«Сьогодні, як ніколи, важливо мати надійну опору»

Земляк, академік і очільник Народної Партії Володимир Литвин — відверто про наболіле, зроблене, а також про те, що належить зробити, як цього досягти і кого з кандидатів на посаду голови ОТГ презентувала Народна Партія.
— Десятки років, Володимире Михайловичу, Ви жили проблемами, потребами рідного краю та його людей. Завдячуючи Вам, багато зроблено. Не розчарувалися?
— Ні! Адже, як у народі кажуть, на ображених воду возять. Я — з роду поліщуків, яким сили волі не займати. Тому жодним чином не пустив подібного у своє серце. Залишаюся таким же відданим рідному краю. Продовжую підтримувати, допомагати й захищати тих, хто цього потребує. Хоча, за нинішніх обставин, «прихиляти небо» до кожного стало дещо складніше, це вимагає більших зусиль. Але добрі справи завжди в радість.
По-перше, ми свої, а між своїми всіляке буває. По-друге, ворота у велику політику для мене не були гостинно прочинені. Доводилося брати їх приступом. Відтак добре знаю, наскільки важливо підтримати людину у важливий для неї момент. Особливо з того середовища, з якого ти сам вийшов. По-третє, я кровно зацікавлений в облаштуванні малої батьківщини, бо тут коріння мого роду, могили батьків. Тут моє серце.
До речі, з останнього зробленого мною — оснащення всіх дитсадків системами доочистки води, закладення ще раніше коштів на ремонт доріг у місті та музею Лесі Українки. Правда, освоюються вони абияк. Зате два заступники міського голови «мобілізували» себе на вибори. Звітують переважно тим, що було здобуто мною.
— Отже, земляки не «осиротіли»? Навіть після того, як міський голова Новограда накивав п’ятами. А які найскладніші були питання, до розв’язання яких Ви долучалися?
— Насамперед це будівництво об’їзної дороги навколо Новограда. Дуже шкодую, що не вдалося реалізувати ідею шляхопроводу через залізничний переїзд. Смерть міністра транспорту Г.Кирпи зірвала відповідний наш план.
Далі — збереження гарнізону. Тиск і намагання передислокувати дивізію в чернігівські ліси були неймовірними, але я не допустив цього. Зрозуміло, що нажив багато ворогів із високим посадовим становищем. Вони й сьогодні — не останні люди в країні. Усі розуміють, що якби це трапилося, то місто занепало б. Зіткнулися б з проблемами й інші навколишні населені пункти.
Багато сил та енергії забрало будівництво дороги від Новограда до Баранівки. Дитячі садочки, школи, ФАПи, амбулаторії, клуби й будинки культури, храми — немає жодного населеного пункту, до яких я б не доторкнувся допомогою. А це — понад 50 мільйонів гривень. Лише за останні роки. Додайте сюди 8,5 тис. звернень громадян, допомогу майже 2 тисячам із них у проведенні необхідних лікувань.
Окрема тема — налагодження підтримки бригаді, полку, батальйонам та сім’ям військовослужбовців, особливо з 2014 року. Не буду переповідати зроблене, включаючи пробивання через ВР необхідних законодавчих рішень, оснащення військових найнеобхіднішим, підтримку сімей загиблих і поранених, увічнення пам’яті загиблих.
Навіть зараз моторошно згадувати атмосферу під час зустрічей тоді з жінками й дітьми, які не знали, що відбувається з їх рідними… Докладав неймовірних зусиль, щоб повернути багатьох із полону і захистити військовослужбовців від несправедливих звинувачень. І досі в мене перед очима згорьована поліська мати, яка все ще чекає сина, котрий зник безвісти в 2014-му.
— Той складний час став моментом істини не лише для держави, а й перевіркою на вірність Україні її громадян. Першочергово для населених пунктів, у яких дислоковані військові частини.
— Це добре видно на прикладі Новограда-Волинського, пам’ятного меморіалу загиблим при в’їзді до міста. Війна об’єднала жителів нашого регіону й показала: хто є хто.
