Асоціація українських ковбоїв: «Будь тим, хто бере бика за роги»

Україна — це про свободу, характер і людей, яких неможливо зламати, але в цьому випадку свобода інколи здобуває цікаву трансформацію. «Ми саме за таку свободу: бути собою, мріяти масштабно, любити своє і разом створювати моменти, які хочеться запам’ятати», — так кажуть в Асоціації українських ковбоїв. Уявляєте, є така в нас? І її віцепрезидентом є наша землячка Світлана Дідківська. Світлана працює технологом харчової промисловості, за фахом — хімік, а за станом душі — запальна ковбойка.

— Світлано, розкажи про оригінальну ідею створення ковбойської асоціації в Україні.

— Починалося все з ідеї відкриття салуну — ресторану в ковбойському  стилі. Ми з Майком Вілсоном, який є президентом асоціації ковбоїв, ще два роки тому почали кампанію з його відкриття. Без Майка, звісно, нічого з цього не було б можливим. Він — головна особистість, котра задає вектор нашого руху. Унікальний чоловік, який ділиться з нами ковбойським особливим духом. 

У процесі ми вирішили створити асоціацію українських ковбоїв, яка нестиме функцію з організації різних розважальних активностей у відповідному дусі. Тим паче, що ковбойська культура в деяких моментах перегукується з українською. У ковбоїв теж були вишиті сорочки, наприклад, часто випасали велику худобу на лоні мальовничої природи, у горах, жили в дерев’яних будиночках.

У нашій асоціації є членство, внески, знижки для членів на події.

— Одна з ваших активностей, що здобула популярність у киян та гостей столиці — танцювальні флешмоби з лайн денсу (від англ. слова line dance). Бачила захват людей, які беруть участь в цих танцях. З якою метою їх організовуєте?

— Так, організовуємо майстер-класи на Хрещатику та в різних локаціях столиці — з метою підготовки до танцювального рекорду з наймасовішого лайн денсу в Україні. Лайн денс — ковбойський танець, де люди стають у лінії та повторюють кроки, повороти в єдиному ритмі. 

Традиція народилася в США, коли перші ковбої танцювали для відпочинку після роботи на ранчо. Не всі приходили в парі, тому популярними стали танці, які можна було виконувати, вишукувавшись у лінії.

— Чи справді українцям зрозумілий цей вайб?

— Багатьом нашим людям дуже подобається цей вайб. У когось ця субкультура викликає захоплення, як щось нове, цікаве. Хтось бачить оголошення в мережі й приходить танцювати, хтось зустрічає майстер-клас на своєму шляху на вулиці, зупиняється та долучається. Ми роздаємо ковбойські капелюхи, люди усміхаються, вивчають з нами рухи. 

Головною фішкою є те, що кожен танцює самостійно, але водночас з усіма. Рухи для всіх однакові, проте можна додати свого характеру, енергії та стилю.

З кожним флешмобом наша ковбойська спільнота стає більшою. Нам часто кажуть, що ми — наче промінчик світла в нинішньому важкому житті.

— І обов’язково є ті, хто скаже, що ваше захоплення — не на часі?

— Звісно. А з іншого боку: жити не на часі? А коли буде на часі? Ми взагалі не знаємо, чи будемо завтра жити, то чому втрачати своє сьогодні? Усе залежить від мислення, і без позитивного мислення жити дуже важко. Ми маємо робити якомога більше всього захоплюючого, мотивуючого, надихаючого. Немає «не на часі», є те, що ти робиш тут і зараз.

Цікавість до України зростатиме, наш дух незламності привертатиме увагу світу, після війни до нас приїжджатиме ще більше туристів, ніж колись. Для тих, хто не хоче розвиватися, нелегкий період буде завжди. 

Зараз багато в кого депресивний настрій, викликаний війною, втратами, страхом за життя своє та близьких. Але без підтримки сили духу буде ще важче. 

Мабуть, тому зараз виникає стільки нових заходів, концертів, нетворкінгів, розмовних клубів, танцювальних студій, вечірок тощо. У Києві щодня щось цікаве відбувається і є куди сходити, щоб розвантажитися.

— Є така історія про ковбойський капелюх, що, якщо його одягнути, то відбудеться особиста трансформація. Чи справді люди перевтілюються?

— Це правда. Люди змінюються і зовнішньо, і внутрішньо. Навіть по собі скажу: коли одягаю ковбойські капелюх і чоботи, це незвично навіть для Києва. Реально я виділяюся у натовпі, реально на мене звертають увагу. Змінюючи зовнішній образ, ти наче змінюєш тип мислення.

 — Цікаво, звідки в тебе — української дівчини, любов до ковбойської субкультури?

— Подобається цей типаж людей, що вимагає витривалості духу, наполегливості, міцності характеру. Ковбої відомі не лише випасанням, перегоном великої рогатої худоби на ранчо, а й своїм особливим вільним духом. У цьому, до речі, теж є схожість з нами, українцями. 

— Днями мав відбутися ковбойський фестиваль «Cowboi Fair», організацією якого займається ваша асоціація. У зв’язку з обстрілами столиці, дату було перенесено. Все ж цікаво дізнатися, що це за подія?

— Фестиваль — один з наших інструментів, щоб зацікавити ковбойською тематикою. До процесу залучено дуже багато унікальних людей, спонсорів, підприємців. Усім цим людям подобається ідея фестивалю, ковбойський дух свободи. 

Ми довго шукали місце, яке витримає наш розмах. Знайшли там, де чути тупіт копит, де трибуни бачили великі перемоги, де простору вистачить на справжнє шоу… Йдеться про Київський іподром, де давно не відбувалося таких ефектних і масштабних заходів, тому керівництво залюбки погодилося нам допомагати. 

Ми плануємо різні ковбойські активності, кінні шоу, ярмарок, фудкорт, живу музику — атмосферу, в яку хочеться зануритися з головою. 

До речі, ніколи раніше не думала, що в Україні настільки розвинене дресирування коней. Ми залучили спеціалістів, вони погодилися підтримати наш фестиваль кінними шоу, показовими виступами. Не очікували, що це буде настільки захопливо.

Прагнемо, щоб всім сподобалося, хочемо надихнути інших, зареєструвати рекорд України. На мою думку, ця наша атмосфера близька багатьом тому, що який би поганий настрій у тебе не був, що зараз є поширеним явищем, він може змінитися на краще і подарувати мега позитивні емоції. 

— Що ж, Світлано, дякую за цікаву розмову і за те, що зі своїми однодумцями запалюєте яскраві емоції, додаєте нашому непростому життю особливих моментів.

— Дякуємо за цікавість до нашої діяльності!

Юлія КЛИМЧУК