«Мальва»: як жити в Україні без війни?

Українське — модно

Український фольклор — то любов звягельського зразкового ансамблю «Мальва» і справжня скарбниця нашого народу. Саме наш фольклор є одним із найбагатших у світі за кількістю народних пісень — понад 200 тисяч варіантів. Багато з них отримали сучасне аранжування і стали популярними. 

Наприклад, жартівлива пісня «Ти — капуста, ти — розсада» з відомим приспівом: «І не їв би, і не пив би, а до тої чорнявої полетів би…» Забийте в Гуглі — й обов’язково згадаєте, отримаєте задоволення від прослуховування. А цю пісню співали наші предки!

«Ми її теж співаємо!» — діляться вихованці звягельського фольклорного ансамблю «Мальва» з Центру позашкілля. 

Любов до української пісні в них — від керівниці ансамблю Галини Кучинської, якій допомагає акомпаніатор Михайло Айдибалов. Дружня команда — класний результат.

«Має співати кожна клітиночка вашого організму», 

— так Галина Оксенівна каже своїм «мальвичанам», що «мають відчувати кожну вібрацію свого голосу, а інакше результату не вийде». 

В ансамблі діти займаються з різного віку, дехто тут уже з десяток років (!). Разом зростають, розвиваються, люблять і популяризують рідне. «Якби завжди в Україні захоплювалися власною культурою, то й війни б не було», — переконана очільниця колективу. 

Цьогоріч минає десятиріччя, як ансамбль отримав звання зразкового, а працює він майже 20 років. Галина Кучинська також очолює народний жіночий вокальний 

ансамбль «Віра», що теж популяризує народний спів та обряди. Її колективи регулярно здобувають призові місця на всеукраїнських та регіональних фестивалях автентичного співу.

— Це моя тема, — розповіла вона нашому виданню, — я можу стільки про це говорити, що вистачить не на одну газету (сміється — авт.)!

Збирають і відтворюють фольклор

— українські традиції та народні пісні, які здавна передавалися з вуст в уста. Саме через усну творчість, до речі, кожен регіон України (Полісся, Поділля, Гуцульщина) має власні текстові та музичні особливості однієї й тієї ж пісні чи обряду.

«Мальва» презентує свою творчість не лише у Звягелі, на обласних конкурсах, фестивалях. Не один раз побували із самобутніми концертами у Німеччині — на запрошення наших землячок Валентини Собецької та Олени Добровольної. І мали там неабиякий успіх.

Земляки допомагають поширювати нашу культуру за кордоном

— Дуже подобаються наші поїздки у Німеччину — це цінний культурний обмін, — каже Микола Онисько. Він співає в ансамблі шість років, нині є студентом 3-го курсу Ужгородської Академії культури і мистецтв. — Ми дуже хвилювалися, що через мовний бар’єр і відмінність менталітетів нас за кордоном не зрозуміють, але нічого подібного не відчули. Нас завжди радо зустрічають і позитивно сприймають українську творчість. Можемо не лише німцям презентувати частину нашої культури, а й землякам, які виїхали за кордон і сумують за рідним побутом.

Запрошують «Мальву» у Пирогово — у Національний музей народної архітектури і побуту України. Цьогоріч ансамбль отримав премію у звягельському рейтингу здобутків молоді «Обдарованість року».

Як з народною піснею себе круто презентувати 

Яна Марчевська співає у «Мальві» з 3-го класу — уже 10 років! Складно уявити, що інакше було б з її сестричкою Ангеліною, адже їхня мама брала участь в Андріївських вечорницях, організованих ансамблем, і маленька Ангеліна вже тоді в неї на колінах зачаровано слухала український спів. Мамі — респект! До речі, «Мальва» постійно залучає батьків до участі в обрядах, що дуже корисно і повчально, погодьтеся. 

Сьогодні Яна мріє сольно або з колективом взяти участь у популярному шоу «Голос країни». Ні в кого з вихованців «Мальви» не виникає сумнівів, що з українською народною піснею можна круто себе презентувати, сподобатися слухачеві.

— Мені хочеться своїм співом розповісти про традиції, щоб про них не забували, — каже Яна. — Зараз багато фольклорних пісень здобули друге дихання в сучасних обробках і стали популярними. Мені це дуже подобається. Сестру моєї бабусі колись запрошували у відомий хор Григорія Верьовки, але вона відмовилася, бо жила в селі і мала, як усі, багато роботи. Потім усе життя шкодувала, хоча українська пісня могла б допомогти їй урізноманітнити професійне життя.

«Заспіваємо у мирному Херсоні!»

Інша учасниця колективу — Олена Пилипчук, дівчина з Херсону. Її зацікавлення українськими традиціями допомогло пережити важкий період, коли довелося змінювати місце проживання, друзів, уподобання. 