Вклоняюся кожному, хто зі зброєю в руках, волонтерством і безкорисливою допомогою героїчно робив необхідну справу відсічі агресору. Водночас тим, хто лише перед виборами демонструє свої «благородства», а також «записним патріотам» скажу: якщо хтось із вас або ви всі зробили для захисту Вітчизни більше, ніж ми, то я готовий у цьому плані помножити свої зусилля. До речі, нещодавно передав розвідувальному батальйону бронежилети, шоломи, деяку спецтехніку, антисептики й захисні маски.
Чомусь не бачив нинішніх затятих критиків у районі жорстоких бойових дій. Зокрема, на Савур-Могилі та в Степанівці. А бійців «30-ки» бачив, був разом із ними.
Це президент Порошенко на мої вимоги на початку серпня 2014-го вжити невідкладних заходів, оскільки, за оцінками офіцерів, 30-ту бригаду затягували в котел і кидали на загибель, у відповідь, бризкаючи слиною, кричав: «Твоя «30-ка» — суцільні боягузи!» Практика показала інше — вони справжні герої.
Тому він та його поплічники вирішили відігратися на генералові П. Литвину, перекласти на нього свою злочинну бездіяльність. Особливо, коли той відмовився виконувати вимогу президента видати на знищення документи, директиви й накази Генштабу, щоб замести сліди їх злочинної самовпевненості, та передав їх до генпрокуратури. У ражі переслідування Порошенко пішов на ліквідацію найбільш підготовленого з’єднання — 8-го армійського корпусу.
Таке самодурство, можливо, було пов’язане також із тим, що, як він вважає, я йому в житті мало допомагав. Бо свого часу майбутній президент просиджував дивани в моїх приймальнях.
За результатами розслідування подій 2014-го головний військовий прокурор А.Матіос констатував: якби не генерал П.Литвин, то наші війська опинились би біля білоруського кордону і спиною до України. Варто запитати однопартійців Порошенка: чи поділяють вони оцінки свого лідера щодо «30-ки»? Якщо ні — то чому мовчать і тихо перебігли з БПП у «Європейську солідарність»?
— Тему війни накрила нова біда планетарного масштабу — пандемія. Україна виявилася неготовою до неї. Ви одним із перших прийшли на допомогу землякам.
— Масштабність цього лиха спонукала мене на публічне звернення до керівників підприємств та бізнесу міста з пропозицією поєднати наші зусилля для забезпечення першочергових потреб закладів охорони здоров’я й захисту людей.
— Якою була реакція?
— Більшість промовчала. Як це, зокрема, мало місце і в питанні відбудови Молодіжного центру. Знову спрацював принцип: хочеш — роби. Решта вдалася до традиційного аргументу: платимо податки, усе інше — справа держави.
На цьому фоні на особливу вдячність заслуговують 15 колективів і підприємців, які не залишилися осторонь цієї біди. А також громадяни, які допомагали зі своїх зарплат та пенсій.
З огляду на складну ситуацію, ми разом із лікарнями Новограда-Волинського, Баранівки, Ємільчиного та Пулина визначили першочергові потреби, уклали угоди про співпрацю. Фондом «Майбутнє Полісся» і родиною організували роботу з придбання необхідного. Просувалася вона непросто. На той час усе було в страшенному дефіциті, контракти зривалися, їх перехоплювали за значно більші гроші. Ми починали з концентраторів кисню, які й донині в дефіциті.
На першому етапі забезпечили першочергові потреби лікарень, на другому — амбулаторій, станцій швидкої медичної допомоги. Не залишили поза увагою крик про допомогу Брусилова. На третьому — перейшли до забезпечення засобами захисту шкіл і дитсадків, працівників, які забезпечують життєдіяльність населених пунктів (водоканал, теплокомуненерго, листоноші, соцпрацівники).
— Як це виглядає в кількісних показниках?
