У ДОЛИНУ — ЗА ДОСВІДОМ

На минулому тижні депутати міської ради та працівники апарату виконавчого комітету на чолі з міським головою Миколою Боровцем із робочою поїздкою побували на Івано-Франківщині, де ознайомились із досвідом роботи органів місцевого самоврядування. Профінансована ця поїздка була однією з програм ПРООН.
Варто зазначити, що навіть за два неповні дні, які мала новоград-волинська делегація в своєму розпорядженні, подарували надзвичайно багато цікавих і незабутніх вражень.
ВЕЧІРНЄ МІСТО
Оскільки потрапили ми в Долину досить пізньої пори, то і побачили вперше це мальовниче містечко у яскравому освітленні вуличних ліхтарів, що неначе вихоплювали з обіймів ночі вулиці, магазинчики, тротуари та гомінливі гурти молоді. (Як ми згодом довідалися, населення Долини — переважно молоде, бо більша частина його — це люди, які ще не досягли сорокарічного віку).
Приязно та гречно зустрічали нас представники міської влади на чолі з мером Володимиром Гараздом. І під час цієї першої екскурсії — вечірнім містом, долинці відразу прихилили до себе надзвичайно ввічливим і доброзичним ставленням до гостей, з готовністю відповідали на всі наші запитання.
Так ми довідалися, що місто Долина — одне з найбільш давніх поселень Галичини. Воно виникло у 979 році, завдячуючи джерелам соляної ропи, з якої тут виварювали сіль. Саме сіль і була довгий час основним стимулом, що піднімав і розвивав економіку краю. А вже за радянських часів, у 1950 році, було відкрите потужне Волинське нафтове родовище, і за кілька років поспіль Долина давала 65% республіканського видобутку нафти.
Відкриття цього родовища спонукало до нарощування обсягів бурових робіт і створення нафтовидобувної структури. До Долини почали з’їжджатися спеціалісти з усіх куточків України, а також випускники ремісничих шкіл, жителі навколишніх сіл. Виникла потреба в забезпеченні їх житлом і всім необхідним — почалася активна будова житлових будинків та інфраструктури.
Також значним поштовхом до розвитку була введена в дію 1980 року бавовнопрядильна фабрика, де виготовляли понад 6500 тонн високоякісної пряжі.
І все ж у місті і сьогодні провідною галуззю промисловості залишається нафтогазодобувна. Підприємства легкої промисловості (їх нараховується 4) працюють на давальницькій сировині з іноземними партнерами. Розвивається деревопереробна промисловість. Харчова промисловість міста представлена приватними підприємствами, де виробляються хлібобулочні та кондитерські, майонези.
Все це ми почули, мандруючи вечірнім містом, а наступного дня нас знову чекали нові враження та відкриття.
«ДОБРІ СПРАВИ»
Саме таку назву мала місцева газета, яскрава кольорова палітурка якої привернула мою увагу. Для міста, що нараховує близько 21 тисячі жителів, вона мала досить солідний наклад, а, значить, місцеву пресу тут читають. Варто зазначити, що в Долині виходить два видання, але саме «Добрі справи», як на мене, мають і вигляд і зміст видання сучасного та ще й виступають своєрідною трибуною міської влади — щотижня на чотирьох сторінках з 18 тут друкуються матеріали про діяльність міської влади. Одним із основних засновників газети є громадська організація «Бізнес-центр», яку свого часу заснував нинішній міський голова Володимир Гаразд, котрий на той час ще не займав цієї посади.
Володимир Степанович, який народився і виріс у Долині, прийшов на посаду мера з малого бізнесу, але перед тим саме добрими справами заслужив серед місцевого населення велику шану і повагу. І хоч разом з ним на цю посаду балотувалися кандидати від найбільш потужних та популярних у краї партій, на виборах переміг безпартійний Гаразд.
