До 60-річчя Звягельського вищого професійного училища. Роки 1991-2025 — роки відновлення та зростання

У житті кожної людини, на моє переконання, бувають визначні, або краще — визначальні події. Такою для мене на цілих 34 роки стало призначення директором тоді ще Міського професійно-технічного училища №7 у Новограді-Волинському.

Не з’ясовуватиму причини, але заклад був у занедбаному стані, де з трьох сотень учнів навчалися лише 5 дівчат малярів-штукатурів, плиточників. Мені здалося, що заступник начальника обласного відділу освіти, на жаль покійний, Микола Денисович Славінський сам був вражений станом закладу. Не потрапивши на прийом міського голови, тоді ще Костеченка О.Ф., поїхав роздратованим і сердитим. Мені теж стало не пособі, але потрібно було братися до роботи…

Ще під час голосування за мою кандидатуру на зборах трудового колективу я відчував трохи скептицизму, але разом із тим і довіру. Як кажуть, з ходу став знайомитись із проблемами ПТУ в цілому, побував у кращих училищах Житомирщини, разом із колективом відвідали Житомирське училище №1, Бердичівське будівельне училище (світла пам’ять директорам Муравіцькому та Поліщуку).

По цьому намітили плани оновлення, осучаснення та часткового перепрофілювання закладу, адже професії муляра, штукатура, столяра, зварювальника, як показала практика, не повною мірою задовольняли випускників неповних середніх шкіл міста і районів області.

Уже у жовтні-листопаді 1991 р. ми відремонтували спортивну залу, а влітку 1992 року самотужки замінили дах навчального корпусу. Дуже велику допомогу і підтримку в організації господарських робіт надавав старший майстер Микола Лазебник, майстри виробничого навчання, працівники. Паралельно вивчали питання впровадження нових робітничих професій. Дуже сприяли цьому, тоді ще працівники фабрики «Полісянка», Лариса Сімон та Людмила Бридун, які згодом стали викладачами, майстрами виробничого навчання, щиро і самовіддано працюють донині. Звичайно, коштів на придбання обладнання і обслуговування кравецьких майстерень ні держава, ні обласне управління освіти не виділили. Допоміг нам у цьому міський голова, на той час Володимир Загривий, за що ми йому вдячні.

У 1993 році ми здійснили перший набір кравців із конкурсом по декілька чоловік на місце. Сьогодні в училищі діє 3 майстерні, які забезпечують навчання і виробничу практику майбутніх кравців, вишивальників. Головою методоб’єднання цієї кафедри є фанатка своєї справи Людмила Кизяк. Її колегою, нашою гордістю стала випускниця — Світлана Голеня, яка має статус народної майстрині.

Враховуючи, що здавна в наших людей користувалися повагою і попитом художні вироби з дерева, з допомогою і за участі майстра виробничого навчання Олександра Петрика, який нині перебуває на заслуженому відпочинку, вдалося створити базу і відкрити нову спеціальність: різьбяр по дереву. Вироби наших різьбярів одразу привернули увагу в регіоні. Плідно працювали і навчали в свій час майстри виробничого навчання Ігор Стримбіцький, Олександр Кубков, Володимир Новорок та інші.

Із 2013 року, дякуючи фахівцям Марині Мельниченко і Наталії Алексейчук, в училищі здобувачі освіти оволодівають професією «Перукар (перукар-модельєр), візажист».

У 2015 році розпочато підготовку спеціалістів за професією «Оператор комп’ютерного набору, соціальний робітник». Дуже сприяли в цьому викладач інформатики Тетяна Марчевська та Людмила Бузинська.

Із 2020 року розпочато підготовку верстатників, проводиться підвищення кваліфікації робітників столярів промислових організацій. Цьому доклали зусиль майстри виробничого навчання Григорій Гнідовський, Анатолій Денисюк, Олександр Петрик. На початку 2021 року в училищі запрацював навчально-практичний центр із професії «Верстатник деревообробних верстатів», який об’єднав повністю реконструйовані і модернізовані майстерні столярів, різьбярів, розширив існуючі виробничо-навчальні приміщення і сферу діяльності, зокрема, виробництво корпусних меблів. Вартість обладнання і самотужки проведених робіт склала 2,3 млн грн. Водночас в училищі проводились великі об’єми робіт із покращення умов проживання в гуртожитку, реконструкція котельні училища, їдальні, клубу, майстерень і навчальних кабінетів.

Помічниками й організаторами цим новаціям і модернізації були заступники директора Дмитро Рудницький та Лідія Годун, згодом наша випускниця, а нині старший майстер Алла Шпінь, голова профкому, викладач Петро Гаврилюк, яким я дуже-дуже вдячний.