— Перелік виходить чималий: захисні маски — 13335, респіратори — 2390, захисні окуляри — 470, пульсометри — 10, шапочки захисні — 51, комбінезони — 191, бахіли — 51, безконтактні термометри — 3, монітори пацієнта — 2, апарати ШВЛ — 4, антисептики — 540 л, рукавички захисні — 9500, халати — 60, апарати вимірювання тиску — 49.
Важливо мати на увазі, що на початку епідемії медикам не було в чому зайти до хворих. Тож зроблене було дуже своєчасним. Зараз, коли лікарні мають елементарне необхідне оснащення, катастрофічно не вистачає медичного персоналу відповідного профілю. Інакше кажучи, немає кому йти до хворих. А влада зараджує проблемі переважно закликами збільшувати ліжко-місця… Де таке бачено, щоб у розпал епідемії міністр охорони здоров’я подався на вибори? Звісно, з благословення владної команди. «Гарний» приклад для медичної спільноти.
Поряд із Фондом «Майбутнє Полісся» на цю справу були залучені значні власні кошти — мої й родини. На відміну від інших політиків та партій, ми спрямували їх на корисну справу, а не заощаджували на рекламу, якою перед виборами заліпили все, що можна заліпити. І не на телевізійну пропаганду Народної Партії, лідером якої я є. Бо ж вибори, як відомо, відбуватимуться за партійними списками. І підтримку отримує той, хто красиво себе подає через телевізор. Іншими словами — продає себе виборцю.
Сподіваюся, що люди врешті-решт будуть оцінювати партії не за рекламою, а за тим, що конкретно ними зроблено і робиться. У конкретному населеному пункті та для конкретних людей. І, що не менш важливо, за тим, хто їх представляє. Що це за люди? Що корисного вони зробили? Сподіваюся, що хоча б нинішня ситуація спонукатиме до того, щоб побачили тих, хто завжди поруч, а не в телевізорі.
— Ви не збираєтеся балотуватися в обласну чи міську ради? Вас навіть «сватали» на міського голову Новограда, проводили з цього приводу якісь фейкові заміри рейтингів…
— Я досяг у політиці та науковій сфері майже всього, що можна досягти. Пишу книжки, читаю лекції студентам університетів. Продовжую робити корисні справи для земляків. Для мене не стоїть питання стати депутатом.
Своє завдання, обов’язок сьогодні бачу в тому, щоб до управління містами, селищами, селами та ОТГ прийшли команди однодумців, спроможні реалізувати колективні бачення людей щодо їх облаштування.
Чому це так важливо?
Суспільству нав’язана нова виборча система — за партійними списками. Зроблено це партіями, які перебувають у Верховній Раді, контролюються олігархами, мають домінуючий доступ до ЗМІ, які знову ж таки належать найбагатшим людям. І ведуть запеклу боротьбу за встановлення свого контролю не лише в Києві, а й над усією Україною. Для цього ними все відмобілізовано на місцеві вибори — вкинуто величезні фінанси й задіяно увесь медійний ресурс, адміністративні важелі впливу.
Отже, є реальна загроза, що протистояння і конфлікти, собачення й розсварення людей будуть інспіруватися на місцях. Розплідники цієї війни з Києва змушуватимуть депутатів обласних, міських, селищних і районних рад, мобілізованих в олігархічні партійні утворення, до війни за чужі інтереси. Коли їм тоді перейматися важливими для населення питаннями? Вони змушені будуть керуватися вказівками «зверху». Уся політика цих великих партій зводиться до одного — одноосібно «окупувати» країну і визискувати її в інтересах кланів.
— Як, на Вашу думку, цьому можна запобігти? Що можна порадити нашим виборцям?
— Добре розуміючись на всіх партійно-олігархічних розкладах, знаючи, хто за ким стоїть і які плани в них на Україну, відповідально стверджую, що Народна Партія — єдина надійна опора нашого краю. І ось чому.
