для релаксації, дівочі посиденьки — усе це для зняття напруги.

— Ручна робота зазвичай коштує недешево, але завжди бракує людей, готових за неї платити, особливо — у провінції. Як думаєте виходити з цієї ситуації?

— Думаю, розворушимо людей, знайдуться в нас шанувальники, адже йдеться про красиві речі, наповнені сенсом. Щодня збираємося у визначеному місці, у певний час проводимо прямі трансляції, майстри розповідають про свої вироби, запрошують на майстер-класи. 

— Ти сказала, що майстри можуть реалізовувати себе у зручний час. А як це відбуватиметься?

— Майстерня відкрита щодня, можна приходити і творити. На цьому етапі підлаштовуємося під користувача, попит, і між собою ми завжди на зв'язку.

— Ведете прямі ефіри з хабу, де презентуєте продукцію майстрів. Чи продаєте щось на ефірах? 

— Продажів наразі небагато, але наша майстерня працює лише місяць. Певний результат зробленого вже бачимо, далі буде більше. На кожну річ знайдеться покупець, асортимент виробів розширюватиметься. Я прагну зібрати максимальну кількість місцевих майстрів різних напрямків. Кожна праця має цінуватися.

Так чи інакше — зараз у місцевих майстрів з’явився простір, де вони можуть не лише продати свою роботу, а й навчити інших, передати свої знання через майстер-класи. І, звісно, принести користь.

— Як саме ваша діяльність допомагатиме ЗСУ?

— Під час майстер-класів відвідувачі власноруч створюють власний виріб, підтримуючи майстра і допомагаючи ЗСУ. Нагадаю, з кожного виробу чи майстер-класу певний відсоток йтиме на донат. З цих коштів формуватиметься спільна допомога для захисників. Наше об’єднання — опорна точка збору речової допомоги ЗСУ, яку я вже власноруч розвожу або відправляю.

— А кошти на дорогу?

— За власний рахунок. Наразі допомагаємо речами одній із лікарень, бо на всі одразу не розірвешся…

— Люди можуть приносити необхідне у Будинок офіцерів? Розкажи, у чому зараз є потреба?

— Так, можна приносити, і треба. Люди зносять одяг для захисників, які перебувають у лікарнях: штани, шорти, футболки, кофти, шкарпетки, білизну, постіль. Із засобів гігієни: порошок, мило, шампунь, зубну пасту і щітки, вологі серветки, туалетний папір, станки для гоління, крем, піну тощо. 

На бойові напрямки — інші потреби. Про це постійно пишу пости у Фейсбуці. Вчора отримала запит на троси, а сьогодні знайшла крутих людей, колишніх військових, і ми відправили на «нуль» більше 500 кг тросу.

Донати зараз не збираю, якщо люди мають змогу — самі кидають на карту. Я збираю допомогу речами, це наразі вдається активніше. 

— Як думаєш, чому так?

— Грошових зборів багато, речових менше: людина сама придбала і передала конкретну допомогу. Хтось несе речі, хтось кидає донати. Байдуже, в якій формі надається допомога. Аби надавалася.

— Можливо, були випадки, які запам’яталися під час твоїх зборів, лотерей?

— Так, був випадок, коли збирала на перше прохання свого сина-захисника й одна добра людина задонатила 10 тисяч гривень. Дуже приємно було.

І коли виставляла свої роботи на лотереї, то люди із вдячністю забирали свої виграшні призи, що додавало мені сил, натхнення та віри, що все вдасться. Для майстрів — творчих людей, дуже важливо відчувати, що суспільство нас цінує.

— Серед українських волонтерів — чимало людей, у яких хтось із близьких перебуває на фронті. Тебе це теж підштовхнуло?

— Так, я дуже хотіла, щоб син, який з 19 років на війні, з першого дня повномасштабного вторгнення, пишався мною і відчував підтримку та розуміння. Коли почала в це поглиблюватися, то зрозуміла масштаби цього болю... І все. Далі — без зупинок і тільки на збільшення можливостей ЗСУ. 

Після закінчення війни легше не стане, тому мій простір залишиться прихистком для зранених душ та сердець. Творчість робить дива, коли ти сам її робиш руками.

— Хто може стати вашими спонсорами і які матеріали для роботи потрібні?

— Спонсорами можуть бути різні організації чи фонди, бізнес. Щодо матеріалу — список надамо: то і тканини, і пряжа, і нитки, і клей. Багато чого, просто безліч.

— Що ж, Наталко, ти започаткувала корисну справу, хай вона вдається!

— Щиро дякую за підтримку! Наша мета — підіймати настрій своєю творчістю, і щоб гордість за Україну переважала зневіру чи розчарування.

Юлія КЛИМЧУК