«Від роботи кожного з нас на своєму місці залежить доля країни»

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Шановний Володимире Олександровичу, пане Президенте! Звернутися до Вас мені дозволяє і вимагає власний життєвий досвід, турбота і тривога за майбутнє дітей, онуків, України. Наш народ має дуже героїчну, складну, трагічну історію, хоча ми маємо унікальні можливості: землі, ріки, моря, ліси, багатющі надра. Також її величність Історія надала нам унікальний шанс — стати вільними і незалежними майже три десятиліття тому.
Однак, сталося не так, як бажалося. Не зуміли використати отриманий шанс, навпаки, розтринькали багатство, яке створювали наші батьки, часто рабською працею. Не буду вдаватися в деталі, адже Ваше становлення, як громадянина, відбулося в цей тридцятирічний період, котрий для Вас, на мою думку, був досить успішним і продуктивним, що імпонувало переважній більшості із нас на цих виборах Президента.
Не вдаватимуся в роздуми та аналіз Вашого феноменального сходження на вершину — владний олімп. Щоб там не говорили про відомий, влучний та реалістичний фільм «Слуга народу», гостросатиричні сюжети «95 кварталу», роль пана Коломойського. Основне, що рухало виборцями, — це зневіра в старих «досвідчених і підготовлених» кадрах, усвідомлення необхідності зламати систему управління державою. Підтвердженням цьому є і результати виборів у Верховну Раду, зокрема подолання 5% бар’єру партією Святослава Вакарчука, хоча він був прихильником Петра Порошенка, та перемога мажоритарників під брендом «Слуги народу».
Ви, пане Володимире, отримали Булаву Гетьмана, а може, й бойову сокиру, ще не баченої в новітній історії України сили. А тепер — головне: наскільки чесно і справедливо вона діятиме, ця, на перших порах, сокира, знищуючи корупцію і хвороби державотворення, щоб стати Булавою відродження нації, держави, її розквітом?
Ще в 2002 році Віталій Олуйко, тоді ще ректор Хмельницького інституту регіонального управління та права, підписав мені книжку «Влада», де він сумирно просить у Всевишнього: «Господи, дай мені снаги і бажання нести свій хрест, хоч би якої ваги він не був! Дай мені сили вистояти, не впасти під його тягарем! Дай здоров’я та енергії моїм дітям, дружині, батькам, землякам моїм подолянам — для того, аби жили вони під безхмарним небом, пили чисту воду, їли чесною працею зароблений хліб!» А хрест Президента — найбільший, найпочесніший і найважчий.
У травні 2014-го року в статті «Аби не гірше», а потім у «Відкритому листі до державної влади» Президенту Порошенку я бажав з честю пронести свою ношу, «ввійти, а не вляпатися в історію» (газета «Звягель» №21(177) 22 травня 2014 р., №11 (1231) 17 березня 2017 року).
Однак, Хрест Президента для нього виявився занадто тяжким, як і для його оточення. На мою думку, найбільшою помилкою пана Петра було те, що він перестав бачити різницю між своїм-власним і державним.
На зустрічі з одним депутатом ВР я запитав, чому людина, попадаючи у владу, швидко трансформується і втрачає свою індивідуальність? Говорить одне, думає інше, а робить — третє? Відповіді ми не почули. Тож, йдучи голосувати, я згадав Ваші слова: що хочете, аби діти пишалися Вами і щоб не соромно було йти вулицею. Тож бажаю Вам через 5 років залишитися заможним, а не казково багатим, чесним, усміхненим, щасливим громадянином, чоловіком, батьком і сином!
Здається, Ви визначили пріоритети своєї діяльності. Порадив би змінити практику замовчування — ця передвиборча технологія себе виправдала, але зараз не ефективна. Люди мають знати плани Президента, проблемні питання, над чим працюєте. Не радив би проводити рішення, розраховані на швидкий (ефектний) результат. Оголошення в день інавгурації про розпуск Верховної Ради відтермінувало можливе прийняття низки важливих Законів, хоча припинення діяльності попереднього складу ВР — це плюс. Витівки із заявою пана Богдана — це мінус. Якось не по-дорослому вийшло. Однак, це не головне.
Позитивні результати діяльності нової влади залежатимуть від підбору і розстановки кадрів. Робота з кадрами не набула досі системного характеру. Моя порада — не ставити особисту відданість понад усе. Петро Олексійович не зміг призначити десятки послів, через відсутність відданих йому людей. Чи виграла від цього наша зовнішня політика? Запитання риторичне.
