«Прип’ять — безлюдне місто з невимкненим світлом у квартирах…»

14 ГРУДНЯ — ДЕНЬ ЛІКВІДАТОРІВ
День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — день пам’яті в Україні. Відзначається щорічно, 14 грудня, коли було закінчене будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС.
У ці дні згадуємо події техногенної катастрофи, з часу якої минуло 34 роки. Спогадами зі «Звягелем» поділився мешканець міста, ліквідатор Ігор Завгородній:
— Спогадів чимало. Визначальним фактором у моїй ліквідаторській історії стала професія військового, я тоді служив офіцером танкових військ. Із моменту вступу до Суворовського військового училища мене професійно готували до виконання бойових завдань будь-якої складності. Ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС — це був етап роботи офіцера Збройних сил, до якої внутрішньо я був готовий. Виконати наказ навіть ціною свого життя — це для військового не високі слова, а хребет, який тримає армію.
Згадую деталі: тіні дерев, що кидалися під колеса нашого автомобіля, коли вперше їхав на станцію; жовтий сосновий ліс і навпроти — розірване вибухом жерло 4-го енергоблока, а між ними — ми на УАЗику поспішаємо дорогою на Прип’ять — безлюдне місто з білизною, залишеною на балконах, і невимкненим де-не-де світлом у квартирах... Звісно, виникали думки про радіаційну небезпеку, але під натиском робочої необхідності вони танули, як ранковий туман.
Можливо, мої враження нетипові, але не вважаю себе героєм. На моєму місці будь-хто повівся б так само — чесно виконав завдання. Так само вчинили понад 600 тисяч людей, котрі брали участь у гасінні пожеж і розчищенні території. Собі я довів, що не марно носив погони офіцера. Це надало сенсу моїй справі.
Я там був двічі. Уперше — у травні в районі села Гладковичів Овруцького району. У складі 144-го батальону хімзахисту брав участь в організації пункту спецобробки особового складу і техніки, керував обладнанням пункту дезактивації техніки. Потім люди (особовий склад), які отримували великі дози опромінення під час робіт на ліквідації, на нашому ПУСО переодягалися в нову форму, милися в душі, обідали, 4 години спали і знов вирушали на роботи. Увесь бруд ми закопували в ями. Також обробляли, мили спеціальними розчинами автомобілі та іншу техніку. Там я пробув п’ять днів.
У жовтні за наказом був відправлений із дорожньомостобудівельним полком у район с. Димарки Малинського району, що у двох кілометрах від колючого дроту 30-км зони відчудження. Там працював секретарем комітету комсомолу полку. Посада передбачала бути весь час серед людей, мотивувати їх на виконання завдань особистим прикладом. У цей час наш полк встановлював огорожу міста Прип’ять колючим дротом. А в Чорнобилі ми будували теплотрасу для майбутньої забудови, що згодом так і не відбулася, але теплотрасу було завершено. На цих завданнях я пробув ще 23 дні.
Ігор Іванович розповів, що День ліквідатора зустрічає з бадьорим настроєм, у колі побратимів-чорнобильців: «Наша спільнота є спорідненням душ людей, які пройшли спільне випробування».