— Мені подобаються народні пісні, — каже Олена. — Є в нас мрія, що ми приїдемо з «Мальвою» у мирний Херсон — на море і кавуни, і що там заспіваємо.

У колективі — класна атмосфера

Усі учасники ансамблю про це кажуть — про дружній колектив, який «на одній хвилі». 

Поруч із сучасними музичними колективами і виконавцями на різних конкурсах «мальвичани» почуваються гармонійно і без комплексів. Кажуть, Галина Оксенівна намагається розвивати їх у абсолютно різних жанрах. 

— Я думаю, що це вже родинний зв'язок між нами за роки встановився, — пояснює пані Галина. — Ми — наче сім’я, де є взаєморозуміння та усвідомлення: хто ти є в цьому світі? Куди рухаєшся? Обравши будь-яку професію, наші діти повертаються до власного, у різних куточках світу пам’ятають українське. 

Я пишаюся нашими дітьми. Вони в ансамблі здобувають творчу професію, на якій розуміються. Хоча потім зовсім різні обирають професії, але завжди тепло відгукуються про той час, який провели з нами. Уже чимало вихованців мають сім’ї, але заспівають якусь пісню, виставлять у мережі і з гордістю кажуть: «А ми у «Мальві» співали!» І дітей своїх обіцяють привести в ансамбль (сміється — авт.), це приємно чути.

У обрядах — багато цікавої історії

Репертуар різноманітний: веснянки, гаївки, троїцькі, русальні, петрівчані, купальські, жнивні пісні. Осінь, наприклад, у наших предків вважалася весільною порою, тому співали весільні пісні, взимку — загравальні: тематика кохання присутня скрізь на Андріївських вечорницях під час ворожінь і гадань. Парубки демонстрували свою силу і спритність, стрибаючи через коцюбу і рогачі, щоб вкусити калиту. А дівчата в цей час приглядалися до хлопців, обираючи і закохуючись. 

Навесні — свято Колодія, останній тиждень перед Великим постом. Обряд «колодки», коли неодруженим хлопцям і дівчатам (або їхнім батькам) прив'язували до ноги дерев'яну колодку — як «покарання» за те, що не створили родину за рік. 

У традиціях — наша історія, і якщо запрошувати такі колективи, як «Мальва», у дитсадки та школи, з їхніми імпровізаціями та піснями, то діти знатимуть традиції не лише з книжок, а від ровесників. І братимуть з них приклад.

І під час зустрічі молодят не казатимуть на весіллі: «Прівєт», а заспівають, як колись: «Добрий день тому, а хто в цьому дому: старому й малому, й Богові святому». А у відповідь почують: «Здоровенькі були, що ви за нас не забули, що ви за нас згадали, день добрий сказали».

Із пірсінгом у вишиванці — теж гарно

На початку український одяг брали на прокат у Палаці культури, довгий час співпрацювали з Музеєм льону при Палаці шкільної молоді. І досі одяг з колекції Людмили Антошевської використовують для виступів. До кожної сорочки ставляться з трепетом — кожна перевтілює, дарує неповторне відчуття.

— Магічність у тому, що сучасна молодь, навіть із пірсингом, у вишиванках виглядає дуже колоритно й органічно, — ділиться спостереженням Галина Кучинська. — На деякі сорочки, які дісталися нам у спадок, ми дмухати боїмося або прати їх, але коли діти їх одягають, відбувається справжнє перетворення. 

Також вишиванки шили для «Мальви» у Звягельському вищому професійному училищі — вийшло дуже круто, в етнічному стилі. Є у колекції ансамблю навіть сорочки з ручною вишивкою зі збірки орнаментів Олени Пчілки.

Віночки для виступів дівчата робили зі своїми мамами, як особливі прикраси: у власному стилі оздоблювали стрічками.

Мріють потрапити на «Голос країни»

У «Мальві» живуть не лише колишніми традиціями. Вихованці мріють реалізувати щось нове, наприклад, потрапити на телешоу та вразити. Керівниця теж має таку мрію, це було б цікавим експериментом для усіх.

Мріють про високий рівень вихованці «концертного рівня» — ті, які завжди «на підхваті», у русі. За пару хвилин їх можна зібрати і зробити концертну програму щонайменше на пів години. Але вони не одразу такими стали.

Приводять батьки й малечу, щоб співала. Її навчають, вкладають у неї знання, але інколи згодом батьки кажуть, що ця справа — не для їхньої дитини. 

«Мене це, чесно кажучи, ображає, — каже Галина Кучинська, — а чиє це тоді — знати свою культуру?! Треба, щоб кожен знав українські пісні, як і державну мову, і тоді не буде війни.»

«Мало Україна працювала над культурним розвитком усередині держави», — пані Галина називає цю думку своїм суб’єктивним баченням, але з нею важко не погодитися. Саме такі наставники потребують підтримки, адже вони не лише сьогодні, а багато років працюють на Україну. 

Юлія КЛИМЧУК