Так трапилося в моєму житті, що я мав пройти через десятки судів всіх рівнів. Ще тоді відчув на власній шкурі їх «чесність, принциповість, незалежність». Подумалося: для руху країни вперед необхідно замінити всіх правоохоронців — від дільничого до Генпрокурора. На кращих випускників відповідних ВНЗ. Усвідомлюю категоричність такого вислову. Переконаний, що в основу підбору кадрів мають бути покладені позитивні здобутки на попередньому місці роботи, професіоналізм, порядність, патріотизм.
Як бачимо, створення нових антикорупційних органів не дало очікуваних (далеко не для всіх) результатів. Отримавши захмарні заробітні плати, очоливши владні кабінети, вони шпигують і конкурують між собою, догоджаючи недоторканим. Скасувати оцю солодку недоторканість. Для всіх. Негайно.
Повністю підтримую ідею — Україна в смартфоні. Варто донести людям зміст, переваги, терміни, враховуючи, що не скрізь є вільний доступ до Інтернету і не кожна сім’я має той же смартфон. А що робитиме величезна армія чиновників усіх рівнів, коли різко знизиться потреба в їх послугах і, відповідно, їх «позабюджетні надходження»?
Чи не в кожного службовця тепер є комп’ютер, електронна скринька, мобільні телефони, але паперообіг зріс! Міністерства «кишать» відділами, департаменти — директорами, постійно вимагають якихось документів, закидаючи директивами обласні інстанції, а ті — нижчі, а ті — ще менші.
Доки в областях і районах буде двовладдя — наявність адміністрацій і відповідних рад? Парадокс: кількість територіальних громад зростає з їх новими керівниками, а адміністрації і ради імітують бурхливу діяльність.
По-друге, слід подати до ВРУ законопроекти, що не дадуть можливості народним депутатам не ходити на засідання, голосувати «за того парня», позбутися «тягучки» у прийнятті рішень. Транслюється по телебаченню, як декілька десятків депутатів голосують/не голосують у порожній залі. Кого стимулюватиме така робота народних обранців?
По-третє, і не другорядне. Суттєвих поліпшень добробуту населення не буде, доки не покращаться економічні показники, не відбудеться значного розвитку малого і середнього бізнесу, а для цього, на мою думку, потрібно спростити умови його функціонування, чітко і на роки відпрацювати податкову базу. Вона має бути доступною, зрозумілою, незмінною на певну перспективу, як для внутрішнього, так і зовнішнього підприємництва. Ввести б такий «Президентський стандарт» не лише в назві житомирської горілки.
До речі, з року в рік у Держбюджеті планують надходження від приватизації, як правило, збиткових, державних підприємств. Чому не провести аудит, не з’ясувати, чому вони занепадають і хто їх доводить до ручки?
Земельна реформа давно назріла і перезріла. Однак, ми не дивуємося, читаючи обабіч трас оголошення на кшталт: «Продам 2, 3, 5 га землі». А спробуйте взяти 2 га землі для фермерського господарства — це далеко не всім є доступним. Величезними масивами орної землі розпоряджаються окремі новонароджені господарі чи орендарі, яким виділено землю на 49 років. Боляче спостерігати, коли на одній і тій же площі роками поспіль росте кукурудза, ріпак, соняшник…Про який гумус йтиме мова через 10-15 років? Хто контролює лісопосадки, які садили колгоспники, так звані, агропромівські ліси? Тільки лінивий не бідкався з приводу вирубок і вивезення лісу-кругляка.
На вартість землі впливає її якість, місце розміщення, інвестиційна привабливість. Де є ці дані? Чи складено відповідні документи, де на них подивитися? Заїхавши в села, бачимо покинуті будинки, зарослі бур’янами, з поваленими тинами, розтрощені ферми, ФАПи, клуби, поодиноких людей. Згадується «прихватизація» лихих 90-х. У нашому місті та районі на місці діючих заводів і підприємств (консервний, сироробний, машинобудівний, ремонтно-механічний, пивоварний, м’ясокомбінат, сільгосптехніка, різних ПМК) — розвалини і пустки. У кращому випадку — десятки фірм і фірмочок, які тяжіють до торгівлі чи сфери послуг, а не до виробництва.
Чи вистачить часу запустити земельну реформу в 2020 році? Слід зважити і підготувати, зокрема, людей. Корисною вважаю статтю Тетяни Унковської «Земля. Глобальна лихоманка» у газеті «Дзеркало тижня» №30 (426) цього року. Цитую: «Протягом останніх років на глобальному ринку відбулися такі тектонічні зрушення, що їх розуміння може повністю змінити погляди на проблему всіх українських учасників дискусії, а тим більше — керівників держави». Від себе додам: земля має бути в руках українців, а держава має керувати її використанням.
По-четверте. Як освітянин, підтримую ідеї становлення і розвитку НУШ (нової української школи), зміни її парадигми. Однак, насмілюся висказати декілька думок.

