Магія вузлів: жінка, яка плете красу

Є вислів про те, що світу не потрібні копії, а потрібні оригінали. І якщо ти будеш чиєюсь копією, то хто тоді буде тобою? Ця фраза колись стала знаковою для майстрині зі Звягеля Сніжани Жданюк, яка в певний період життя обрала зміни і розвиток у творчій справі. 

«Плетіння — це дуже жіночий архетип. Ми всі постійно щось плетемо: свою долю, свої стосунки, свій шлях, свою нову себе. І поки одні жінки завмирають у страху, не наважуючись на зміни, не вірять у себе, не обирають себе, — вона плете, наче прокладає нитку шляху для інших. Для тих, хто сумнівається, думає, що вже все втрачено, — такий промовистий опис Сніжани від когось зі знайомих є на її сторінці у Фейсбуку. — І, можливо, саме тому її роботи неможливо носити просто як прикрасу, адже в них відчутна не лише краса, а сила жінки, котра стоїть за ними. Бо інколи одна жінка, яка не здалася, стає дорогою для інших».

— Сніжано, знаємо вас як людину, яка розуміється на красі. У вас був магазин одягу, де багато дівчат полюбляли одягатися. Захоплення макраме — ще одне свідчення того, що ви небайдужі до створення чарівних образів. А як давно це присутнє у вашому житті? 

— З дитинства я любила красу. У 90-х, через різні дефіцити, її важко було створювати, тому я і батькову шкіряну куртку якось порізала, бо мені треба було зробити фенечки (браслети); і бабусині речі використовувала, коли моїм лялькам потрібні були нові сукні (сміється — авт.). Завжди любила й сама гарно одягатися, й усіх навколо одягати гарно. 

Пізніше це прагнення вилилося у створення власного магазину, коли з 16 років я офіційно стала ФОПом. Одягала, створювала красу, але у певний період часу у цьому вигоріла, і магазин мене перестав надихати. 

Зрозуміла, що треба зачинятися або працювати собі у збиток, що не для мене — тягнути валізу без ручки, яку важко нести і шкода викинути. Тому я цієї справи позбулася, хоч багато хто не вірив, що зачиняю магазин і йду «в нікуди». Просто я з тих, хто стрибає, коли страшно, і вірить, що не впадеш.

Звісно, це був непростий шлях змін — багато роботи над собою, власною психологією, у підходах до життя.

Спочатку я більше працювала гачком. Потім почала створювати речі в техніці макраме. Відчула, що нитки, їхні енергії я відчуваю, що мені з ними легко працювати. Потім у мережі почали з’являтися припинди, вони мене неабияк надихнули. Хто не знає, поясню: припинда — це традиційний елемент українського жіночого одягу, нині цей аксесуар став дуже популярним елементом сучасного стилю, жінки його носять поверх суконь, спідниць, джинсів тощо.

Далі я почала робити сумки, панами, чохли для телефонів, брошки, серветки, кашпо, 

обшивати дзеркала. Часом мені дівчата кидають замовлення, і я в якийсь момент сумнівася, що зможу його виконати, але потім сама собі кажу: «Сніжано, хіба ти не зробиш?» І роблю. Це мене надихає, заспокоює. Мрію, що ця справа стане моїм заробітком і приноситиме не лише моральну користь.

— Чим є для вас створення виробів ручної роботи — це хобі, спосіб заробити, віддушина, натхнення? Продовжіть цей список. 

— Це те, чим я живу, мій спосіб відволіктися від зовнішнього світу, розслабитися. Способом заробітку наразі це важко назвати, адже справа нова. Окрім цього, у наш непростий час більшість людей просто виживають, не маючи змоги купувати дорогі речі, тож розвивати творчі захоплення непросто. 

Але я маю внутрішню віру в те, що є поціновувачі ручної праці. А якщо ще згадати наші українські традиції, коли усе раніше робилося руками, і зараз ці речі мають особливу цінність для нас, то як можна це заперечувати? Повертатися до коріння — цікаво, захоплююче, я відчула цей поклик.