По-перше, вона об’єднує людей знаючих і совісних. Їх відмінність від багатьох активістів — вони не помічені в пристосуванстві до політичного моменту і не лягали під правлячі партії.
Подивіться: хто сьогодні в перших рядах владних партій? Де вони тільки не були, міняючи свої переконання частіше, ніж спіднє. Пропорційна виборча система, за усієї її недолугості і навіть злочинності, має один позитив — дозволяє побачити справжнє єство бігунців-перебіжчиків, а точніше — зрадників. Вони кидали одних вождів, прилипали до інших і їхали на них далі — усе для того, щоб бути на поверхні, зберегти посади й продовжувати збагачуватися. Вони що будуть дбати про людей? Відповідь очевидна — ні.
По-друге, за рік люди переконалися, що експеримент із «новими обличчями» повністю провалився. Біда в тому, що Україна провалюється. І це ще не вечір… Державний бюджет на 2021 рік показує, що з кожного українця потрібно зняти понад 16 тисяч гривень, щоб закрити набрані ними борги. Вони вже сукупно перевищують видатки на оборону, охорону здоров’я й освіту. Зате на утримання влади — збільшили від 20 до 40%.
По-третє, громадам потрібні голови, депутати, які закорінені в території, знають, що належить робити і як досягти успіху в інтересах усієї громади, кожного жителя. І які на ділі довели, що мають усі підстави виступати їх представниками.
Саме таку команду я пропоную від Народної Партії. Партія і її представники вже зробили і продовжать робити добрі справи для нашого краю. Я в це вірю. І я це гарантую.
— Зрозуміло, що проблем у нас вистачає. На їх розв’язання потрібні злагоджені зусилля, підтримка громади і фінансові можливості. Які головні пріоритети складатимуть основу роботи команди Народної Партії?
— Потрібно стояти на тому, щоб усі соціальні зобов’язання держави нею ж фінансувалися. Я це у свій час жорстко контролював. Слід розумно розпорядитися нашими можливостями і позашивати кишені посадовцям. Важливо, щоб усі підприємства чи їх відокремлені підрозділи, які працюють у місті, тут же й сплачували податки. Треба провести повну і детальну інвентаризацію в містах, селах і селищах. Навести елементарний порядок. Усе незаконно чи в сумнівний спосіб вилучене, простіше кажучи — вкрадене, повернути назад.
Усе має бути підпорядковане створенню нових робочих місць, раціональному використанню багатих можливостей регіону, стимулюванню його жителів відкривати власну справу й бути активними повноправними членами громади. Разом ми створимо комфортне середовище для роботи й життя, зростання нових поколінь, які продовжать нашу справу в атмосфері добробуту, злагоди і процвітання.
А щодо всіх пріоритетів, окреслених нами для роботи, то вони вміщені в передвиборчих програмах нашого кандидата на посаду міського голови і кандидатів у депутати Новоград-
Волинської міської ради, Баранівської ОТГ та району від Народної Партії. Ми формували їх на основі думок і пропозицій людей. Будемо вдячні за доповнення, щоб вони стали справді колективними планами нашої спільної роботи.
Усіх, хто довіряє мені, хто бачить, що мій інтерес один — корисні справи для громад і кожного мешанця, прошу підтримати команду Народної Партії.
— Кандидатом від Народної Партії на вибори голови ОТГ висунуто Петра Литвина. Як ви оцінюєте це рішення?
— Переконаний, що Петро Литвин був би найкращим вибором для Новоград-Волинської громади. Народна Партія — це не черговий моментальний проєкт, створений під вибори. Ми десятиліттями працювали й працюватимемо на благо рідного краю. Такий голова нарешті потрібен громаді — авторитетний, працюючий, із широким колом можливостей для всього регіону. Він йде працювати не для того, аби з кимось сперечатися, а щоб вирішувати нагальні проблеми краю. Петро Михайлович розповість про свою програму в наступних інтерв’ю.
— Дякуємо Вам за відверту розмову.