Щоб був лад у сім’ї

Мої батьки одружилися в далекому і такому неспокійному 37-му. Батька після навчання в Дніпропетровському залізничному виші направили на будівництво залізничної гілки Новоград-Волинський — Житомир. А мама — проста сільська дівчина з Івашківки — працювала там же простою робітницею. Отак і познайомилися, згодом одружилися, народили першу дитинку — донечку Ніну.
Старалися жити в мирі й злагоді, незважаючи на безліч побутових проблем. Спочатку мусили жити в маминих батьків, у старенькій хатині, де ледь вистачало місця для великої родини. Та й заробітки були тоді дуже низькими, тож доводилося на всьому економити. А про дитсадок чи декретні тоді й не знали. Аби не домашнє господарство, жили б голодуючи.
Затим — страшна війна, яка не змогла зламати міцну сім’ю, справжні почуття молодого подружжя Савицьких. За відновлення залізничних сполучень у роки того лихоліття тато отримав державну нагороду. Тривалий час працював над відбудовою зруйнованих об’єктів залізниці й у Білорусії. Мешкали на спільній кухні. Робочий день тата інколи тривав двадцять годин, тому мама старалася, щоб завжди смачно готувати, слідкувала за порядком у квартирі, незабаром з’явився на світ мій старший брат Володя.
У сім’ї завжди дбали про спокій і взаєморозуміння, хоча батько і був трохи запальним. Проте мама стримувала свої емоції. Скільки пам’ятаю, батьки ніколи серйозно не сварилися, навіть у пенсійному віці, будучи хворим, тато завжди називав маму Ольгою Іванівною, бо був інтелігентом. І це при тому, що не мали житла — тулилися на квартирі без будь-яких зручностей, поки нарешті отримали кімнатку — дев’ятиметрівку в бараці. Мама крутилась, як могла: удень — на городі, ночами шила простенькі плаття знайомим, отак і виживали…
Можливо, читач здивується: до чого роблю такий великий вступ? Пояснюю: проблема сімейних стосунків нині — надто актуальна, якщо не сказати, болюча. Маючи певний сімейний досвід, перечитав багато літератури на цю тему. Вів і спостереження за тим, як живуть сусіди, родичі, знайомі… На жаль, повчальних прикладів бачив небагато, швидше — навпаки, коли погода в домі, так би мовити, була дуже нестійкою. Один знайомий, приміром, розповів, як непросто йому, військовому пенсіонерові, ужитися в одній квартирі з трьома жінками: дружиною, тещею, дочкою (розлученою). Суперечки, щоденні з’ясування стосунків змушували його чимшвидше йти з дому, робити щось у гаражі, спілкуватись із друзями. На щастя, не причастився до спиртного, як це буває в подібних ситуаціях.
…1994-го у Звягелі я відкрив першу службу знайомств, бо вже знав, це — дуже потрібно, адже, як виявилось, у місті, селах є багато розлучених пар. Саме вони і були основними клієнтами «Служби». За віком, як і за фахом, вони — службовці, педагоги, правоохоронці, робітники… Більшість приходили, щоб виговоритись, отримати пораду у створенні надійного сімейного вогнища. Один немолодий офіцер-правоохоронець, наприклад, залишив дружину, коли вона — підприємець — почала заглядати в чарку, а згодом — і на чужих чоловіків. Інший — інженер — був доведений до відчаю через те, що дружина чіпляється за різні дрібнички: то шкарпетки поклав не за порядком, то рушник у ванній повісив не так, як треба… Ще один відвідувач — дідусь похилого віку з приміського села. Удівець, та й діток Господь їм не послав. Дуже вже хотів знайти бабцю, як казав, «з гарячою водою», тобто, щоб мала квартиру із зручностями. Знайшли йому саме таку. Проте незабаром знову дзвінок від того дідуся. Виявляється, нова дружина почала його обманювати з грошима, щоранку вимагаючи «на продукти» таку суму, що вистачило б на велику сім’ю… Дід-жених мусив відмовитися від омріяної квартири зі зручностями і такої хитренької бабусі. Траплялося, до служби знайомств звертались і одружені чоловіки в пошуках розваг. Таким доводилося відмовляти, бо зрада — то великий гріх.
Нерідко звертались і молоді люди, які з різних причин не могли одружитися. На заваді була закомплексованість або завищена самооцінка. Доводилося багато спілкуватися, переконувати, ділитися власним життєвим досвідом. Як наслідок такої роботи, створилися десятки щасливих сімейних пар, народили дітей, а тепер уже й мають онуків.
І хоч той бізнес не приносив великих грошей, робота мені подобалася. Адже допоміг багатьом позбавитися самотності або зберегти сім’ю від руйнування, втрати кар’єри, спокою, урешті — здоров’я.
У народі кажуть: немає того дому, де немає гому. А щоб того гому було менше, треба в подружньому житті бути завжди щирими, терплячими, жити в злагоді і любові все життя!