Нині «Волинський бізнес-центр» не лише активно допомагає у соціально-економічному розвитку міста, а й підтримує малий бізнес, надає посильну допомогу всім, хто вирішив розпочати власну справу. Зокрема у виготовленні бізнес-проекту, наданні юридичних послуг, підборі відповідних кадрів та в багатьох інших питаннях. Під час спілкування з підприємцями ми дізналися, що ця організація дійсно активно допомагає і згуртовує, а натомість — підприємці допомагають місту вирішувати багато проблемних питань. Володимир Гаразд з цього приводу посміхається: «Знаєте, гуртом легше, як то кажуть, і батька бити. А те, що підприємці згуртувались, значно полегшило кожному з них роботу, особливо — стосовно податкової системи, яка в нашій державі далеко не досконала. Підтримуємо, допомагаємо, а натомість, підприємці активно допомагають і місту. Тож праця взаємовигідна».
Взагалі ж мера та його команду всюди зустрічають з непідробною щирою радістю, і ми почули багато гарних слів на адресу цих людей і всього, що ними було зроблено за ці кілька років. Побували ми в гімназії, поспілкувалися з учнями музичної школи — і всюди дітвора сонячно посміхалася назустріч гостям, випромінюючи навкруг себе безтурботну доброзичливість. Що ж стосується галузі освіти, то деякі цифри, чесно кажучи, вражали. Зокрема, те, що на кожен із садочків (а їх в Долині чотири), минулого року було виділено по мільйону гривень. Так само значні школи витрачалися на школи міста, серед яких особлива підтримка — художній та музичній, в останній з названих, до речі, навчався і сам міський голова.
КАРПАТСЬКИЙ ТРАМВАЙ
Протягом цілого дня, дотримуючись надзвичайно насиченої програми, ми працювали на семінарах, зустрічах, відвідуючи різні заклади та організації. Уважно вислухали та ознайомилися з роботою «Бізнес-центру» — тут дійсно є чому повчитися і що перейняти. А наприкінці дня почули пропозиції: чи не хочете трамваєм прокататися? Чесно кажучи, здивувалися — таж не бачили ми в місті жодної трамвайної колії! Однак трамвай цей виявився особливим — його колії прокладені гірськими дорогами. Найсправжнісінький трамвай — у горах! Це дійсно було незабутнє видовище — проїхати з вітерцем, під звуки троїстих музик, зодягнених у вишиванки, над гірськими річками та потоками, милуючись незрівнянними ні з чим краєвидами! І завершили особливу романтику того вечора відвідини колиби, де нам запропонували покуштували національних карпатських страв, де були гуцульські танці, а Володимир Гаразд зіграв для новоград-волинців чудові мелодії на сопілці.
Не обійшлося, звісно, і без відвідин музеїв, які зберігають в собі історію міста та краю. Зокрема, це були «Музей Бойківщини» та «Музей-бункер». «Музей Бойківщини» розповідає цікаву історію про людей, жителів високих гір та перед-гір’я, яких називають одним словом — «бойки». Їх побут, звичаї, традиції — про все це ми дізнавалися від екскурсовода, який наголосив, що «бойки» — небагатослівні, мовчазні і горді люди, істинні сини та дочки цього краю, де природа формує характер людини — велична, сувора та безмежно гарна.
НОВОГРАД-ДОЛИНЦІ
Не поспішайте виправляти помилку у цьому слові — «новоград-долинці». Адже саме так вже називала себе напівжартома наша команда, яку представляли і новоград-волинці і долинці. Бо за ці кілька днів неначе поріднилися — такими щирими і душевними були ці зустрічі, стільки виявилося спільного у планах щодо розвитку двох наших міст на найближче майбутнє. Тому ці дружні стосунки між містами підтримуватимуться і надалі. Дійсно, долинці мають багато напрацювань, якими можуть поділитися, які варто перейняти і запроваджувати в життя. Тому на прощання не говорили «Прощавайте!», а щиро бажали всім «До зустрічі!»