Ім’я, гідне пам’яті

Відійшла у Вічність світла Людина — Михайло Іванович Супрунов. Він пройшов по життю з відкритою на добро душею, цілеспрямованим, компетентним, толерантним, стриманим і витриманим, завжди готовим прийти на допомогу всім, хто її потребував. Людина пряма, справедлива, яка активно вболівала за те, щоб не залишилося невідомих імен тих, хто боровся в різні часи за визволення Поліського краю.
Сьогодні ми вклоняємося могилам воїнів на військовому меморіальному кладовищі і не завжди згадуємо, що саме Михайло Іванович брав безпосередню участь у впорядкуванні могил, у встановленні та уточненні списків загиблих, зв’язувався з їх рідними, вів велику переписку з ними.
Під його керівництвом відбулося перепоховання в 1971 році останків Миколи Семеновича Білорихи, молодшого політрука 5-ї протитанкової артилерійської бригади, який загинув 7-10 липня 1941 року в оборонних боях за Новоград-Волинський біля села Олександрівки.
Велика роль Михайла Івановича в появі в місті пам’ятників та пам’ятних знаків на братських могилах жертв фашизму на території колишньої в’язниці, на місці спалення живцем жителів міста в районі колишнього заводу будматеріалів, пам’ятника на братській могилі 3200 жертв фашизму по вул.Герцена, на братській могилі, що знаходиться на березі Случі за Будинком офіцерів, де було розстріляно 800 жителів міста єврейської національності, та інших пам’яток.
Він упорядкував могилу Івана Костянтиновича Хелмовського, старшого лікаря 18-го Вологодського полку (дислокувався в ХІХ ст. у Новограді-Волинському), який помер у 1910 році від зараження крові, рятуючи хворих солдатів під час епідемії. У Краєзнавчому музеї міста зберігається надрукована стаття за підписом Михайла Івановича, датована 1989 роком, з історії Вологодського полку.
Саме за його ініціативи, згідно зі встановленими правилами військових захоронень, проведено роботи з благоустрою кладовищ вояків нацистської Німеччини, на місцях поховань встановлено плити з указаними німецькою мовою прізвищами та роками життя.
Михайло Іванович один із перших розповів про значущі події в нашому краї у 1795-1800 роках. Його стаття «Деякі документи про утворення Волинської губернії» вийшла в першому в нашому місті краєзнавчому збірнику «Звягель древній і вічно молодий» 1995 р. Він входив до складу редакційної колегії. У цьому збірнику надрукована також його стаття «Визволення Новограда-Волинського від німецької окупації». Це була перша така грунтовна робота з викладенням достовірних документів. Це вже потім, користуючись саме його доробками, з’являлися численні статті про визволення міста.
Він багато працював із документами в різних архівах України та Росії, відкриваючи все нові й нові невідомі сторінки історії рідного краю, адже для нього Новоград-Волинський став рідним містом.
Теплі дружні стосунки пов’язували Михайла Івановича з Героями Радянського Союзу Філософовим Олександром Олександровичем, Шевченком Михайлом Степановичем, Ведмеденком Іваном Івановичем, із визволителями міста Мальковим Федором Микитовичем, Січевським Миколою Григоровичем, колишнім командиром 20-ї мотострілецької бригади генерал-майором Петром Сисойовичем Ільїним.
А ще Михайло Іванович був гарним, компетентним лектором товариства «Знання», часто виступав у робочих колективах та навчальних закладах міста. Був постійним дописувачем місцевої преси. Його друковане і мовлене слово завжди вирізнялось особливою точністю, думка — проникливою глибиною.
Ми по-доброму порівнювали його з білим офіцером — така сама інтелігентність, виправка, вихованість, відданість родині та Батьківщині, своєму обов’язку. Він дарував людям надію, вселяв надійність, віру.
Виїхавши з міста, він не поривав із ним зв’язки. Писав, телефонував, до останнього говорив по скайпу, цікавився всіма подіями, що відбувалися в Новограді-Волинському.
Він трохи не дожив до Дня Перемоги, свята, яке він так любив і шанував. Життєвий ресурс, мабуть, був уже вичерпаний.
Його ім’я залишиться в пам’яті земляків, тих, кому пощастило працювати та спілкуватися з ним, на сторінках місцевих газет, у книгах місцевих краєзнавців.