— Ручна робота ніколи не була дешевою, адже йдеться про авторські і, нерідко, ексклюзивні роботи. Ви зазначили, що живемо в непростий час, коли наше суспільство не готове купувати handmade-вироби. Як тоді розвиватися?

— Наше суспільство багато до чого не готове. У випадку ручної роботи — невипадково з’являються майстри, здатні надихати, наповнювати сенсом речі, події. Якщо немає заняття для душі, люди часто звертають «не туди», адже життя стає монотонним, буденним, нецікавим. А коли ти стаєш наповненим, тобі є чим ділитися, й обов’язково знайдуться люди, яким це також цікаво. 

Процес потребує часу, зусиль, здобуття необхідних навиків, тож не кожному це під силу. Декому зручніше залишатися у звичних схемах життя, боючись опановувати нове.

— Ви з іншими майстрами сьогодні розвиваєте творчий хаб у Будинку офіцерів, де презентуєте творчість і куди кожен охочий може завітати, щоб взяти участь у майстер-класі, ще й допомогти ЗСУ, адже відсоток з продажів йде на підтримку армії. Як вирішили взяти участь у реалізації цієї ідеї?

— Певний час у моїй голові вирували ідеї про те, як краще організувати свої таланти. Аж раптом побачила оголошення про відкриття творчого простору для майстрів у Будинку офіцерів. Довго не роздумуючи, вирішила спробувати, знайомитися з новими людьми, досягати нових цілей. Так я потрапила у простір, де зустріла однодумців. 

Це помічна для майстрів справа, адже, як я казала, важко зараз розвивати творчі захоплення, коли в думках людей переважно — лише про «поїсти-поспати». Але я йду до своєї мети, докладаю зусиль, опановую нові техніки. Майстерня «Диворучки» дуже вчасно з’явилася в моєму житті, допомагає мені розвиватися. 

— Чула, що у вас у хабі проходять екскурсії?

— Так, днями були екскурсії для школярів. Сучасних дітей важко чимось вразити, але ми з майстрами були вражені від того, наскільки цікаво було дітлахам, як світилися їхні очі. Адже побачили вони не лише творчі роботи, а й старовинні речі, предмети побуту, зібрані по горищах. Згадали бабусь, село, затишок... Неочікувана захоплена реакція сучасних, цифрових дітей на етнічну обстановку. Комусь навіть бабусиними пиріжками запахло (сміється — авт.).

Наталя Мирончук створила тут чарівний простір, в який я з радістю йду щодня. Вважаю за честь бути дотичною до цієї атмосфери.

— Що можете сказати про смак людей, яким виготовляєте речі? Хто ваші клієнти? 

— Мої клієнти — переважно жінки, хоч їх поки небагато. Це жінки, які люблять щось цікаве, автентичне, нестандартне, стильне, з родзинкою. Я й сама така є, тож такі люди до мене притягуються.

У моїй справі орієнтуюся на творчих, оригінальних. Одна з клієнток, якій я сплела припинду, невдовзі кинула мені фото топа, який захотіла до комплекту. І хоч я таких речей ще не робила, але вона сказала: «Знаю, ти зможеш зробити». Тож зараз над цим працюю і попередній, незавершений варіант клієнтці уже подобається, а мене це надихає.

Для тих, кому цікава творчість, організовую майстер-класи у просторі майстрів, що у Будинку офіцерів. Хочете бути цікавими, неповторними і гарними? Приходьте на творче побачення з собою, будемо створювати нові стильні образи. Можна, звісно, і придбати щось з аксесуарів, прикрас або замовити. Готова до співпраці.

— Що ж, Сніжано, бажаю успіхів в улюбленій справі, творчого розвитку і багато клієнтів!

— Щиро дякую!

Юлія КЛИМЧУК