ЧОГО МИ ТУТ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ?..

У ці дні, 12 років тому пішов з життя Юрій Ковальський.
Поетичний вислів поета спонукав кожного замис-литись над смислом життя, дати собі відповідь, справді, чому? Очевидно, визнати, знайти в собі те саме Високе, Чисте, Велике, що містить істину життя людини. Юрій Ковальський надто прискіпливо шукав у собі цю життєву істину, і своїми творами його поетична душа несла слово правди землякам. Він мав у собі той високий моральний стержень, «щоб честю і добром виправдав життя своє». Простота і правда жива, і глибока думка пронизують його творчість. Патріотизм, ентузіазм зростає від одного твору до іншого, що становлять національну гордість нашого рідного краю. Всьому можна навчитися — тільки не таланту. Юрій Ковальський мав талант від Бога, народився з цими якостями і довів до досконалості впертою працею. Життя його прожите для людей, а його поезія наводить на роздуми, допомагає гідно поводитись у вирі нинішнього життя. Мені особисто зрозумілий вислів Дмитра Павличка про мету життя людини: «життя людини обчислюється і вимірюється тим, скільки вона перебуває в небесах духу, в небесах любові, в небесах творчого діяння, а не тим, скільки хліба і солі споживатиме і скільки позношує одежі...» Ми ж усі усвідомлюємо: треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти. А Юрій Ковальський так відповідав: служити правді й вірі. У його творах закладено скарб мислі, що стають співзвучними твоєму почуттю, що наповнюють наші душі дуже світлими почуттями.
Ще Сократ дав оцінку мудрим висловам: «Починаючи з прадавніх віків, у греків існував своєрідний вид мудрості, що виявлявся у змістовних влучних лаконічних висловах». На мою думку, твори Юрія Ковальського насичені влучними лаконічними висловами, в яких закладено глибокий зміст, і є надзвичайно повчальні:
Не встоїть земля без любові...
Любов’ю наповнене серце несу,
я щастя дістану в натхненнім труді...
Божевільних схопите за руку,
що до болю людського німі...
Рідне земле, я для тебе так лишуся жити...
Світи, моя зіронько,
Рідна земле, Україно....
Я радію безупинно,
За мій край, мою Волинь...
Цей світ стократно став би кращим,
Коли б людей було більше...
Такі одкровення поета сприймаються, запам’ятовуються і, найголовніше, повчають. Для мене вони є людською мудрістю, вистражданою істиною, вкотре переконують, що відкриваю для себе скарби мудрості, які мають значення довірливого повчання. Що можна додати до такої виваженої оцінки, яку дав Юрій Ковальський величі Лесі Українки:
Вінок тернистий Українки
Пересіяє всі світи.
Ми всі — одна сім’я, здається,
Ми Косачів прекрасний рід.
Таке пророцтво величі нашої землячки висловив Іван Франко на першу збірку Лесі Українки «На крилах пісень»: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте...» Україна не чула такого сильного, дужого голосу, як з уст цієї слабосилої хворої жінки».
Андрій Малишко в своєму останньому вірші «Стежина» написав:
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю,
Одним-одна біля воріт.
Юрій Ковальський з усією відповідальністю щиро зізнається у своїй незгасній любові до рідного краю, до України, яку кожен з нас повинен мати у своєму серці не голослівно, а дієво:
Тут моя колиска і стежина,
Вишита матусею журба.
Тут моя кохана Україна,
Без якої — нам усім ганьба.
Поетове слово дуже актуальне сьогодні. Який патріотизм, скільки глибокого почуття, гарячої любові до Вітчизни! Таке поетичне слово близьке і зрозуміле своєю людяністю, правдивістю.