Виходячи з вимог часу, враховуючи зміни в професійній освіті, внутрішні можливості, у 1979 році училище реорганізовується в середнє професійно-технічне, у 2006 році — у професійний ліцей. У 2014 році ліцей змінив статус на ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» (нині Звягельське ВПУ).

Поряд із навчальною діяльністю ми весь час дбали, щоб наші підопічні жили повноцінним життям, в нормальних умовах, розвивалися всебічно, були патріотами України, адже в закладі були різні діти. Наприклад, cтаном на 1 вересня 2020 року в училищі навчалися 406 здобувачів освіти, з яких 14 — мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 65 учнів — із багатодітних сімей, 17 — із сімей, де виховались 5 і більше дітей, 47 — напівсиріт, 92 — виховувались одним із батьків. Тому багато уваги приділяли створенню належних умов у гуртожитку, їдальні, спортивному та тренажерних залах.

За рахунок виробничого навчання і зароблених коштів фактично весь гуртожиток відремонтовано, умебльовано меблями, виготовленими в майстернях училища. Система виховної роботи в закладі отримала потужний імпульс із приходом на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи Людмили Отверченко, яка мала відповідні знання і досвід роботи, а головне — бажання наповнити цікавим змістом життя в училищі.

Із початком повномасштабної агресії росії почав роботу волонтерський загін «Милосердя», члени якого збирати гуманітарну допомогу та відправляли в зону ООС, збирали кошти. Ще 26 травня 2017 року у вищому професійному училищі відбувся траурний мітинг із нагоди відкриття матеріальних дощок загиблим воїнам на Сході України — випускникам училища Камбарову Акі-Леоніду Анатолійовичу та Кулінічу Андрію Анатолійовичу. На превеликий жаль, на сьогодні цей список поповнився ще 45 Героями — випускниками нашого закладу, в пам’ять яким облаштовано меморіальний куточок, де традиційно покладають квіти. проводяться відповідні заходи.

60 років — це зовсім мало для історії, але немало в людському вимірі. Тому змінювалися покоління і вихованців, і працівників. Кожен із них щось досягнув, багато що зробив. Приємно відмітити, що училище, розпочавши своє існування на базі заготівельної контори, стало маленьким містечком із розвиненою інфраструктурою, потопає в зелені, забезпечене сучасними засобами навчання, підготовленими кадрами, традиціями людяності, відповідальності, патріотизму. Підтвердження цьому є дуже-дуже сумним і гірким — пів сотні наших випускників-Героїв, які поклали своє життя за малу і велику Батьківщину, батьків, сестер, братів, рідних, друзів. Не втекли, не заховались, а пішли відстоювати незалежність України. Вічна їм пам’ять і слава!

Я не можу в цій статті назвати всі прізвища працівників-колег, описати їх роботу і досягнення. Але я хочу вклонитися і подякувати за розуміння і плідну працю — починаючи з вахтерів і двірників, кухарів і слюсарів, бухгалтерів і майстрів виробничого навчання, викладачів і керівників підрозділів.

Також дякую міській і районній владі, а також, на жаль покійному, народному депутату Миколі Горбатюку, які завжди цікавились і підтримували училище в тяжкі моменти, а їх було, на жаль, вдосталь.

Колектив завжди мав підтримку від керівників промислових підприємств, зокрема, від Олександра Ющенка, Віталія Табалюка, Миколи Андрущенка і Олександра Диби, Миколи Сиченка, Людмили Тодорович, Віталія Діхтієвського та інших.

Плідною була співпраця з міськими головами, зокрема, Віктором Весельським, завжди підтримує заклад Микола Боровець, активно співпрацюємо з начальницею Департаменту освіти і науки Житомирської обласної військової адміністрації Наталією Осипович.

Дякую Наталії Євгенівні, її попередникам, особливо Володимиру Арешонкову, нині народному депутату України, Івану Якухно (Царство Небесне), Миколі Костюченку та ін., разом із якими в період недофінансування професійної освіти нам вдавалося не просто виживати, а розвиватися, розширюватися, іти в ногу з життям.

Також я щиро бажаю керівнику училища Сергію Яневичу, всьому колективу подальшої плідної роботи, нових звершень і досягнень, мирного неба, міцного здоров’я, радості на роботі і вдома!

З ювілеєм, шановні!

Слава Україні!

Микола ПАЛАМАРЧУК, заслужений працівник освіти України, 
кавалер орденів «За заслуги» III ступеня, «Звягель», 
«Почесний хрест», депутат Звягельської районної ради