1. Необхідно відповідно фінансувати і добиватися змін у модернізації освітнього процесу, але без сучасного вчителя не обійтися. Потрібні ефективні, швидкі зміни в підготовці кадрів, піднесення престижу педагогічної праці.


2. Потребує кардинальних змін профорієнтаційна робота, разом із більш раннім розвитком професійної спрямованості навчання. У більшості шкіл панує атмосфера на підготовку фахівців гуманітарного напрямку, рідше — технічного. Та й учителя фізики не так то просто запросити на роботу. І педколективи стали переважно «жіночими».
   ВНЗ змагаються за кожного студента, приймають на навчання абітурієнтів із низьким рейтингом, бояться відрахувати слабеньких чи нерядових заради збереження ставок і чисельності. Так більше продовжуватися не може.


3. На ринку праці не вистачає робітничих кадрів! Як представник професійно-технічної освіти маю констатувати: за роки незалежності їй не було приділено належної уваги з боку держави. Матеріально-технічна база зношувалася, педколективи — старіли, кількість учнів — зменшувалася. При цьому делегації МОН України переймали досвід за кордоном, роботодавців не зобов’язують підтримувати наші заклади. Система потребує оздоровлення.


4. Надважливою є зміна молодіжної політики, починаючи з допомоги молодим сім’ям, кредитування житла. Нинішні виплати є нікчемними. Зібрати дитину в школу для багатьох є проблемним завданням. Не говорячи вже про села, де питання дозвілля стоїть дуже гостро. У нашому місті, зазвичай платно, можна відвести дитину в музичну школу, хореографічну чи спортивну секцію. Гуртків технічного спрямування бракує. Зовсім не приділяється увага традиційним зимовим видам спорту. Роками йде мова про Льодовий палац. Досі в мріях — спортивний майданчик зі штучним покриттям для учнів профтехучилища.

Прочитав, що перші сто днів Президента — це період розчарування виборців, а перший рік його діяльності — період обвалу рейтингу. Очікування українців на швидкі зміни — безпідставні. Дається взнаки відсутність дієвих важелів впливу на інституції і процеси в Україні.
Згідно з «індексом процвітання», який щорічно складає британський аналітичний центр, Україна зі 149 країн посіла 111 місце, на крок обігнавши Джибуті і на крок відстаючи від Малави. Попереду нас — Туніс, Марокко, Танзанія, Замбія («КП в Україні», за 22-29 серпня 2019 р.).
Для успішного реформування країни варто чітко визначити траєкторію подальшого руху до Європейської спільноти, спираючись на наші ще не зовсім вичерпані природні, соціально-економічні і людські ресурси, подбавши про їх збереження, підключивши науковців, усіх Ваших виборців.
Підтримка курсу Президента ЗЕ дасть змогу бойову сокиру замінити на булаву — вказівник творення нової України. Успіхів Вам і нам у цій справі. Від роботи кожного з нас на своєму місці залежить доля країни. Слава Україні! Миру і достатку!

М.ПАЛАМАРЧУК, директор вищого профучилища, м.Новоград-Волинський
Фото з архіву училища